За інформацією: Суспільне Львів.
Навчаючись у духовній семінарії Олег Кльофа думав, що стане капеланом. Згодом чоловік зрозумів, що більше не бачить себе у цій ролі. І вже у 2022 році став бойовим медиком у 103 бригаді ТрО. На фронті боєць працював на кейсеваку, а згодом став офіцером-психологом зенітного ракетного полку.
Про порятунок побратимів, позивний Відьмак та другий день народження на війні ветеран 103 окремої бригади територіальної оборони імені митрополита Шептицького, а нині офіцер-психолог зенітного ракетного полку імені Українських Січових Стрільців Олег Кльофа розповів в інтерв’ю Суспільному.
Відьмак іде на війну
До війни з Росією Олег почав готуватися ще з 2014 року, навчаючись у духовній семінарії в Україні. Чоловік бачив себе капеланом. Поїхавши на навчання за кордон, зауважив, що там капелани – це повноцінні офіцери, які мають зброю і можуть її застосувати під час бою. Проте в Україні тільки у 2021 році ухвалили Закон про Службу військового капеланства, згідно з яким капелан ЗСУ не має права на вогнепальну зброю.
"Спочатку я хотів стати військовим капеланом. Але в процесі навчання я зрозумів, що це не моє. Тому духовну семінарію я закінчив, маю диплом з філософії та богослов’я. Але я не висвячувався", — каже він.
Проте з тих часів отримав позивний Відьмак. За його словами, під час канікул, починаючи з 2014 року він брав участь у військових вишколах.
"Всі знають Відьмака авторства польського письменника. Серія книжок Відьмак, відеоігри Відьмак. Оті відьмаки вчилися у закритих школах. І я вчився у закритій школі, тому що духовна семінарія – це закритий навчальний заклад. Через те й Відьмак. Коли я прийшов у підрозділ, то сказав, щоб мене Відьмаком називали. Кажуть: добре, будеш Відьмаком. Мені й перепривикати не довелося. До того ж я був бородатий та патлатий", — говорить військовослужбовець.
А також, коли навчався в Австрії на богослова, паралельно підпрацьовував у волонтерській пожежній частині, де здобув знання з домедичної допомоги. Ці знання згодом стануть помічними, коли його візьмуть у військовий підрозділ бойовим медиком.
Тату, яка війна, не жартуй
24 лютого 2022 року Олег зранку, як і кожного ранку, йшов гуляти з собачкою Феєю.
"Я собі думаю: погуляю з собачкою, поснідаю та сідаю за роботу. Тоді були ковідні часи, я працював дистанційно. Тут тато дзвонить. Варто згадати, що через моє хобі батьки часом мене піддражнювали, казали: Олеже, війна почалася. Отож, дзвонить мені тато й каже: війна почалася. Я реагую: тат, шоста година ранку, яка війна, давай без приколів. Тато каже: які приколи, включи новини. Я дивлюся новини: вертольоти летять над Києвом, якийсь десант висадився. У Львові звучить сирена повітряної тривоги. Я бачу, що то не жарти", — розповідає чоловік.
Олег швиденько вигуляв собаку й пішли з дружиною в магазин закупити консерви, сірники, батарейки та інші необхідні речі. Та почав шукати, куди можна мобілізуватися. Зателефонував до інструкторів, які навчали його поводитися із вогнепальною зброєю. Вони були резервістами 80 окремої десантно-штурмової Галицької бригади та вже готувалися вирушати в зону бойових дій.
"Я питаю: а мені що робити? Вони кажуть: йди в ТЦК. Я собі думаю: так вони мене там і чекаю. Тому я зателефонував колезі на позивний Малий, який вже був резервістом 103 бригади. Поки я спакувався, поки знайшов все, що треба. Зателефонував знайомому з компанії собачників і запропонував йти разом. Так ми з Бартом пішли разом", — згадує Олег.
В ТЦК була черга від воріт на всю довжину вулиці. Але чоловіки дійшли до потрібного їм кабінету. А там – відмова, брали тільки резервістів першої черги.
"А це вже сьома вечора. Мало того, що в ТЦК кажуть, що нас не візьмуть, так починають говорити: вам треба довідку від психіатра, вам треба довідку від нарколога, вам треба фотографії три на чотири, вам треба біографії друковану та писану. Я кажу: панове, війна в країні! А вони: тільки так і не інакше. Я знову телефоную до Малого. За три хвилини він відзвонює: приїжджайте в частину, ми вас тут оформимо. От ми з Бартом приїхали в частину", — говорить військовослужбовець.
Відьмак під час служби у 103 бригаді ТрО. З архіву Олега Кльофи
Так він став бойовим медиком. Згодом, перебуваючи у зоні бойових дій, Олег, коли командир планував бойову операцію, планував шляхи медичної евакуації майбутніх поранених. Вдома на Відьмака чекала дружина.
"Дружині я сказав те, що нам казали по телебаченню: то на два-три тижні, нас зберуть, потренують та відпустять, нічого страшного не буде. Тоді, в перший день так і думалося. Я не міг повірити, що людей з такою мізерною — це я зараз говорю, покликаючись на свій досвід — підготовкою, можуть відправити в район виконання бойових дій", — сміється він.
Робота на кейсеваку
Після Великодня 2022 року підрозділ вирушив у зону бойових дій.
"Приїхали і нічого не побачили. Було темно, вуличного освітлення нема. Ще й зірок та місяця не було видно, бо було хмарно. Заїхали на якусь територію, кудись поховали машини і в них ночували до світанку. То я вже зранку побачив, що це якась тракторна бригада", — згадує чоловік.
Олег працював на кейсевакуКейсевак — спеціально обладнаний транспорт для екстреного вивезення поранених з найнебезпечніших ділянок фронту.. Перший поранений, якому довелося надавати допомогу, мав вогнепальне осколкове поранення правої ноги.
"Ми його забрали та передали далі "госпітальєрам". Вони повезли його в лікарню. Тому що моя ланка – вивести з зони вогню до зони передачі на санітарні автомобілі", — говорить бойовий медик.
Найскладніші поранені, яких Олег пам’ятає досі, були наприкінці 2023 року на Харківщині.
"Наші мінометники наїхали на фугас. Кілограмів 15 тротилу вибухнуло під машиною. Пікап розірвало пополам, воронка була великою. Там були надзвичайно сильні, навіть політравми. Ми їх вивезли і далі вже хлопці з медпункту ними займалися. Здається, їх було четверо. Наше завдання було швиденько туди залетіти, їх забрати та вилетіти. Бо вибух було чути ворогу. Ми їх вивезли досить швидко, за три-чотири хвилини", — розповідає військовослужбовець.
Олег Кльофа під час служби у 103 бригаді ТрО. З архіву Олега Кльофи
Операція "Дельтафарс"
Операцію, коли тероборонівці вийшли у "сіру зону", щоби врятувати чотирьох поранених, а врятували — 12, пізніше між собою називали операцією "Дельтафарс".
"Ми закріпилися в одному із населених пунктів і перед нами була "сіра зона". Якимись дивним способом туди потрапила машина наших хлопців, яка підірвалася на замінованій дорозі. Боб, Граф та я поїхали допомогти. Я, бо я – медик", — згадує Відьмак.
Коли вони добралися, туди зайшли побратими з іншого підрозділу.
"Мені це гарно запам’яталося. Ми зайняли кругову оборону на точці. Ми не знали, що там прийде евакуйовувати своїх ще одна група. Стало страшно, бо ми не зрозуміли, хто нам в тил заходить", — говорить бойовий медик.
За його словами, він у тепловізор побачив якийсь рух.
"Бачу, що вони рухаються не в бойовому порядку. Вони нас теж почули. Певними знаками та паролями ми дали їм зрозуміти, що ми – свої, а вони дали нам зрозуміти, що вони – свої. То ж ми скооперувалися й почали працювати разом. Я не питав з якого вони підрозділу. Розмовляють українською, то й добре", — каже Олег.
Інженер з групи побратимів почав прокладати дорогу до поранених. І одну з мін підірвав.
"Цей вибух було чути. Адік почув його і почав кричати в рацію, бо подумав, що з нами щось сталося. Ми були в "сіряку"Сіра зона на фронті — це умовна нейтральна територія між позиціями українських військ та армії РФ, де жодна зі сторін не має постійного контролю.. Рація крикнула і я її приглушив і не відповідав, бо були зайняті роботою. Потім люлєй від Адіка ми знатно дістали, але так, по-батьківськи. І от вибух цієї міни, я підіймаю голову й бачу як в районі Лиману білі спалахи, як виходять РСВЗРСВЗ — реактивна система залпового вогню.. Вночі це дуже добре видно. Я повертаюся до побратима й кажу: походу, нам гайка. Він на мене дивиться й відповідає: ну хоч в бою. Я тоді подумав: з такими людьми не гріх й загинути", — розповідає він.
Дорогу до однієї групи поранених проклали й почали їх виносити. А ось тих, за ким поїхали, спочатку не знайшли.
"Я дивився в тепловізор і побачив щось, що виглядало як бетонний блок. А потім він почав змінювати свій колір. Ми пішли туди, щоб перевірити. Там знайшли ще чотирьох важко пораненених, самі б вони не вийшли. В загальному ми евакуювали 12 людей", — згадує військовослужбовець.
Під час евакуації поранених він наступив на міну.
"Ми використовуємо гнучкі ноші, які треба нести вчотирьох або й вшістьох. Знали, що міни, старалися йти акуратно. Тут я відчуваю, що щось не те під ногою. Я такий: не вибухнуло та й добре. Легенько ногу забрав та й пішов далі. Але зізнався потім, щоб не робити нерви. В той момент я навіть не задумався, що це може бути міна. Це коли я вже пройшов, здогадався. Це була "теемка" (протитанкова міна, — ред.), сім кілограмів тротилу. Вона вибухає знатно", — розповідає Відьмак.
Поранених виносили, вантажили на авто і воно хутко відвозило їх на точку евакуації.
Олег Кльофа під час служби у 103 бригаді ТрО. З архіву Олега Кльофи
Другий день народження
9 січня 2023 січня Олег називає своїм другим днем народженням. Навіть час пам’ятає: між 2:30 та 3:00 ночі.
"Ми були на пункті збору поранених. Я не знаю, що це прилетіло, але це прилетіло прямо за пів метра від наших дверей. Але це щось знатне було, тому що верхні двері того льоху, в якому ми були, занесло всередину, вирвало внутрішні двері й занесло прямо в підвал, де ми були. А я лежав обличчям до дверей. Пам’ятаю, що бачу як двері залітають всередину до нас. Не пам’ятаю як я встав, як взувся і як гасив буржуйку. Опам’ятався, коли вже її загасив. Холодрига на вулиці була знатна, десь градусів -20. Ми сидимо і відчуваємо, як нас починає лихоманити чи від холоду, чи від стресу", — згадує він.
Військовослужбовці почали вибиратися й виявили, що вхід у підвал завалило. Залишився тільки невеликий отвір, через який вдалося вибратися.
"Оця крайня контузія мене вибила з колії. Я звідти вибрався, то три дні не виходив на світло, бо мене нудило. Я тільки вночі міг вийти. І місяць не міг нормально зашнурувати шнурівки. Я, як нахилявся зашнурувати шнурівки, то падав. Може бачили, є такі маленькі козенята, коли їх налякаєш, то вони дерев’яніють та падають? Ось так падав і я", — розповідає Відьмак.
Відьмак під час служби у 103 бригаді ТрО. З архіву Олега Кльофи
Чоловік вирішив, що він став тягарем для побратимів, не може виконувати завдання та поїхав у шпиталь. А пізніше перевівся у зенітний ракетний полк.
"Йшов я туди бойовим медиком. Але згодом пройшов навчання і зараз працюю психологом", — каже він.
Таємна мова побратимів
Зараз Олег служить на посаді офіцера-психолога зенітного ракетного полку імені Українських Січових Стрільців. Надає психологічну допомогу побратимам, проводить психологічну просвіту й спілкується з рекрутами, які хочуть служити саме в цьому підрозділі.
"У 2022 році такої роботи з нами не проводили. У нас були психологічні проблеми, але професійного психолога не було. У нас був заступник з морально-психологічного забезпечення, дуже тямущий чоловік, позивний Адвокат. З ним я міг поспілкуватися. Треба йому віддати належне, що він витримував вислухати всі наші проблеми, але він не є психологом, він – юрист. Я з ним спілкувався, коли мені було погано. Але треба віддати належне і моїй дружині, вона теж все те вислуховувала", — говорить він.
Натомість зараз бійці, в яких проявляється ПТСРПТСР — посттравматичний стресовий розлад., відсутність сну, інші проблеми — можуть звернутися до нього. І далі отримати скерування до лікарів відповідного профілю.
"Моя колега організовує для хлопців психологічне відновлення. Наші хлопці їздять у санаторії, де з ними працюють фахові психологи, психотерапевти, психіатри та інші фахівці", — пояснює офіцер.
За його словами, у підрозділі військовослужбовцям допомагають повернутися з війни психологічно.
"У тих, хто повертається з бойових, зовсім інша реакція на різні подразники; така, яка допоможе вижити у бойовій обстановці. Наприклад, мене тригерило закривання дверей у бусиках. З подібним звуком на великій відстані виходили "Гради". Ти знав, що треба падати на землю. От таку людину треба повернути в спокійну обстановку. Це і є одним з моїх напрямків роботи", — говорить військовослужбовець.
Військовослужбовець Олег Кльофа. З архіву Олега Кльофи
Часом Олегові доводиться чути від співрозмовника, що тиловий бойового не розуміє. На що чоловік має свою відповідь.
"Між військовими використовується певна лексика, яку ті, хто не був на бойових, не зрозуміє. Наприклад, слово "лєпєсток" (протипіхотна фугасна міна, — ред.). Що означає це слово, знає тільки той, хто його бачив. Люди, які не були на бойових, не знають, що таке "озеемка"(протипіхотна вистрибуючи міна кругового ураження, — ред.), що таке "вихід" (момент пострілу, коли здійснюється пуск і боєприпаси летять до цілі, — ред.). Мені кажуть: "Та ти не воював". А я кажу: "Братику, та я був у лісі чудес". Я не кажу "Серебрянський ліс" чи "ліс Сєрєбрянки", а – "лєс чудєс", саме так, російською. Тоді йде розмова: "А де саме, а яка позиція? Та ми через вашу позицію ходили". Зразу риторика змінюється. Так ми визначаємо "свій — чужий". Вони починають довіряти й розповідають такі речі, які не скажуть цивільним психологам чи вдома", — пояснює Відьмак.
Окрім того, офіцер навчає військовослужбовців самозаспокоєнню під час стресу.
"Ми проводимо теоретичні заняття, розповідаємо про методи надання психологічної допомоги. Є такий протокол ICOVERICOVER — алгоритм надання першої психологічної допомоги військовослужбовцям, які перебувають у стані гострого бойового стресу.. Також у нас проводяться психполоси: перешкоди, стрілянина, крики, дрони літають, дими кидаються, хлопці то долають, виконують якісь завдання. Це дуже дієва штука, це треба проводити. На це чомусь у 2022 році та й раніше мало уваги приділяли. А це – як їздити на велосипеді, поки людина не сяде на велосипед і не поїде, вона не буде знати що це таке. Завдання цієї психологічної підготовки – довести людину до стресу, щоб вона зрозуміла що відбувається з нею, навчити її методів подолання стресових проявів і щоб вона могла застосувати їх у лабораторних умовах на психполосі. Потім, у бойових умовах, людина розумітиме: я таке робив на полігоні, воно мені допомогло", — запевняє Олег Кльофа.
