За інформацією: Суспільне Львів.
Угнів, що на Львівщині — найменше місто України. Там проживає понад 800 мешканців. Жителі десятиліттями зберігають традиції краю: від угнівських хусток та особливих весільних вінків до автентичної випічки за столітніми рецептами.
Про історію та побут Угнева дізнавались кореспонденти Суспільного.
У місті є чотири цвинтарі — міський, єврейський, військовий та холерний. Немає пологового відділення, лише хоспіс, немає поліції й аптеки, проте діють амбулаторія, народний дім і бібліотека. Дорогою до Угнева зі сторони Белза розташований млин — пам’ятка другої половини XIX століття. До 1960-го року млин був водяний, пізніше став електричним. Місцева жителька Катерина Купецька розповіла, що за радянських часів споруду передали колгоспу, а в 1991 році млин припинив роботу.
"Той млин збудували Дорожинські. Виїхали до Америки в 1946 році. Тут з угнівців нікого немає. Є тільки одна сім’я. Всіх у 46 році вивезли. Де зараз будинок міської ради — то був їх дім, і цей млин — їх також. Він на воді спочатку працював, а тепер річку вирили на іншому місці і тут вода пропала", — розповідає жінка.
Угнів – найменше місто в Україні. Суспільне Львів
Угнівчани до сьогодні зберігають унікальні весільні та побутові традиції. Краєзнавиця Надія Канюка розповідає, головний убір, який був властивий для жінок Угнева — угнівська хустка.
"Якщо говорити про угнівську хустку то вона насамперед відрізняється від інших, які мали розмір 90 на 90, 120 на 120, то ця хустка була 2 метри на 2 метри, тобто 4 квадрати. Це перше, і таку хустку зав'язували на чуб лише в Угневі. Це тільки властиво для жінок Угнева", — каже Надія Канюка.
Вона розповідає, хустки були дуже цінними, за одну можна було купити навіть корову. Краєзнавиця додає, що перші угнівські хустки були тільки білими. З часом вони змінили свій колір, але не розмір.
"Коли вже почали привозити турецькі хустки, то вони були вже різнокольорові, барвисті. Відносно Угнева, то тут на кожне свято був свій колір. От, наприклад, Різдво — то був срібний колір, на Йордан — синій, а на Великдень — зелений, ну і як відбувалися такі ритуальні дійства — то чорну хустку одягали на похорон, коли хрестили дитину — біленьку одягали", — розповідає жінка.
Місцева мешканка Галина Губені розповіла про угнівську чулку, або вінок молодої — заввишки він сягав 10-11 сантиметрів.
"Чулка, вона трошечки бідніша, чим весільний вінок. На весільному вінку набагато більше квітів, набагато більше стрічок. І вони звичайно були світліші. Цей вінок зберігали за образом, або перед образом. І це було один раз в житті. Але я вам хочу сказати, що той вінок робили тільки з кори берези, його основа", — каже жінка.
Галина Губені. Суспільне Львів
Місцева краєзнавиця Галина Губені розповідає, також Угнів славився чоботами на одну ногу.
"Вони шили їх із шкіри, вони були дуже міцними. І ті чоботи, незалежно, що вже прийшли 30-ті роки і шили чоботи і на праву ногу і на ліву. А угнівці все рівно ще шили ті чоботи на одну ногу. Вони були дуже зручні, вони не промокали і це було найосновніше. Наші хлопці в УПА замовляли їх у шевців. Бо їм приходилось ходити по лісі, по полях, по болотах. Тому ті чоботи були дуже-дуже знамениті. Продавали і в Томашові, в Жовкві, і до Львова возили, до Сокаля, де тільки не були", — каже Галина Губені.
Надія Кагнюк каже, зберегли і рецепти місцевих страв, про які розповідали старші люди — угнівські рогалики, печеня, книші і бартух. Також місто славилось борщем із вушками, жовтими голубцями та 100-літніми цибульниками.
"Я вам скажу, що це була і святкова страва, і на кожен день. А чому на кожен день? Через те, що люди багато сіяли зерна, мали свою муку, ну і, звичайно, мали маку. А маку сіяли — мали по відру, а то і більше. Мак вдома кожен мав. Так що готували і в будень, і свято", — розповіла Надія Кагнюк.
Місцева мешканка Оксана Кизима розповіла рецепт столітньої страви — угнівських цибульників.
"Для цієї страви нам потрібно дріжджі, борошно, тепле молоко, цукор, сіль, конопляна олія – як ексклюзивний інґредієнт в якій посмажено цибулю, мак та яйце для змазування. Чим більше ми вимішуємо тісто, тим воно робиться більш еластичне, гладкіше", — пояснює Оксана.
Страва – угнівські цибульники. Суспільне Львів
Жінка розповідає, на один цибульник йде 60 грам тіста.
"Формуємо круглу тістову заготовку. Цікавий момент, як зробити цю форму, яка була автентичною. Беремо заготовлене тісто, розкачуємо товщиною 5 мм. Далі на центр кладемо добрячу ложку просмаженої цибулі. Ми защіпуємо і робимо нібито віночок. Такі наші угнівські цибульники вийшли, з ароматом дитинства – конопляної олії та дріжджового тіста" — каже жінка.
Традицій у місті багато, але збережених автентичних речей — мало. За словами Надії Канюки, причиною стали масові виселення людей. У період з 1946 по 1951 рік Угнів належав Польщі, і лише згодом він знову став українським. За цей час корінні мешканці роз'їхалися по різних регіонах і країнах, забравши унікальні хустки та сімейні реліквії з собою.
