У сучасному світі жінка може не змінювати прізвище, але так було не завжди.
Деякі жінки досі змінюють прізвище після шлюту / колаж УНІАН, фото ua.depositphotos.com
Зміна прізвища після шлюбу для багатьох пар здається звичною частиною весілля. Та насправді ця традиція формувалася протягом століть і в різних країнах мала свої особливості.
В коментарі УНІАН історик Надія Войтович розповіла, звідки вона походить і як жінок називали до появи сучасної системи прізвищ, а психолог Юлія Гриценко пояснила, що означає зміна прізвища для чоловіка та жінки. Своєю чергою священник Михайло Омелян, рабин Давид Мільман та шейх Юнус Фазаїров відповіли, чи зобов’язана жінка брати прізвище чоловіка у різних релігіях.
- Навіщо дружині брати прізвище чоловіка – що каже історія
- Чому жінки почали брати прізвище чоловіка – чи впливає на це релігія
- Як прізвище чоловіка впливає на долю жінки з точки зору психології
Навіщо дружині брати прізвище чоловіка – що каже історія
За словами Войтович, сьогодні багатьом людям здається, що зміна прізвища після шлюбу – це щось дуже давнє та природне, але історично це не так.
Відео дня
“В різних європейських суспільствах формування такої традиції відбувалося поступово, у різний час і за різних обставин. В Англії практика простежується вже в пізньому Середньовіччі та ранньомодерний період і поступово стає соціальною нормою. Її варто розглядати в ширшому контексті тогочасної моделі сім’ї. В англійському праві існувала система coverture, за якої після шлюбу юридична самостійність заміжньої жінки була суттєво обмежена, а чоловік отримував значний контроль над майном і правовими питаннями сім’ї. У такому суспільстві прізвище чоловіка відповідало ширшій моделі, у якій сім’я сприймалася як єдина соціальна та майнова одиниця, а її представником перед суспільством переважно виступав чоловік”, – пояснила науковиця.
Водночас не варто вважати, що в усій Європі жінки завжди змінювали прізвище після шлюбу. Традиції суттєво відрізнялися залежно від країни, регіону, законів і релігії.
У багатьох країнах така практика стала поширеною лише значно пізніше – у XIX–XX століттях, коли розвиток державного управління та цивільної реєстрації зробив прізвище важливою частиною офіційної ідентифікації людини, підкреслила історик.
“Були у жінок і власні прізвища. Але тут важливо не переносити сучасну систему прізвищ у минуле. У середньовічному та ранньомодерному суспільстві способи ідентифікації людини були значно різноманітнішими. Жінку могли ідентифікувати за родовим прізвищем, через батька, чоловіка, місце походження, професію тощо. Тобто, ім’я людини та спосіб, у який її називало суспільство, – не завжди одне й те саме. А практика зміни прізвища після шлюбу – це окремий історичний процес”, – підсумувала Войтович.
У сучасномі світі в деяких країнах нічого поганого не відбувається, якщо жінка не бере прізвище чоловіка:
- у Франції кожен із подружжя зберігає прізвище, отримане при народженні, хоча може використовувати прізвище другого з подружжя як nom d’usage – прізвище у повсякденному чи адміністративному використанні.
- в Іспанії традиційно людина має два прізвища, пов’язані з батьківською та материнською лініями. Тому шлюб не означає заміну жіночих прізвищ прізвищем чоловіка.
- в Ісландії історично сформувалася патронімічна та матронімічна система. Ім’я може вказувати на походження від батька або матері, а не на належність усіх членів сім’ї до одного спадкового прізвища.
В Україні традиційно шлюб часто означав перехід жінки від родини до родини. Відповідно, її соціальна ідентичність після шлюбу могла дедалі більше визначатися через чоловіка та його родину. Таку традицію підтверджують метричні книги – у різних регіонах та конфесіях правила запису могли відрізнятися, але можна побачити ситуації, коли жінку при шлюбі записували через її батька або чоловіка, а її жіноча форма прізвища мала присвійну форму. Наприклад, жіночі прізвища, які закінчуються на -а або -я історично виникли, як відповідь на питання “Чия вона?”. Кобилянський – Кобилянська.
У розмовній мові приналежність жінки до родини могла вказуватися також додаванням суфіксу “-иха”: Шевченко – Шевченчиха.
Чому жінки почали брати прізвище чоловіка – чи впливає на це релігія
Деякі люди переконані, що жінки з давніх-давен почали брати прізвище чоловіка, в тому числі, з релігійних переконань, втім, це не відповідає дійності.
Християнство
Протоієрей та прес-секретар Київської митрополії ПЦУ Михайло Омелян пояснив, що Церква завжди говорить про шлюб, як про таїнство. І з догматичної, канонічної точки зору немає вказівок з приводу прізвища жінки. Тобто з погляду церкви немає гріха чи неправильності в тому, щоб, наприклад, жінка взяла прізвище чоловіка, або щоб вона залишила своє дівоче прізвище чи, наприклад, мала подвійне прізвище. Тобто це суто соціальний аспект, і рішення приймає подружжя”, – відповів священник.
Іслам
За словами представника духовного управління мусульман України шейха Юнуса Фазаїрова, в ісламі велике значення надають збереженню зв’язків між родичами, навіть далекими. А також – своєму родоводу, пам’яті про своє походження. Й одним із способів зберегти цей зв’язок є прізвище. Він відповів, чи повинна дружина брати прізвище чоловіка в ісламі, враховуючи культурні канони:
“На мою думку, можна умовно виділити два підходи, які поширені в різних країнах і народах, які сповідують іслам”.
Перший – коли жінка хоче ототожнити себе з чоловіком та дітьми, другий – підкреслити належність до певного роду. Фахівець наголосив, що після шлюбу жінка в багатьох мусульманських країнах зберігає своє прізвище – наприклад, у Сирії, Лівані, Йорданії, Саудівській Аравії. Бо так люди можуть досліджувати свою родинну історію протягом багатьох поколінь, простежувати її на століття назад. Втім, якщо після шлюбу жінка хоче підкреслити, що тепер належить до нової сім’ї, вона може взяти подвійне прізвище, а ось діти завжди належатимуть до роду батька.
Юдаїзм
Рабин, юдейський капелан ЗСУ Давид Мільман, в свою чергу, сказав, що зміна прізвища – це питання суто цивільне, бо воно постало значно пізніше, ніж з’явилася релігія. “Зазвичай в юдейській культурі жінка після шлюбу бере прізвище чоловіка, оскільки таким чином символічно входить до його родини, але бувають ситуації, коли прізвище жінки має значно більшу суспільну вагу або є більш відомим, ніж прізвище чоловіка. Тоді вона цілком може його лишити, якщо подружжя про це між собою домовиться”, – зазначив експерт.
