За інформацією: Суспільне Львів.
У Львові у межах реформи медичної системи створюють лікарню "Милосердя". До її складу ввійдуть львівська міська лікарня "Госпіс", відділення паліативної допомоги 4 лікарні, мобільна паліативна служба, а також Центр паліативної опіки для військовослужбовців та ветеранів, який має запрацювати до кінця цього року.
Про це під час засідання постійної депутатської комісії з охорони здоров’я та соціального захисту Львівської міської ради повідомив очільник Другого медичного об’єднання Львова Василь Трунквальтер.
Як зараз працює паліативна допомога у Львівській громаді – читайте у матеріалі Суспільного.
Медична директорка Львівської міської лікарні "Госпіс" Оксана Винник працює у цій лікарні вже 30 років. Прийшла сюди після закінчення навчання у медичному інституті. Працювала лікарем-терапевтом, згодом – заступником головного лікаря з медичної частини. Каже, що ніколи не мріяла працювати з паліативними хворими.
"Я розуміла, що це – важкі хворі, але наскільки, я цього на початках не усвідомлювала. Я добре вчилася в інституті, ми вважали, що маємо врятувати всіх та врятувати світ. А тут мої пацієнти помирали. Не скажу, що я з ними помирала, але мене половини не ставало. За якийсь час прийшли думки полишити це все, тому що я емоційно не справляюся", — розповідає вона.
30 років тому у госпісі працювало всього лише чотири лікарі. Зараз вже 11 лікарів, 19 медичних сестер та 12 молодших медичних сестер. Паліативна допомога у Львові складається зі стаціонару та мобільної паліативної служби.
"У пересічного лікаря, який працює в не паліативі, бачить шлях пацієнта до одужання. Ми ж розглядаємо госпіс як один з етапів надання людині медичної допомоги. Ми не розглядаємо госпіс в контексті смерті — це не притулок, де треба вмерти, а один з етапів життя. Тому що гідно закінчити життя — це так само, як і гідно народитися. Людина має бути в спокої, їй має не боліти. Ми всі розуміємо, що смерть колись настане. Але той відхід має бути гідним", — вважає лікарка.
Оксана Винник – медична директорка Львівської міської лікарні “Госпіс”. Суспільне Львів/Маріанна Попович
За її словами, відхід пацієнта в госпісі схожий на засинання: поруч можуть бути близькі люди, медичні працівники, духівник.
"Я пам’ятаю своїх перший пацієнтів. Мій перший пацієнт мав рак легень. Він відійшов у нас в лікарні. Я докладала всіх зусиль, щоби йому стало краще. Але бачила як він чахне. Заспокоювала себе тим, що його не болить. Дуже важко було повідомити родичам про його смерть", — згадує Оксана Винник.
Про що мріють пацієнти
Зараз лікарка щоранку заходить до своїх пацієнтів. І з тими, хто готовий спілкуватися, розмовляє про сьогодні.
"Я заходжу, вітаюся, питаю як минув ранок. Говорю про погоду, питаю чи пили вже свою каву, чи будуть снідати, чи очікують відвідувачів. Відволікаю пацієнта своїми розмовами. А тим часом оглядаю пацієнта й фіксую певні зміни", — говорить вона.
Дуже часто медики госпісу слухають розповіді пацієнтів. На початках — це розмови на тему "чому мене болить" та "чому я захворів". А з часом пацієнти розповідають випадки зі свого життя, згадують свою молодість, як народжувалися діти, як ходили до школи, як їх лікували.
"Кілька років тому до нас привезли молоду пацієнтку. Родичі її лікували в Іспанії. Вона пробула у нас тільки одну добу. Вона захотіла манікюр, плюшевого ведмедика, торт та кульки. Ми це все разом з родичами тут організували. У неї був день народження, ми його відсвяткували. А наступного дня вона з умиротворенням та полегшенням відійшла", — згадує лікарка.
Медсестра Ірина Беднарчик та молодша медсестра Галина Гавкун стелять ліжко у палаті. Суспільне Львів/Маріанна Попович
За її словами, у свої останні роки чи місяці життя деякі пацієнти навертаються до Бога й починають читати Біблію; в деяких — проявляються мистецькі таланти.
"Був пацієнт, який казав, що якби раніше навернувся, то не вчинив би злочини і не сів у в’язницю. Інший — дуже хотів малювати. Власне, він не малював, а ліпив картини з картону. Ми зараз маємо дві його закінчені картини, а одну він не встиг закінчити. Так він себе зреалізував. У нас не було фантастичних мрій, типу хочу поїхати на море, лежачи у ліжку. Були звичайні бажання, як от морозиво чи папужки, який жив в палаті з людиною", — каже Оксана Винник.
Мобільна паліативна допомога
У стаціонарі госпісу зараз перебуває 30 паліативних хворих. Ті пацієнти, які не потребують стаціонарного медичного догляду, отримують допомогу вдома від мобільної допомоги.
"Покази до госпіталізації регламентовані наказами МОЗ та вимогами НСЗУ. Це є 12 категорій захворювань та функціональні стани: новоутворення, серцева недостатність, перенесення інсультів з паралічами та парезами (стан, при якому спостерігається часткова втрата м'язової сили або суттєве зниження амплітуди довільних рухів), хронічні ниркова недостатність, цукровий діабет з гангренами. Якщо взяти у відсотковому відношенні, то половина — онкологія, половина – вже перелічені", — говорить медична директорка.
За її словами, госпіталізацію рекомендує сімейний лікар. Але остаточне рішення є за фахівцями з госпісу, адже багато пацієнтів може перебувати вдома під наглядом лікарів з мобільної паліативної допомоги. Мобільний паліатив у Львові працює з 2022 року і зараз обслуговує майже 4 тисячі пацієнтів.
"За регламентом ми повинні відвідати такого пацієнта вдома раз на тиждень, нам оплачує НСЗУ візит раз на тиждень. Але виїжджаємо частіше, якщо пацієнт того потребує", — зазначає лікарка.
Молодша медсестра Люба Боляче годує пацієнта. Суспільне Львів/Маріанна Попович
А також фахівці з мобільної паліативної допомоги опікуються пацієнтами, яких виписують зі стаціонару додому. Медики зідзвонюються з пацієнтами або родичами пацієнтів, дізнаються потреби та планують день й годину візиту. За день одна група, яка складається з лікаря, медсестри та вузького спеціаліста (за потреби) можуть відвідати шістьох пацієнтів. На один візит закладають сорок хвилин, але на практиці він може тривати довше.
"Вони нас дуже чекають. Перед візитом медиків стараються здійснити вранішню гігієну, помити голову, гарно зачесатися. Є категорія людей, які не мають крайнє важких станів, але підпадають під паліативну допомогу і спілкуються між собою телефоном. Розповідають одне одному: у мене сьогодні була лікарка, зробила електрокардіограму. А інша каже: і до мене приїжджали. І це у них таке життя в житті", — розповідає Оксана Винник.
Після виписки чи смерті пацієнтів, працівники "Госпісу" продовжують спілкуватися з їхніми родичами. Медична директорка розповідає, що родичів не залишають наодинці ані з питаннями щодо догляду, ані без підтримки у час смутку. Родичі віддячують чим можуть.
"У нас була пацієнтка після інсульту, дуже важка. Її донька – майстриня з манікюру. Ми попросили її зробити манікюр іншій пацієнтці. Зробила. Та така задоволена, лежала й розглядала свої руки. Передають нитки, спиці, бо хтось плете. У мене є кубики Рубика, пацієнти їх люблять крутити. Їх теж родичі принесли", — каже лікарка.
