«Серце живе лише 4 години»: медикиня зі Львівщини Софія Чайковська про транспортування органів дронами

За інформацією: Суспільне Львів.

Софія Чайковська — 33-річна лікарка-трансплантологиня, серцево-судинна хірургиня, кандидатка медичних наук та співробітниця Інституту серця МОЗ України. Нещодавно вона стала переможницею всеукраїнського конкурсу «Молодий вчений року 2026», здобувши перемогу в номінації «Молодий вчений-експериментатор». Також лікарка є лауреаткою премії Верховної Ради України для молодих вчених у 2025 році та премії імені М. М. Амосова у 2026 році.

Суспільне поспілкувалося з Софією Чайковською про інновації у трансплантології та транспортування сердець дронами.

— Софіє, з чого почалося ваше захоплення медициною?

Я народилася в маленькому містечку на Львівщині, в Ходорові. Мама працювала вчителькою початкових класів, і в родині медиків ніколи не було. Але чомусь із самого дитинства я знала, що буду лікарем і саме хірургом. Свою «діяльність» починала з того, що зашивала хвости й лапи безпритульним собакам і котам. У подальшому мене навіть ніхто не питав, ким я хочу бути, бо всім казала: буду лікарем.

Я добре вчилася, щоб вступити на державну форму, і таки пройшла на бюджет. Буковинський державний медичний університет закінчила з відзнакою й отримала направлення лікарем-хірургом у Чернігівську область. Там частину відпрацювала, а частину інтернатури проходила в Національному інституті хірургії та трансплантології імені О. О. Шалімова, працювала у відділенні трансплантації печінки. Так я опинилася в Києві.

Кардіохірургом хотіла бути завжди. Але оскільки я з простої сім’ї й ніяких зв’язків не мала, то йшла туди, куди вів Бог. На той момент трансплантології в Україні фактично не існувало, система запрацювала лише з 2019 року. Коли я зрозуміла, що все ось-ось запуститься, змінила спеціалізацію і стала кардіохірургом. Уже через два місяці моєї роботи в Україні виконали першу за багато років трансплантацію серця. За 2020–2021 роки ми з командою в Інституті Шалімова зробили десять пересадок.

Потім почалася повномасштабна війна. На пів року ми переїхали в Івано-Франківськ і виконували кардіооперації там. Далі я на три місяці поїхала на навчання в Бостон, щоб перейняти досвід, як правильно виконувати забори органів і трансплантації. А коли повернулася, влаштувалася в Інститут серця — це лідер із трансплантації серця в Україні. Усі перші трансплантації, які в Україні виконувались, робили під керівництвом Бориса Тодурова в Інституті серця, і я брала участь в усіх цих операціях. 

Команда медиків за кордоном Фото надала Софія Чайковська

Команда медиків за кордоном Фото надала Софія Чайковська

Команда медиків за кордоном Фото надала Софія Чайковська

Команда медиків за кордоном Фото надала Софія Чайковська

Сьогодні ми робимо найбільшу кількість пересадок серця в країні. Ми першими в Україні пересадили серце дитині, першими виконали трансплантацію комплексу «серце-легені» та «серце-нирка», першими зробили різногрупову трансплантацію серця, імплантували дорослі та дитячі механічні серця, а цього року вперше в Україні пересадили дитині легені.

— Чи пам’ятаєте ви свою першу самостійну операцію з пересадки?

Пам’ятаю і свої перші самостійні забори сердець, і першу власноруч виконану трансплантацію. Насправді все це закарбовується в пам’яті. Зараз за плечима вже понад 110–120 самостійних заборів сердець і кілька власних пересадок, але кожного пацієнта ми виходжуємо дуже прицільно.

Софія Чайковська на стажуванні за кордоном. Фото надала Софія Чайковська

Наприклад, минулої п’ятниці ми пересадили легені 18-річній дівчині-сироті. Вона мала вроджену ваду серця. У дитинстві її просто нікому було відвести на УЗД, щоб вчасно закрити дефект. Через це розвинулася тяжка легенева гіпертензія, легені практично не працювали. Ми ризикнули: закрили дефект, залишили її власне серце і пересадили лише легені.

Обирайте Суспільне як джерело новин в Google Обирайте Суспільне як джерело новин в Google

Це суперунікальна операція. Наважилися, бо в Україні з’явився підхожий донор із хорошими легенями. Знайти донора для серця простіше, ніж для легень: донори переважно довше перебувають у реанімації, у них швидко розвивається пневмонія, і легені стають непридатними. Тут пощастило. Зараз триває складний період виходжування, але ми сподіваємося на краще. Вже через кілька годин після операції вона почала потроху дихати самостійно, розмовляти й робити дихальні вправи. До операції її шкіра та губи були синього кольору, пальці на руках і ногах деформувалися у вигляді «барабанних паличок» через хронічну гіпоксію, а сатурація трималася на рівні 80%. Жити так довго неможливо: ти не можеш створити сім’ю, народити дитину чи влаштуватися на роботу.

— Чи підтримуєте ви зв’язок із пацієнтами після виписки?

Усі наші пацієнти повертаються до нас на контрольні огляди та консультації. Ми всіх знаємо, це вже як одна велика сім’я.

Люди в листі очікування живуть із вираженим страхом смерті. Коли серце майже не скорочується або вже кілька разів зупинялося, пацієнти бояться навіть зайвий раз глибоко вдихнути. Очікування донорського органу — це диво, бо не знаємо, коли з’явиться донор. Буває, людина чекає місяцями, помирає, а наступного дня для неї з’являється орган. А буває навпаки: пацієнт вважає себе безнадійним, з’являється серце, ми його пересаджуємо, і вже за три дні він самостійно ходить коридором, дихає на повні груди й нарешті відчуває своє серцебиття. До пересадки воно настільки слабке, що люди його не чують. 

На серце здебільшого чекають молоді, раніше абсолютно здорові люди, переважно — чоловіки. Перехворів на звичайний грип чи ГРВІ, отримав ускладнення — міокардит, і за два тижні вже не можеш встати з ліжка. Ніякі ліки не допомагають, єдиний порятунок — це трансплантація.

— Нещодавно ви перемогли в конкурсі молодих учених у номінації «Молодий вчений-експериментатор». Із якою розробкою ви виступали?

Це не перша моя премія. Цього року я також отримала звання «Жінка року», премію Верховної Ради України для молодих учених, а торік у Бостоні здобула престижну світову нагороду Women in Transplantation («Жінка в трансплантології»). 

Софія Чайковська. Фото надала Софія Чайковська

У цьому ж конкурсі перемогти було особливо приємно, адже в журі не було медиків — перше місце я виборола саме за результатами глядацького та відкритого голосування. Я представляла тему транспортування серця дроном. Наш інститут — єдиний медзаклад в Україні, який має у власності переобладнаний військовий дрон, пристосований для швидкого перевезення донорських органів.

Коли почалася велика війна і закрили небо, перед нами постала критична проблема. Поза організмом серце живе лише 4 години, печінка — до 10 годин, а нирки — до доби. Доставити орган літаком з Одеси, Харкова чи Чернівців стало неможливо. За останні три роки ми об’їздили провідні клініки світу, навчалися і знайшли технологію, яка дозволяє безпечно перевозити серце понад 8 годин. У березні я привезла донорське серце із Запоріжжя. Дорога тривала 8 годин, орган запрацював, пацієнт живий. Сьогодні в Україні немає жодного куточка, звідки б ми не змогли доправити серце до Києва.

Але реалії такі: ми їдемо вночі, в дощ, бригадою — я, анестезіолог, операційна медсестра і два водії. Швидка жене 160–170 км/год, і ми часто потрапляємо під обстріли в Запоріжжі, Харкові чи Одесі. Дрон покликаний прибрати цей ризик для медиків і виграти дорогоцінний час.

— Скільки тестових польотів уже вдалося провести і коли метод запрацює для пацієнтів?

Ми виконали чотири експериментальні польоти. У нас є два типи безпілотників: швидкісний гібридний та коптерний для польотів у межах Київської області. Через щоденні обстріли Києва запуск у столиці поки на паузі, тому зараз ми розглядаємо маршрути між клініками на заході України.

У світі ще ніхто не перевозив дроном донорське серце, були лише експерименти з нирками та легенями. Ми вже дослідили вплив вібрації, перепади температур у повітрі, отримали патенти. Кілька тижнів тому Кабмін своєю постановою офіційно дозволив перевезення органів дронами. Зараз ми завершуємо формальні процедури й чекаємо першої можливості доставити живий орган. Якщо нам це вдасться, ми станемо першими у світі. Нас уже запрошують із цією темою на провідні світові конгреси з трансплантології, куди до війни українським лікарям було складно навіть зареєструватися.

— Два роки тому ви також захистили дисертацію. Чому вона була присвячена?

— Це була перша в Україні захищена кандидатська дисертація з трансплантації серця. Є стандартні серця, а є серця, які мають якісь проблеми. Але якщо ті проблеми виправити, то органи можна пересаджувати і люди з ними чудово живуть.

Ми єдині в Україні це робимо, в нас є досвід використання маргінальних донорських органів і через це ми робимо таку велику кількість трансплантацій.  Маргінальні — це органи які за протоколами пересаджувати не можна, але якщо провести хірургічну корекцію органу або покращити стан донора, то такий орган можна розглянути для трансплантації.

— У вас шалений робочий графік: вихідні в клініці, нічні виїзди на забори органів, наукова робота. Як ви відновлюєтеся і де берете сили?

— Відпочиваю просто: сплю, коли є змога. Уся команда працює на межі: якщо в п’ятницю ми пересадили легені, то суботу, неділю, понеділок і вівторок я в лікарні.

Трансплантологія цікава тим, що тут завжди є місце для дива. Уявіть: є донор із констатованою смертю мозку, серце якого ще підтримують апарати. Я його зупиняю, кладу в спеціальний пакет із розчином. Воно виглядає просто як нерухомий м’яз. Привожу в операційну, де у реципієнта вже видалили його хворе серце. За 20 хвилин ми пришиваємо донорський орган, знімаємо затискач з аорти, туди надходить тепла кров, і серце самостійно починає битися в рівному ритмі.

Ми часто запрошуємо на операції колег і журналістів, бо коли людина хоч раз побачить це на власні очі — те, що можна назвати лише рукою Бога — її світогляд змінюється. Це і мотивує вставати й іти працювати далі заради того, щоб безнадійно хвора людина отримала шанс на життя.

— Які цілі ставите перед собою та командою на найближчий час?

У нас зібралася сильна команда однодумців, об’єднана керівником, який 15 років чекав на відродження трансплантології в Україні. Ми вважаємо нашою місією не просто виконувати пересадки, а показувати це світові. В них є різні дороговартісні перфузійні машинки, усілякі методи транспортування, де вони витрачають багато коштів, а ми їм показуємо, що можна цього не витрачати.

Команда Інституту із дроном для транспортування. Фото надала Софія Чайковська

Ми виступаємо на конгресах, де збирається по 10 тисяч фахівців, і в кожній доповіді розповідаємо правду про війну в Україні. Медична спільнота — це світова інтелектуальна еліта, і коли вони чують реальні історії з перших вуст, а не лише те, що показують у їхніх новинах, це формує глибоку підтримку України.

— На Стрийщині та в рідному Ходорові уважно стежать за вашими успіхами. Чи вдається навідуватися додому?

— Додому приїжджаю дуже рідко, але рідні все розуміють. Можна сказати, що Ходорів сам їде до нас: ми вже половину земляків прооперували (усміхається, — ред.). Як би не складався графік, але для земляків і рідних двері завжди відчинені.

Новини Львова