За інформацією: Суспільне Львів.
Назар Коваль мобілізувався до лав ЗСУ у квітні 2022 року. Про своє рішення долучитися до війська чоловік повідомив рідним через кілька місяців, коли приїхав до Львова з зони бойових дій за гуманітарною допомогою. До того переконував родину, що перебуває у Львові, у безпеці.
Про це ветеран ЗСУ, розвідник 103 окремої бригади територіальної оборони імені митрополита Шептицького Назар Коваль розповів Суспільному.
Вчився будувати, а не руйнувати
За словами Назара, до повномасштабного вторгнення він мав власну справу у сфері будівництва й про те, що дуже скоро життя українців зміниться, навіть не думав.
"У мене всі освіти пов’язані з будівництвом: училище, технікум — я бакалавр та магістр інституту будівництва у "Львівській політехніці". Ще здобув одну магістерську освіту з економіки міжнародного права", — говорить чоловік.
А зранку 24 лютого 2022 року о 5:40 його розбудив телефонний дзвінок від близького товариша: "Вставай, в країні війна!".
"Я вирішив, що це якийсь жарт. Увімкнув телевізор і побачив, що почалася війна", — згадує він.
Того дня у Назара мав бути звичайний робочий день: наради в офісі, зустрічі з замовниками та працівниками. Натомість зібрали вдома необхідні речі, сіли з дружиною в авто й поїхали на заправку.
"На заправці вже була черга. Ми заправилися, дружина поїхала в село до батьків. А я сам поїхав на роботу, щоб зрозуміти, що діється і що робити. Ми з нею роз’їхалися і зустрілися вже через кілька місяців, коли я вже був у Збройних силах", — розповідає ветеран.
Чоловік на той момент мав близько сорока підлеглих, які очікували від нього інформації щодо подальших дій.
"Ми зібралися в офісі, обговорили чи ми зупиняємо бізнес. Бо був такий хаос, не було зрозуміло, що робити. Ти з таким не стикаєшся щодня. Я цей день дуже добре пам’ятаю. Ми почали нараду не з бізнесу, а з того чим ми можемо допомогти нашим працівникам. Склали список того, що нам потрібно: вода, медикаменти, павербанки, якісь продукти. Відправили нашого логіста у магазини й зробили невеликий запас на днів 15. Це було для наших працівників та їхніх родин", — згадує він.
І додає, що ніяк не міг повірити, що у XXI столітті в Європі може статися така війна.
З бізнесу — в ЗСУ
Того ж дня власники різних бізнесів Львова зібралися разом, щоб спланувати подальшу допомогу країні.
"Ми розуміли, що країна точно не готова до війни, деякі військові підрозділи – теж. Ми почали займатися волонтерством. У мене ще досі є списки потреб для військових. Ми телефонували і питали: що вам треба? Просили такі банальні речі. Ми все це структурували. Бо ми, як бізнесмени, вміємо у таких хаотичних умовах все структурувати й зробити якусь послідовність", — говорить Назар.
Окрім допомоги Силам оборони та переселенцям, львівські волонтери допомагали поліції патрулювати ввечері Львів та область. А також безоплатно навчали цивільних, що робити під час повітряних тривог, як поводитися зі зброєю та інше.
"Десь через три тижні після вторгнення до нас у штаб прийшов Валерій Курко, на той час командир 103 бригади ТрО. Прийшов з тим, що купа людей, нема де спати, треба ліжка, матраци, одяг. Згодом ми з ним були постійно на зв’язку", — згадує розвідник знайомство зі своїм майбутнім командиром.
Наприкінці березня чоловік вирішив, що волонтерська структура чітко налагоджена й працює. Тому його місія тут завершена.
"Тоді Курко якось прийшов до нас у офіс, ми мали з ним дискусію. Тоді я зрозумів, що моя місія як волонтера на цьому завершується і що я хочу піти захищати Україну як військовослужбовець. Я сказав йому: "Валерію Бориславовичу, я хочу служити". Він мене спробував відмовити. Але я ще два дні подумав, передзвонив йому і сказав: "Я готовий", — розповідає він.
У квітні Назар склав присягу й виїхав у зону бойових дій. Батьки та дружина дізналися про те, що він служить, коли у травні приїхав з зони бойових дій, щоби забрати зі Львова гуманітарну допомогу.
"Коли була можливість, я телефонував. Казав: "Мам, все добре, живий-здоровий, маю багато роботи, потім подзвоню. Отака у мене комунікація була чотири місяці. Потім прийшов до батьків у однострої. Шок був у них. Але вони знають, якщо я ухвалив рішення, то це не обговорюється", — каже чоловік.
Назар Коваль складає присягу у квітні 2022 року. З архіву Назара Коваля
На війні
В зоні бойових дій львів’янина вразила недоглянутість будинків місцевих мешканців.
"Можливо, так не гарно казати, але ми приїхали у постсовєцькі часи, де все зруйноване й неохайне. Було зруйноване і обстрілами, і тому, що за цим ніхто не доглядав", — говорить він.
Навколо йшли бої та все вибухало.
"Ти кудись їдеш, а воно десь поруч вибухає. Ти приїхав, шукаєш куди би то поселитися, а поруч щось вибухає. Для нас це було вперше і нам здавалося, що вибухи безперервні. Ми ж такого нікого не чули, ми всі прийшли з цивільного життя. Мені здавалося, що ці обстріли всюди, куди не глянеш", — згадує Назар.
Назар Коваль під час служби в ЗСУ. З архіву Назара Коваля
Один з найбільших боїв, який йому згадується зараз, відбувся у травні 2023 року.
"Тоді відбувалася переправа наших військ через Сіверський Донець. Ми відповідали за саму переправу й дорозвідку. Ми мали забезпечувати прохід та логістику деяких інших підрозділів. Ми розвідували, поверталися й давали вказівки куди їм йти, де є безпечні місця й відходи", — каже розвідник.
Українське село, в яке заходили Сили оборони, тримали російські війська.
"Ми туди зайшли, визволили його і встановили наш прапор. Звісно, був бій, були і втрати. У селі були й цивільні. Прапор там встановили командир Нацгвардії та командир нашого 63 батальйону (103 бригади ТрО, — ред.). Я був в той момент десь неподалік. Виконував свої завдання", — говорить він.
Ваш син загинув…
Тільки одного разу військовослужбовцю довелося повідомити маму побратима, що її син загинув.
"Це був молодий хлопець. Він поїхав у відпустку, одружився, повернувся на службу і через тиждень загинув. Я був його командиром і мене змусили повідомити маму", — говорить він.
Чоловік тоді перебував у Львові, під’їхав до будинку родини в авто і годину не міг змусити себе зателефонувати мамі загиблого.
"Я сидів годину в машині і не розумів, що я маю говорити. Я не розумів, як я маю дивитися в очі мамі. Такі речі в телефоном не повідомляють. Мама, скоріш за все, знала. Але як кожна мама, не вірила до останньої миті. І навіть, коли я прийшов з документами, все одно не вірили. Були впевнені, що він або в полоні, або поранений в шпиталі. Мама плакала. Було дуже багато негативних слів. Я розумів, що їх я не можу сприйняти як образу. Після того я сказав, що не готовий емоційно повідомляти такі речі", — каже Назар.
Татова радість
У квітні 2023 році військовослужбовець став татом. Про свою вагітність дружина йому повідомила по відеозв’язку, тому що він перебував у зоні бойових дій.
"Я був на Сході. Дружина набрала на відеозв’язок з емоційно-щасливими та заплаканими очима. Показала коробочку і каже: "Тут для нас подарунок". Вона відкриває, а там тест на вагітність і картинка з УЗД. Я зрозумів, що я став дорослішим. Що я не просто чоловік, а я вже тато. Я дуже хотів дівчинку. Більшість чоловіків хочуть сина, а я — доньку ", — усміхається щасливий тато.
Гарною новиною поділився відразу з близькими. А згодом йому вдалося приїхати до Львова й піти з дружиною на УЗД.
"Я дивлюся на монітор і питаю: "А де дитина?". Мені показують – ось тут. А я: "Та де? Не видно". Потім придивився і побачив силует", — згадує він.
Згодом приїхав на пологи і був першим, хто взяв доньку на руки.
"У нас було кесареве, тому дитину принесли мені. Свій стан тоді я не можу описати. Емоції переповнювали. Ти не знаєш як її тримати, щоб не зашкодити. Вона така маленька. Ми вже знали, хто у нас будуть хресні. Наша палата була на першому поверсі. Вони до нас ввечері прийшли. Ми відчинили вікно. Я в палаті, вони – на вулиці й ми святкували. Нас сварили, казали, що так не можна", — розповідає Назар.
Після народження доньки чоловік знов повернувся на війну. І перші кроки дитини побачив на відео, яке зафільмувала дружина.
"Перші кроки дитини, перші емоції — я не бачив, бо був постійно відсутнім. Не чув і перші слова. Дружина мені зателефонувала і сказала, що мала заговорила. Але коли приїжджав, то відчував бажання жити. Я цього року зробив собі татуювання: архангел Михаїл у військовому однострої і коло нього моя донька", — каже чоловік.
І ділиться, що заради доньки навчився плести косички.
Назар Коваль під час служби в ЗСУ. З архіву Назара Коваля
Про Гімн України
За словами Назара, після мобілізації та перебування у зоні бойових дій, він для себе переосмислив Гімн України.
"Я не стидаюся це сказати. Я зрозумів та переосмислив Гімн України у Збройних силах. До того я його сприймав як пісню. Якщо вникнути в слова, особливо якщо ти був учасником процесу, він зовсім по іншому сприймається. Раніше він для мене був гімн, державний гімн. А зараз ти його не сприймаєш як просто пісню. Багато слів з гімну ти прожив, пробув і розумієш їхній зміст. І що ті слова не написані якимись вигаданими подіями. Для мене зараз Гімн має глибокий зміст. Коли я його слухаю, у мене мурахи по тілу йдуть. Думаю, що для відсотків 90 людей, які служать, Гімн кардинально змінився", — резюмує Назар Коваль.
