За інформацією: Суспільне Львів.
Дмитро Устінов на позивний "Свист" родом із Бродів. У званні старшого лейтенанта служив в ГУР МО в спецпідрозділі "Артан". Захищаючи країну він загинув від мінометного обстрілу на Запорізькому напрямку. За словами побратима, який теж невдовзі загинув, після важкого поранення Дмитро ще чотири години керував своїми людьми та залишався на звʼязку з керівництвом.
Більше про історію життя та бойовий шлях розвідника Дмитра Устінова Суспільному розповіла його мати Ольга Гнатишин.
Дмитро був першою дитиною у сім'ї. Мати Дмитра Ольга каже, що дуже раділа, адже дитина була бажана.
Ольга Гнатишин з синами. З особистого архіву Ольги Гнатишин
Хлопець на позивний "Свист" загинув 14 січня 2025 року від мінометного обстрілу на Запорізькому напрямку. Йому мало виповнитися 22 роки.
"Був такий період, що я з цвинтаря практично не виходила. Були такі моменти, що вночі встала їхала. Коли погано, тоді їду, а погано — це 85 відсотків мого життя", — каже жінка.
Мати Дмитра Ольга Гнатишин фото: Ліна Кашуба
Мати Дмитра Ольга Гнатишин фото: Ліна Кашуба
Дмитро Устінов на позивний "Свист" — співзасновник організації "ВІЙКОР".
"Коли син загинув, 15 січня нам повідомили. 16-го зателефонував мені Олексій з "ВІЙКОРу", представився і каже: "Я побратим, товариш вашого сина Дмитра. Дмитро є співзасновником організації "ВІЙКОР", яку ми разом створювали, засновували". Каже, що коли ваш син загинув, ми відповідно на своїй сторінці це висвітлили, що загинув офіцер Дмитро Устінов. І перший дзвінок, який до нас пролунав, це від Залужного. І він сказав: "Ми не можемо втратити такого офіцера", — розповідає Ольга Гнатишин.
Дмитро Устінов з позивним “Свист” Фото надала Ольга Гнатишин
Дмитро Устінов з позивним “Свист” Фото надала Ольга Гнатишин
Дмитро Устінов з позивним “Свист” Фото надала Ольга Гнатишин
За словами матері Дмитра, військовою справою хлопець захопився у восьмому класі з ініціативи батька. Батько також був військовослужбовцем контрактної служби й колись сам мріяв стати офіцером. Звільнився він з армії лише після загибелі та поховання сина. Жінка згадує: в один із днів син просто прийшов і сказав, що хоче бути військовим. Після цього родина поступово почала збирати документи, і Дмитро вступив до військового ліцею.
Дмитро під час навчання. З особистого архіву Ольги Гнатишин
"Він мені говорив: "Мам, чим більше я навчаюся, тим більшим буде мій захист на війні. Тому що це те, що мене врятує і захистить". Тоді вони пішли працювати в управління розвідки. Спочатку їх хотіли сформувати в тилову частину, не хотіли відправляти на бойові завдання. Казали: "Ви ще молоді офіцери, нам потрібні ваші знання і розум". Тому що хлопці туди потрапили досить розумні — будь-хто, хто просто хоче, туди не проходить, там дуже жорсткий відбір", — розповідає Ольга Гнатишин.
Дмитро Устінов на позивний “Свист”. З особистого архіву Ольги Гнатишин
Першим бойовим завданням Дмитра став Харківський напрямок. Там він успішно пройшов кілька штурмів. Проте у вересні загинув його найкращий товариш і побратим Володя Пуголовко. За словами матері, це стала єдина найбільша втрата в його житті. Для хлопця це був великий удар, який він довго не міг усвідомити.
Дмитро Устінов із побратимом Володею Пуголовко. З особистого архіву Ольги Гнатишин
На прощанні Дмитро озвучив останню волю свого друга. Володя не дожив до свого 22-річчя два з половиною місяці й заповів, щоб на його похороні друзі, побратими та всі охочі віджалися стільки разів, скільки років він прожив. Тоді на цвинтарі вони віджалися 22 рази.
22 віджимання на прощанні з побратимом Володею. З особистого архіву Ольги Гнатишин
За два дні після похорону товариша Дмитро знову повернувся на передову. Під час виконання чергового завдання на Харківщині, він отримав осколкове поранення ноги. Спочатку перебував там, а згодом бійця евакуювали на лікування до Києва.
Дмитро у лікарні. З особистого архіву Ольги Гнатишин
Після госпіталю Дмитрові призначили реабілітацію, але він від неї категорично відмовився. Замість цього хлопця на п’ять днів відпустили додому.
Дмитро з дівчиною. Фото надала Ольга Гнатишин"Він каже: "Мамо, а давайте покличемо наших, нехай приїдуть, зустрінемося всі". І ми зустрілися, посиділи, гостювали. Дівчина його приїхала, Марія. І через день всі пороз'їжджалися. Я відправляла його в Київ, це була друга година ночі. Ми приїхали, пів години чекала на автобус. Приїхав автобус і він каже до мене: "Мамо, вже дуже пізня година. Автобус є, моє місце є. Я сідаю, а ти їдь додому. Тобі зранку на роботу ставати. Не сиди стільки часу біля мене", — згадує мати Дмитра.
Жінка каже, тоді не підозрювала, що це будуть останні обійми із сином.
"Я тепер так жалію про тих 20 хвилин, які я не побула з ним, я ще могла з ним посидіти, поговорити, але я поїхала додому, я себе ще до сьогодні картаю за це", — каже Ольга.
Ольга Гнатишин із сином Дмитром. З особистого архіву Ольги Гнатишин
Наприкінці року, 25 грудня, Дмитро повернувся з чергового виходу і мав іти на планове відновлення. Однак його побратим дістав поранення на позиції. Потрібна була заміна. Дмитро зголосився піти замість товариша. Обіцяв повернутись через 10 днів.
15 січня, у день народження сина, Ольга прокинулася зранку та опублікувала привітання в усіх месенджерах та соцмережах. Хлопець досі був на завданні. Вона написала для Дмитра вірш. Жінку підтримали знайомі, які також почали вітати хлопця.
"О 19:29 пролунав дзвінок від його батька. Він завжди мене кличе Олюня, каже: "То капєц, то капєц, то капєц" — і отак без зупину. Я кажу: "Що ти хочеш?". Думаю, напевно, людина з розуму поїхала, бо був на завданні 31 день, мене аж почало обурювати. А потім каже: "Діми нема". Я собі так спокійно кажу: "Я знаю, шо нема, він мені зателефонував вчора. Я ж тобі писала, що їх до 20-го числа залишають". А він каже: "Дзвонив командир. Діми немає", — згадує Ольга.
Жінка каже, що не могла повірити і була впевнена, що це помилка.
"Я так кричала, наскільки мала сили я кричала, я виплакалася. Тоді згадала, що двоє молодших вдома. Кажу чоловіку: "Йдем, нам потрібно до дітей, потрібно якось їм повідомити. В мене було таке відчуття, що в мене всі людські почуття пропали. Ні жалю, ні радості, ні болю — абсолютно нічого. Я просто така пуста, ніяка йшла і я прямо сухо їм говорю: "Діми нема, він загинув", — ділиться мати Дмитра.
За словами Ольги Гнатишин, юнак любив писати вірші. Зараз мати хоче випустити збірник поезії, в пам'ять про сина.
