За інформацією: Суспільне Львів.
Військовослужбовець 100-ї окремої механізованої бригади Сухопутних військ ЗСУ Михайло Мельник став донором нирки для своєї 14-річної доньки Софії. Заради операції чоловік залишив позиції на Донеччині, пройшов обстеження та повернувся до Львова, де лікарі провели трансплантацію.
До Дня батька чоловік розповів Суспільному про рішення стати донором для власної дитини, службу на фронті та про те, що для нього означає бути батьком.
"Міша, все буде добре, завтра ми тебе заберемо". Ці слова Михайло Мельник почув від свого командира, коли з передової на Донеччині повідомив, що його 14-річній доньці потрібна трансплантація нирки. Уже тоді чоловік знав: якщо його орган підійде, він стане донором.
Військовослужбовець Михайло Мельник. Суспільне Львів/Фото з архіву родини Мельників
Водій мінометного розрахунку 100-ї окремої механізованої бригади ЗСУ, яку називають "Сталевою соткою", взяв відпустку, залишив позиції та поїхав до Львова. Там, у Клінічному центрі дитячої медицини, що є підрозділом Західноукраїнського спеціалізованого центру, йому та доньці провели трансплантацію.
"Мій вчинок цілком передбачуваний і нормальний. Так би вчинив кожен люблячий батько", – каже Михайло.
"Я врятував доньку, а донька врятувала мене"
49-річний Михайло Мельник разом із дружиною Наталією, 14-річною донькою Софією та 26-річним сином Олександром живуть у селі Боровичі на Волині.
Від народження Софія має складну вроджену патологію — спинномозкову килу та ваду розвитку сечовидільної системи. Першу операцію їй провели на десятий день життя, після чого було ще кілька хірургічних втручань, регулярні обстеження та медичний нагляд.
14-річна пацієнтка Софія. Суспільне Львів/Фото з архіву родини Мельників
Попри це, дівчинка росла активною, навчалася у школі, спілкувалася з однолітками та будувала плани на майбутнє.
За словами мами Наталії, багато років стан доньки вдавалося контролювати.
"Ми постійно спостерігалися у лікарів, періодично проходили лікування. Загалом усе було добре. Софія ходила до школи, завершила восьмий клас", – розповідає мама Наталія.
Однак приблизно від початку повномасштабного вторгнення стан дівчини почав поступово погіршуватися. Вона швидше втомлювалася, частіше скаржилася на біль у ногах. Спочатку родина пов’язувала ці симптоми з основним захворюванням.
"Далі почалися проблеми із сечовою системою, ми лікувалися в уролога та нефролога. А наприкінці січня 2026 року під час чергового огляду сімейний лікар почув шуми в серці. Нам призначили додаткові обстеження, аналізи, і тоді виявилося, що нирки працюють дуже погано", – пригадує Наталія.
Результати показали високі показники креатиніну та сечовини. Медики попередили родину, що дитині знадобиться гемодіаліз. Оскільки у Луцьку таку процедуру дітям не проводять, сім’ї запропонували звернутися до Львова або Києва.
"Наш лікар зв’язався з колегами у Львові, і нас скерували до Центру дитячої медицини. Там нас зустрів керівник Клініки дитячої нефрології Роман Андруневич. Він дуже детально все пояснив. Фактично у нас було два варіанти: або довічний гемодіаліз, або трансплантація нирки", – каже Наталія.
14-річна пацієнтка Софія. Суспільне Львів/Фото з архіву родини Мельників
Наталія не могла стати донором через несумісність за групою крові. Серед рідних потенційними донорами були батько та старший брат Софії.
Повернення з передової
На той момент Михайло перебував на Донеччині.
"Про те, що доньці потрібна трансплантація, я почув, коли був на передовій. Перша думка була одна: а чи можу я віддати їй свою нирку? Поговорив із побратимами. Через Starlink подзвонив командиру, пояснив ситуацію. Він відповів: "Міша, все буде добре, завтра ми тебе заберемо", – розповів військовий.
Щоб дістатися до родини, чоловікові два дні довелося виходити з позицій. Після цього він оформив відпустку та поїхав до доньки.
"Коли зайшов до лікаря, відразу сказав: якщо підходжу як донор, готовий проходити всі обстеження і погоджуюся на операцію", – поділився Михайло.
Лікарі пропонували час на роздуми, але, як каже чоловік, рішення він ухвалив одразу. Відпустку військовому продовжили. Майже місяць він проходив аналізи, обстеження та перевірки на сумісність. За плечима Михайла на той момент було чотири роки і два місяці війни.
"Я служив на чотирьох напрямках. Більше року провів на Лиманському напрямку, в районі Серебрянського лісу. Був на Покровському напрямку поблизу Очеретиного, у Торецьку, якого фактично вже немає, у Костянтинівці. Але коли постало питання порятунку власної дитини, я залишив усе без вагань", – розповів військовий.
За словами Михайла, самої операції він не боявся: "Я знав, на що йду. Переживав лише за те, щоб на сто відсотків підійти як донор. Там, де я був на війні, усе набагато страшніше. Страх виникає тоді, коли розумієш, що людина поранена, потребує допомоги, а допомогти нема кому. Ось це справжній страх".
"Як були близькими, так і залишилися"
Операцію з трансплантації нирки від батька до доньки провели 12 березня 2026 року. Нирка запрацювала відразу. За словами Михайла, втручання і відновлення минули успішно.
"Усе пройшло добре. Як були з донькою близькими до операції, так і залишилися після неї", – каже чоловік.
Зараз він поступово відновлюється. Каже, що швидше втомлюється фізично, однак лікарі попереджали, що це нормальний процес протягом перших місяців після донорства. У травні Михайла звільнили зі служби за станом здоров’я. Він має третю групу інвалідності.
Зараз він поступово відновлюється. Каже, що швидше втомлюється фізично, однак лікарі попереджали, що це нормальний стан у перші місяці після донорства.
Михайло Мельник із донькою Софією після операції з трансплантації нирки. Суспільне Львів/Фото з архіву родини Мельників
У травні Михайла звільнили зі служби за станом здоров’я. Він має третю групу інвалідності. Попри це, щодня підтримує зв’язок із побратимами: "Телефонуємо один одному практично кожного дня".
Місяць тому Софії видалили другу власну нирку. Зараз дівчина живе завдяки пересадженому органу батька.
Михайло говорить про це спокійно і без зайвих емоцій: "Я врятував доньку, а донька врятувала мене. Хтозна, де б я зараз був". Для нього бути батьком означає повну самовіддачу. Каже, що його вчинок є цілком нормальним.
"Батьки повинні турбуватися про своїх дітей. Я так вчинив. Не більше і не менше", – додав чоловік.
Найбільша мрія Софії – бути здоровою і Михайло зробить все, щоб так було. Для нього це і означає бути батьком.
