За інформацією: Суспільне Львів.
Олександр Левковський. Фото з архіву Олександра Левковського
24 лютого 2022 року, коли Росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну, Олександр Левковський, нині – державний інспектор Львівської митниці та ветеран російсько-української війни, зустрівся з побратимами з 24 окремої механізованої бригади біля одного з львівських військкоматів.
Як розповів Олександр Левковський в ефірі Українського радіо.Львів, думка про те, що насувається щось недобре, приходила до нього, коли він зауважив як за кілька днів до повномасштабного вторгнення через державний кордон України в напрямку Республіки Польща виїжджають родини дипломатів та вивозять свої речі.
Позивний "Лев"
"В ніч, коли розпочалося вторгнення, я відпочивав після своєї зміни. О п’ятій ранку прокинувся від того, що дружина не спить. Ми разом почали читати новини: вони мене шокували. Відразу зателефонував товаришеві до Києва й звелів негайно виїжджати до Львова", — згадує він.
Війна для Олександра почалася у 2014 році, коли він мобілізувався до підрозділу територіальної оборони "Воля", який згодом влився у 24 окрему механізовану бригаду як Третій окремий мотопіхотний батальйон.
"У мене ще з тих часів були підготовлені й однострій, і берці, і тактичні засоби. Годинка 12 мені зателефонували з військкомату і сказали, що на 16:00 мене чекають. Я відповів, що я вже готовий і буду", — розповідає ветеран.
Свій позивний, "Лев", він отримав ще у 2014 році. Каже, що так побратими скоротили його прізвище.
"Донька, якій тоді було 5 років, сказала: тато йде нас захищати. А дружина мене й не питала, чи я піду на війну. Наша позиція у родині була така: я мушу це зробити; як я дивитимуся в очі своїм побратимам, з якими був у 2014 році, що я зараз не пішов?", — говорить Олександр Левковський.
Наступного разу родину він побачив аж через пів року. Приїхав до Львова, зайшов вночі до хати, взяв на руки донечку. Дівчинка спросоння обійняла тата і спитала: "Ти більше нікуди не поїдеш?".
А 24 лютого 2022 року чоловік зайшов у військкомат, де йому запропонували обрати підрозділ для служби: 80 окрема десантно-штурмова бригада чи 24 окрема механізована бригада. Обрав – рідну 24 ОМБр.
"Після військкомату, ми з побратимами пішли на каву. Це була емоційна зустріч, ми зраділи один одному, обіймалися", — каже він.
Каже, що тоді з побратимами вірили, що за три місяці вони з перемогою повернуться додому.
У складі 24 бригади Олександр виїхав у Луганську область, в Лисичанськ. Говорить, що території, які він захищав у 2014 році, у 2022 — вже були окупованими. З Лисичанська він виїжджав на завдання. І туди ж повертався після виконання.
"З місцевими ми інколи спілкувалися. Місцеве населення було відчутно налаштоване проти нас. І навіть, коли ми через місяць вже були у Бахмуті, який на той час ще був живим: жили люди, працювали магазини, також відчував цю неприязність", — згадує ветеран.
Митник на війні
Нові побратими, з якими Олександр воював, дізнавшись про його цивільну професію, дуже дивувалися.
"Питали мене, що я тут роблю. Чомусь всі думали, що працівники митниці мають "бронь", вони не можуть бути мобілізовані. Я пояснював, що я вже у 2014 році зброю в руках тримав. Тому я тут з перших днів", — каже він.
І додає, що на передовій воюють працівники митниці. Тільки з Львівської митниці вже мобілізовано 50 людей.
Олександр Левковський згадує, що у 2014 році йому видали одяг, який пролежав на складі років з двадцять, і який після першого прання вже не був придатним. Також він мав алюмінієвий казаночок, плащ-намет.
"Шолом захищав хіба що від землі, якою могло присипати. І в такому ж стані – техніка: постійно ламалася, брала багато палива", — пригадує ветеран.
А у 2022 році йому вже видали однострій нового зразка, бронежилети хорошого захисту, шоломи. А коли перевівся у ССО, то й новий автомат натівського взірця. Купував собі лиш берці.
Олександр Левковський. Фото з архіву Олександра Левковського
Досі сниться Лисичанськ
Хоча в Лисичанську підрозділ, де служив Олександр, перебував не дуже довго, але саме це місто досі він бачить у снах.
"Я і зараз стежу за інформацією про Лисичанськ. Чомусь він мені припав до душі. Не Бахмут, а Лисичанськ", — каже він.
Ветеран згадує, що у березні 2022 року, коли він приїхав у Лисичанськ, там було дуже холодно. І все якесь однотипно сіре.
"Не відчувалося, що це місто живе. Їдеш містом, їде порожній тролейбус як з фільму жахів. І коли ми покидали це місто, мені запам’яталися тролейбуси, які стояли, та обірвані дроти. Тоді я зрозумів, що це вже все…", — говорить Олександр.
І додає, що в березні в тих краях назавжди залишилися його побратими.
Олександр Левковський. Фото з архіву Олександра Левковського
Працівники ТЦК не цікавляться
Зараз Олександр Левковський повернувся на свою роботу у Львівській митниці. І зустрічається з військовослужбовцями, які перетинають державний кордон України.
"Хтось їде у відпустку до родини, хтось – на лікування та реабілітацію, хтось – на навчання. Я з ними спілкуюся із задоволенням. Я починаю з ними діалог. Мені цікаво з якої вони бригади, хто вони, де вони", — каже ветеран.
Він помітив, що на вулиці до нього жодного разу не підходили працівники ТЦК. Хоча бачить їх дуже часто, особливо у районі, де він мешкає.
"Я документи завжди маю при собі: і військовий квиток, і посвідчення учасника бойових дій. Але до мене жодного разу не підходили. Та ж я навіть в берцях зараз не ходжу, хоча в мене є кілька пар", — говорить Олександр Левковський.
Читати ще
Читати ще “Турнікет має бути накладений за 25 секунд” — старша інструкторка з бойової підготовки Юлія Мірчук
Читати ще Аеророзвідник “Петрос” розповів про мобілізацію та російські дрони