За інформацією: Суспільне Львів.
У родині Сурмиків зі Стрийщини зберігають майже столітній вишитий тризуб. Його вишили у 1930-х роках, а під час радянських репресій родина заховала реліквію та вивезла із собою до Сибіру.
Про історію реліквії Суспільному розповіли рідні сестри — 95-річна Дарія Коруд із села Лавочне та 93-річна Мирослава Сурмик із села Колодниця.
Тризуб вишила племінниця Теодора Сурмика — батька сестер. Теодор був ґаздою в селі та співпрацював із підпіллям Організації українських націоналістів (ОУН).
Мирослава Сурмик пригадує, що тризуб вишитий у 30-х роках. Коли змінювалася влада, полотно постійно знімали та знову повертали на стіну.
«Коли за Польщі — він у нас на стіні висів, коли прийшли москалі, ми його сховали десь в коробку. Коли прийшли німці, ми знов його витягнули, знов на стіну. Він тоже висів на стіні. А після того вже, як знову прийшли москалі… ми знову сховали той тризуб. І вже той тризуб вже з нами пішов на Сибір», — поділилася Дарія Коруд.
Дарія Коруд. Суспільне Львів/Тетяна Боярчук
У хаті родини постійно перебували повстанці, зокрема полковник УПА Олекса Гасин. У 1945 році Теодор Сурмик пішов разом із проводом і зник безвісти. Його старшу доньку Марію, яка мала псевдо «Фіалка» та була зв’язковою УПА, заарештували, коли їй було 16 років, і відправили до таборів у Караганді, зокрема до селища Кенгір.
Обирайте Суспільне як джерело новин в Google Обирайте Суспільне як джерело новин в Google
Пізніше через арешт Марії та діяльність її батька решту родини виселили до Омська, де змусили працювати на лісозаготівлях. Під час нічного обшуку родині заборонили брати із собою їжу та речі, однак Дарія забрала коробку з нитками для вишивання, у якій був захований тризуб.
«Коли нас привезли в Сибір, то було п’ять сімей в одній кімнаті. Ну і ми похвалилися, що в нас є тризуб. А із Рожанки була сім’я із хлопцем Михасем, він бачив той тризуб. Коли його арештували, мама його прийшла до нас та й каже: «Михась знає, що у вас є тризуб. Хто знає, що він буде говорити? Сховайте його». Ну ми і зашили в подушку», — розповіла Дарія.
Мирослава Сурмик. Суспільне Львів/Тетяна Боярчук
У родини було кілька подушок, одну з яких вони продали жінці з іншого села. Коли покупчиня пішла, родина зрозуміла, що віддала їй саме подушку із зашитим тризубом.
«Ми догнали ту жінку, забрали в неї подушку розпороли, витягнули тризуб. Може, вона думала, що ми там гроші ховали, не знаю», — каже жінка.
Щоб тризуб не знайшли під час обшуків, родина вирішила заховати його під підкладкою мамчиної камізельки. Там він залишався до моменту, коли сім’ї дозволили повернутися в Україну.
У 1957 році Мирослава разом із мамою Катериною повернулася додому. Через рік Дарія із чоловіком та тримісячним сином приїхала із заслання до селища Лавочне. Тризуб вони перевезли в мотках Мотки — це пасма ниток, намотані у вигляді пучка або клубка, які зручно зберігати чи переносити.ниток.
Вишитий тризуб. Суспільне Львів/Тетяна Боярчук
Під час чергового обшуку міліція виселяла родину з помешкання, однак не помітила вишивку, заховану в дитячій колисці. Дізнавшись про це, Мирослава забрала тризуб до себе.
«Я почула таке, поїхала у Лавочне і кажу: «Ти маєш сім’ю. А я сама. Мені вже все одно». І я тризуб забрала геть додому. Взяла подушечку, розпростерла тризуб і там зашила. І він у мене був у пошані, пока що Україна не стала», — розповідає Мирослава Сурмик.
Після 1991 року Мирослава повісила тризуб на стіну, а сестри почали створювати його копії. Репліки передали до музею в селі Конюхів та Українського католицького університету у Львові, а також розіслали родичам.
