За інформацією: Суспільне Львів.
У селі Демня на Львівщині каменярство — це місцевий промисел. Тут розташований цвинтар із десятками вручну вирізьблених скульптур із місцевого каменю. Скульптор Іван Одноріг продовжує родинне ремесло, виготовляє вироби з каменю та працює над відновленням скульптур.
Про родинне ремесло, роботу з каменем та реставрацію архітектурних пам’яток Іван Одноріг розповів Суспільному.
Чоловік розповідає, що він навчався у фахівця Кріса Кліра і брав участь у відновленні багатьох архітектурних пам’яток Львова. Реставрував кам’яні елементи готелю «Цитадель Інн», а під час повномасштабної війни працював на так званій «Квадратній цитаделі». Також Іван відновлював скульптури у центрі Львова.
«Нептуну на площі Ринок свого часу я теж руку реставрував. Її хтось відламав, то я її клеїв та відновлював. Скульптури на площі Ринок у Львові — теж із місцевого каменю», — каже чоловік.
Як згадує Іван, перші уроки роботи з каменем він отримав від батька ще у 9–10 років. За його словами, тоді знайомство з ремеслом почалося з найпростішого і найважчого водночас — уміння зробити ідеально рівну площину на кам’яному блоці. А свою першу повноцінну копію скульптури він зробив на першому чи другому курсі коледжу, над якою працював вечорами після занять понад два місяці.
«Дипломований я тільки один. Дід працював у камені, батько теж займався каменем, але вже скульптуру закінчував я», — каже майстер.
Скульптури майстра. Суспільне Львів/Таня Боярчук
Чоловік займається як скульптурою, так і реставрацією. Серед власних робіт майстер виокремлює Хресну дорогу, яка встановлена в селі Добряни поблизу Стрия. За його словами, кожна скульптура має свій дух і є повністю ексклюзивною. Крім цього, Іван декілька місяців працював над реставрацією костелу у селі Демня, де зараз діє культурний простір. Цю роботу він виконав безкоштовно. Каже, не міг пройти повз, бо інакше памʼятка би була втрачена.
Мати Івана Надія — місцева мешканка. Вона розповідає, що колись її родина володіла часткою кар’єру, звідки беруть камінь для скульптур.
«За діда точно пам’ятаю, що камінь возили ще на фірахФіра — віз, запряжений кіньми чи іншими тваринами. Наш демнянський вапняк називали «дзік» (дикий) — він дуже твердий, і з нього значно важче вирізати скульптури, ніж із м’якших порід. Але наші діди були справжніми майстрами-тесами. Наприклад, віконні прорізи та все складне оздоблення для костелу Ольги і Єлизавети у Львові зроблені саме з нашого, демнянського каменю», — розповідає Надія.
Мати Івана Надія. Суспільне Львів/Таня Боярчук
Жінка додає, що за радянських часів кар’єр націоналізували та передали колгоспу, а згодом він занепав. Згодом роботу кар’єру відновив чоловік Надії, Степан, який розчистив територію за допомогою важкої техніки. Як розповідає жінка, не будучи місцевим, він опанував ремесло також, вивчив технологію обробки каменю та почав самостійно виготовляти перші пам’ятники й хрести.
Кар’єр . Суспільне Львів/Таня Боярчук
Жінка згадує, що одна із його робіт у селі — кам’яна «книга», встановлена біля місцевої школи. Також батько Івана виготовив верстові круги, один із яких встановлено у с.Моринці, де народився Тарас Шевченко, другий — у Києві, а ще три — у Львові, Трускавці та у самому селі Демня. У центрі пам’ятника встановлений маленький вилитий із бронзи круг, на якому вказано відстань від конкретного населеного пункту до Моринців, де народився поет.
Майстерня Івана розташована біля самого кар’єру в Демні. Працює скульптор здебільшого з місцевим демнянським вапняком. Каже, що цей матеріал є довговічним.
«У нас на цвинтарі є пам’ятник із цього матеріалу, здається, 1680 року. Тобто камінь надзвичайно довговічний. Так, раніше не було гідроізоляції чи гідрофобних сумішей, тому давні роботи темніють від часу та вологи. Але це не проблема, зараз це все відновлюється до ідеалу», — розповідає чоловік.
Від макета до виробу: як працює скульптор
За словами скульптора, коли надходить замовлення на скульптуру, виготовляють або беруть готову гіпсову модель та знімають з неї детальні розміри. Згодом у кар’єрі замовляють кам’яну брилу відповідних габаритів. Її перевіряють, оскільки у камені може ховатися «льос» — мікротріщина або м’який внутрішній прошарок. Якщо такий прошарок потрапить у скульптуру, то під час зимового морозу скульптура трісне зсередини.
«Зараз перевірити камінь простіше, ніж колись: роблю надрізи болгаркою з двох боків і поливаю водою. Якщо той прошарок є, вода його одразу покаже. Тоді на велику скульптуру цей шматок уже не піде — хіба що на розпилювання для облицювальної плитки по 2–4 сантиметри», — пояснює Іван.
Якщо камінь підходить, то скульптор приступає до виготовлення виробу. У майстра досі збереглися інструменти діда та батька, однак зараз він ними майже не користується.
Окрім створення класичних скульптур, у майстерні виготовляють і повністю ексклюзивні речі: каміни, фонтани та архітектурні елементи. Для цього спочатку розробляють індивідуальне креслення, узгоджують проєкт із замовником і після цього беруться за камінь. Скульптор зізнається: замовлень завжди вистачає. Серед клієнтів бувають і відомі люди.
Під час роботи поруч із чоловіком часто знаходиться його шестирічний син Іван. Скульптор каже, що хлопець теж цікавиться скульптурою, спостерігає за роботою батька та намагається її повторювати. Іван Одноріг каже, що сучасні верстати значно полегшили працю майстрів по каменю, проте чоловік не впевнений, що хотів би, аби син обрав такий самий шлях.
Майстер із 6-річним сином. Суспільне Львів/Таня Боярчук
Попри це, хлопчик уже має перший досвід у цій справі — він допомагав батькові під час реставрації костелу в селі.
Іван зізнається, що мріє відновити скульптури на старому місцевому цвинтарі, який ще називають «малим Личаковом». Там розташовані кам’яні роботи давніх місцевих каменярів, і деякі із цих пам’яток наразі перебувають у критичному стані.
Цвинтар у Демні. Суспільне Львів/Таня Боярчук
«Якщо буде ініціатор і хтось підключиться, я з радістю долучуся. Маю знання після школи реставрації каменю. Щось можна відновити, а щось хоча б законсервувати, аби зберегти спадщину наших дідів та прадідів», — зазначає реставратор.
