За інформацією: Суспільне Львів.
У ніч на 26 квітня 1986 року стався вибух на Чорнобильській атомній електростанції. 74-річний львів’янин Микола Бондар – військовий, пожежник, один з ліквідаторів аварії на Чорнобильській АЕС провів у зоні відчуження 35 днів. Згодом присвятив себе службі та збереженню історії, очоливши Львівський музей пожежної справи.
Спогадами про той період Микола Бондар поділився із Суспільним.
Перші дні після вибуху: хаос і невідомість
На момент аварії у Чорнобилі Микола Бондар працював у пожежній службі у Львові – був заступником начальника частини та капітаном військової служби.
У ніч трагедії, ще вночі, на Київщину першим виїхав їхній начальник – керівник 10 Загону технічної служби м. Львова, капітан Михайло Криницький. З усієї Львівської області терміново почали збирати пожежно-технічне обладнання і вогнегасний порошок. Його завантажили в чотири автомобілі ГАЗ-52 і повезли до Прип’яті.
"Трагедія такого масштабу у нас сталася вперше. Ніхто не знав, чим її гасити і як. Тому вирішили, що стане в пригоді порошок – його й зібрали", – пригадує Микола Бондар.
В’їзд у Чорнобиль. Фото із фондів Львівського музею пожежної справи
Сам він у перші дні на місці не був, а долучився до ліквідації наслідків вибуху через кілька місяців. Але зі слів колег пам’ятає: порошок для гасіння змішували зі звичайною рудою глиною, піднімали вертольотами і скидали прямо в жерло четвертого енергоблока. Тоді ще не розуміли, що це не лише не допомагає, а й шкодить, адже порошок викидало назад і вся радіація піднімалася в повітря.
Коли через три дні повернувся їхній керівник, пояснити ситуацію він не зміг. Ходили різні чутки – про величезну вирву, про масштаби руйнування. Але найчастіше говорили про інше: хаос і високий рівень радіації.
"Ми заміряли краватку дозиметром – показники були в кілька разів вищі за норму. Що цікаво: коли ми спалили цю краватку, то попіл від неї також показував завищені показники. Тобто це означало, що радіацію так просто не знищити", – згадує ліквідатор.
Робота в зоні: пожежі і невидима загроза
З жовтня 1986 року у Радянському Союзі почали формувати зведені рятувальні загони, які повинні були замінювати один одного. Спочатку працювали підрозділи рятувальників і ліквідаторів з Києва та області, згодом долучилися інші регіони.
"З Львівщини в Чорнобилі працювало понад 300 пожежників. Перший львівський зведений загін поїхав у листопаді у складі 174 чоловіків з числа офіцерського, старшинського та молодшого рядового складу. Я був серед них", – розповідає він.
Зі слів Миколи Бондара, їхній загін вже був п’ятий за рахунком: перед львівським працювали ліквідатори з Києва, Вінниці, Сум та Одеси. Саме останніх замінили чоловіки зі Львівщини.
На місці катастрофи, у Чорнобилі та Прип’яті, Микола Бондар і решта із загону провели 35 днів.
"Коли прийшов наказ їхати, все було сумбурно. Ніхто нічого не пояснював – ні що сталось і чому, ні яка там ситуація. Я був військовим, носив погони, тому як сказали їхати, значить треба", – каже він.
Львівський зведений загін. Фото із фондів Львівського музею пожежної справи
Чоловік пригадує, як у Львові їх відразу попередили, що брати зі собою дозиметри, не можна.
8 листопада до Чорнобиля вирушили п’ятьма автобусами "Інтурист". Одразу після прибуття заступили на чергування – охороняли 30-кілометрову зону.
Ситуація тоді виглядала відносно стабільною: тривала підготовка до закриття реактора четвертого енергоблока. Пригадує, як на об’єкті встановлювали конструкції, закривали трубу, а згодом підняли прапор – за тодішньою радянською традицією.
На місці виконували різні роботи: допомагали зводити опорні стіни, ліквідовували пожежі. Через суху погоду навіть невеликі займання були небезпечними. Усюди був невидимий ворог – радіація.
"Ходили люди і постійно вимірювали рівень радіації. Дозиметри пищали так, що ми боялися навіть ходити", – згадує Микола Бондар.
Дозиметр. Фото із фондів Львівського музею пожежної справи
Місцем дислокації зведеного загону протипожежної служби Львівського гарнізону стало приміщення пожежного депо. Спеціального захисту не було – носили звичайний брезентовий одяг ("бойовки"), який щотижня змінювали.
Харчувалися в Прип’яті – у великій їдальні, облаштованій на станції техобслуговування.
"Їжу розливали з великих солдатських термосів. Усього вистачало – навіть "Боржомі" пили", – усміхається Микола Бондар.
Через 35 днів львівський загін замінили рятувальники з Криму. Більше ліквідатор на місце катастрофи не повертався.
Після завершення будівництва саркофага, з 1987 року, в забрудненій зоні пожежна охорона виконувала свої обов'язки вахтовим методом. До служби залучалися працівники зі всієї України. У такому режимі працівники пожежної охорони Львівщини несли службу до 1991 року.
Зона відчуження. Фото із фондів Львівського музею пожежної справи
Наслідки катастрофи
Микола Бондар має посвідчення ліквідатора, інваліда війни ІІ групи. Після тих подій у нього виявили онкологію, він переніс два інфаркти.
"Свої хвороби я не дуже пов’язую з Чорнобилем, але їх пов’язують лікарі. Стверджують, що це наслідки. Те, що робота там вплинула на моє здоров'я – це факт. Дехто дивується, що минуло вже 40 років, а я досі живий", — каже чоловік.
Щоб підтримувати стан, він двічі на рік проходить лікування в медзакладі. Від держави отримав квартиру, має пільги та пенсію.
Чоловік розповідає, що після операції в онкологічній лікарні у 1998 році його комісували. Тоді й запропонували роботу в Музеї пожежної охорони. Керівником музею Микола Бондар був упродовж 26 років – до 24 липня 2024 року.
З тими, хто як і він ліквідовував наслідки на Чорнобильській АЕС, зустрічається дедалі рідше. Багатьох уже немає в живих. З деким інколи зідзвонюється чи бачиться на різних зустрічах.
У День пам'яті Чорнобильської трагедії чоловік планує принести квіти до пам'ятника та вшанувати ліквідаторів.
