За інформацією: Суспільне Львів.
У лютому 2023 року Павло Бистрицький зазнав поранення на фронті. До точки евакуації тоді було 5 кілометрів і боєць пригадує, що в якийсь момент побачив сам себе із гори. Каже, що вижив, адже вдома на нього чекав син. Згодом чоловік демобілізувався як батько-одинак та наразі виховує сина.
Про це ветеран російсько-української війни, а нині — працівник львівського комунального підприємства «Львівводоканал» Павло Бистрицький розповів Суспільному.
95 окрема десантно-штурмова
На війну Павло пішов ще у 2014 році. Каже, що під час першої хвилі мобілізації отримав повістку. Чоловік вже тоді працював електрогазозварювальником у «Львівводоканалі», де за ним усі ці роки зберігалося місце роботи, і куди він повертався після демобілізації.
«Повістка прийшла 11 березня 2014 року до мами. Я відразу з’явився у частину до 95 десантно-штурмової бригади. Тоді Забродський, командир 95 бригади, поїхав під Крим, а потім — під Слов’янськ. А ми чекали на базі. Через 10 днів нас відпустили, я пішов у військкомат. А там мені знову виписали повістку. Я повернувся у бригаду. Виходить, мене у березні 2014 року призвали двічі», — сміється Павло.
І майже одразу на БТР-80БТР-80 — бойова колісна плавуча машина, що має озброєння, броньований захист та високу рухомість. виїхали в зону бойових дій.
«Ми стояли в лісі, який називали Шервудський лісШервудський ліс — ліс, відомий завдяки легендам про Робіна Гуда.. Слов’янськ та Краматорськ тоді були окупованими», — згадує він.
Павло Бистрицький під час служби в ЗСУ. З архіву Павла Бистрицького
Проте бригада потроху визволяла Донецьку область. Так, об’їхали окуповані міста й визволили Красний Лиман.
«Я – снайпер. Але мені сказали сісти у БТР-80. Я чесно кажу: “Я не знаю як той великокаліберний кулемет перезаряджається”. Мені кажуть: “Дорогою навчишся”. Їхати від Ізюму до Красного Лимана, там засади на нас чекали. І в тих засадах вже були не сепаратисти, а росіяни. Я питаю водія, як користуватися тим кулеметом. А він мені: “Не знаю. Я й на водіння БТРа прав не маю. Мене посадили, сказали: цей ричаг не чіпай і все”», — розповідає ветеран.
Та, додає, як тільки вони потрапили під обстріл, то згадав навіть те, чого не знав.
«Дивлюся в приціл і бачу: на мене з РПГРПГ — ручний протитанковий гранатомет. цілиться ворог. Я стріляю в нього, а він повзе далі, ще й по нас стріляє. Але потихеньку-потихеньку, всього навчився», — каже чоловік.
Згадує, що у 2014 році йому довелося неодноразово завозити побратимам боєприпаси та їжу. Й, часто, проїжджали зовсім поруч із сепаратистами. У серпні 2014 року потрапив у Іловайський котел.
«Я не знав, що то — котел. Нам ніхто нічого не казав. Ми вели бої. І тільки коли вийшли, добралися до інтернету, тоді й дізнався, що то був котел», — говорить він.
2015 рік Павло зустрів у Краматорську, а у лютому їх скерували в бік Дебальцева.
«Сказали, що їдемо на добу-дві, не брати з собою нічого, скоро повернемося. Ми виїхали й почався Дебальцівський котел. Мені тоді було 23 роки. Я сидів за кулеметом у башті свого БТРа й думав: хоч би додому живим повернутися. У мене тоді якраз малий народився, я у листопаді встиг приїхати на його хрестини й повернувся на війну», — згадує ветеран.
Обирайте Суспільне як джерело новин в Google Обирайте Суспільне як джерело новин в Google
У березні 2015 року Павло демобілізувався та повернувся на роботу у «Львівводоканал».
Вкрасти техніку з-під носа росіян
У серпні 2021 року чоловік уклав контракт з 10 окремою гірсько-штурмовою бригадою «Едельвейс» на пів року. 4 лютого 2022 року продовжив ще на пів року. А 14 лютого по тривозі підрозділ виїхав в бік Житомира.
«Ми ще в 2014 році знали, що буде повномасштабне вторгнення. Наші командири казали, що москалі просто так не вступляться, ще буде кривава заруба», — каже він.
Павло Бистрицький під час служби в ЗСУ. З архіву Павла Бистрицького
За його словами, у лютому 2022 році його командири вже очікували на вторгнення, але не говорили нічого, щоби не викликати паніки.
«Я тоді був командиром БРЕМ-1БРЕМ-1 — броньована ремонтно-евакуаційна машина, призначена для евакуації застряглої та пошкодженої бронетехніки, в тому числі й танків.. Але їздив на КЕТ-ЛіКЕТ-Лі — спеціальний колісний евакуаційний тягач.. Й мені ставили завдання у росіян техніку красти з-під носа. Тобто, я зараз розумію, що я крав. А тоді мені казали: отам стоїть БРДМБРДМ — бойова розвідувально-дозорна машина., поїдь та привези. Я поїхав, а там – мінне поле. Машина стояла прямо коло москалів. Вони спочатку не зрозуміли, що сталося. Потім почали по мені стріляти. Але я вже забрав та поїхав», — розповідає Павло.
Всього таких виїздів ветеран мав понад 500. За його словами, у російській техніці, яку він вивозив, була навіть російська парадна форма.
«Чого я тільки не привозив. Найважче, що я витягнув, було зі Зайцева коло Бахмута БМП-3БМП-3 — бойова броньована гусенична машина, призначена для транспортування особового складу до переднього краю, підвищення його мобільності, озброєності й захищеності на полі бою в умовах застосування ядерної зброї та спільних дій з танками й бою.. Я на першій передачі на пониженій ледве витягнув», — згадує він.
Павло Бистрицький під час служби в ЗСУ. З архіву Павла Бистрицького
Під час одного з таких рейсів Павло потрапив під обстріл російського танка.
«Їхав, їхав та й приїхав. Мене вже пасли. Танк був десь за кілометр від мене. Від удару мене викинуло з кабіни, а побратими загинули. По мене приїхали. А потім ми вкрали у росіян іншого тягача та я й далі їздив», — каже ветеран.
Проте внаслідок того обстрілу, чоловік зазнав травми хребта, на яку звернув увагу аж через пів року, коли вручну копали бліндажі під Покровським. Спина боліла й ходити було важко.
«Медик завіз мене до лікаря. Скерували спочатку в Дніпро, згодом на Львів. Лікувався у Києві й там визнали мене обмежено придатним через хвороби, отримані внаслідок служби, пов’язаної з захистом Батьківщини», — говорить він.
Позиція «Каспій»
Попри те, що Павло міг залишитися служити в тилу, він повернувся у підрозділ й став командиром штурмової групи.
«Одягнув на себе бронежилет з плитами. Плюс автомат та 18 заряджених рожків з патронами. За спиною наплічник з їжею та гранатами, ще кілограм з 20. Ще СВДССВДС — снайперська гвинтівка Драгунова зі складним прикладом та укороченим стволом, розроблена спеціально для десантних військ. та 10 рожків для неї. Я важу 90 кг, якщо це все одягнути, то буде 190. А ще коли до ніг прилипає болото, то по 10 кілограмів на кожній нозі. Зрозуміло, що хребет знову здох», — каже ветеран.
У підпорядкуванні чоловіка були щойно мобілізовані, які ніколи ще в бою не були.
«Страх має великі очі. Я стою на передку. Росіяни починають штурм. А мої мобілізовані перелякалися», — сміється він.
Згадує, що під час того бою не спав три доби й з’їв дві бурульки, які відламав собі.
«Там була каналізаційна труба і москалі лізли й лізли з неї», — каже ветеран.
19 лютого 2023 року Павло зазнав поранення.
«У мене був шолом-британка, я його собі сам купив. Стою я, стою, раптом падаю. Знімаю шолом, а там сліди від трьох куль від РПКРПК — ручний кулемет Калашникова.. Стою далі. Тоді росіяни пригнали танка й ввалили. Осколок вцілив у ліву ногу, зачепив артерію. Якби зачепив кістку, то відірвав ногу. Я тільки чую : гуп, гуп і далі – луп! Я сказав: ай! Відчуваю, що тече по нозі. Починаю накладати на себе турнікет. Командир кричить щось в рацію. А я все одночасно робити не можу. Від ударної хвилі тріснув активний навушникАктивний навушник — спеціальний електронний пристрій, який захищає слух від гучних звуків.», — згадує Павло.
Евакуація з поля бою
Чоловік пам’ятає, що тривалий час був при свідомості, але встати не міг. Підбігли побратими зі Третьої штурмової й допомогли евакуюватися. До точки евакуації було п’ять кілометрів.
«В один момент я бачу як мене тягнуть танковим ровом. Я стою та дивлюся сам на себе згори. Довкола цілковита темрява, нема нікого. Є тільки два чоловіки, які мене тягнуть. Дивлюся й думаю: “Це вже все? “. Хтось з тієї темряви мене питає: “І де твій Бог? І де твій диявол? “. Я не знаю що відповідати. І тут чую голос у себе в голові: “Марш в тіло!”. Я луп – і знов у тілі», — розповідає поранений.
Згодом знайомі Павла побачили його фото на одному з російських пабліків з повідомленням, що він загинув. Чоловік думає, що це фото росіяни знайшли на телефоні котрогось з його побратимів, який загинув, і вирішили, що це він.
Батько-одинак
У листопаді 2023 року за рішенням суду ветеран демобілізувався як батько-одинак. І тепер він сам виховує сина Олексія.
«Він жив з моєю мамою. Тоді йому було дев’ять років. Було трохи страшнувато як я буду сам його виховувати, переживав. Але включився і все пішло добре», — каже Павло.
Павло Бистрицький із сином. З архіву Павла Бистрицького
Зараз хлопчик навчається у шостому класі місцевого ліцею. Уроки робить сам, тато йому не допомагає. Ще відвідує курси програмування, вивчає англійську мову, вчиться готувати.
«Один раз мене покликали до школи. Це було на 1 вересня, запропонували винести прапор України під час шикування. А я ще приніс прапор 10 гірсько-штурмової бригади, який підписали побратими. То я вийшов з прапором України, а син за мною – з нашим бойовим прапором», — згадує він.
Павло Бистрицький із сином. З архіву Павла Бистрицького
Тато каже, що всі питання, які виникають, вирішує за допомогою інших людей. Так, коли хлопчик хворіє, то завжди на зв’язку є сімейна лікарка. Крім того, їздить на ветеранські ретрити з сином.
«У паніку не впадаю. Є телефон, завжди можна комусь зателефонувати, когось спитати, про щось порадитися. Та й син уже великий. Ми один одного завжди підтримуємо», — говорить Павло Бистрицький.
