За інформацією: Суспільне Львів.
В перший день повномасштабного вторгнення вчитель фізики Сергій Чепара сказав своїй дружині, що штурмувати ТЦК не піде, бо у них двоє маленьких дітей. Але коли прийде повістка, то ховатися не стане. 25 серпня 2024 року Наталя отримала останнє повідомлення від чоловіка. З 10 вересня 2024 року він вважається зниклим безвісти.
Про це Наталя, дружина військовослужбовця ЗСУ Сергія Чепари, який зник безвісти під час Курської операції, розповіла в інтерв’ю Суспільному.
Я живу в Україні, я розмовляю українською
Сергій та Наталя познайомилися 6 березня 2015 року у соцмережі. Жінка народилася в Білорусі, закінчила там білоруську філологію. Більшу частину свого життя розмовляла білоруською, уникаючи російської мови. На момент знайомства з чоловіком вчилася у Німеччині в інституті славістики та готувалася до захисту кандидатської дисертації.
"Я вивчила білоруську мову, не хотіла розмовляти російською. Мене дратувало, що стільки всього російського у Білорусі. Одного дня у новинах побачила, що оті "зельониє чєловечкі" знову кудись зайшли в Україні. Я цим так перейнялася. Побачила фотографію Сергія, він такий у вишиванці. І написала йому: що у вас там відбувається? Він мені відповів", — згадує жінка.
Наступного вечора, після роботи, Сергій з Наталею спілкувалися аж до 5 ранку у месенджері Skype. Юнак запросив дівчину до Львова. Вона зважилася, взяла відпустку, замовила хостел та приїхала на три дні.
"Ми три дні гуляли містом. Я розмовляла білоруською, Сергій – українською. Ми дуже добре порозумілися. І до останнього я з ним спілкувалася білоруською. Він був єдиним українцем, з яким я розмовляла рідною мовою", — говорить вона.
Наталя Чепара із чоловіком Сергієм. З архіву Наталі Чепари
За два місяці Сергій відвідав дівчину у Німеччині. Й тоді зрозумів, що це саме та людина, з якою він хоче провести своє життя. Наталя теж відчула, що Сергій серйозно ставиться до неї. Але про те, що він хоче їй освідчитися, не здогадувалася.
"Наступного разу я приїхала вже 1 серпня. Це була наша третя зустріч. Я не здогадувалася, що того ж вечора він готує мені сюрприз", — усміхається жінка.
Знайома чоловіка, з якою він познайомив Наталю у її перший приїзд, покликала її на прогулянку та розмову.
"Я була втомлена після дороги, але погодилася. Вона ж сказала, що хоче поговорити, а під час зустрічі нічого серйозного не говорить. Ми проходимо вулицею, де колись був Дім Легенд. Стоїть якийсь хлопчик, лотереї продає. Вона каже: давай, купимо. Я ніколи такого не купую, а вона взяла. Виявилося, що ми виграли якусь каву на даху. Вона мене туди завела, посадила, а сама вийшла, бо їй, нібито, хтось подзвонив. Офіціантка принесла конверт, там були наші з Сергієм фотки. На кожній щось написано. Коли я додивилася все до кінця, зазвучала музика і з’явився Сергій з квітами. Запропонував стати його дружиною", — зі сльозами згадує Наталя.
Згодом з’ясувалося, що всі спільні знайомі знали, що Сергій готувався освідчитися Наталі. Тільки для неї це стало несподіванкою.
"У нас є відео з цієї події, яке ми переглядали кожного року на нашу річницю. Тепер я його переглядаю з дітками, без нього. Мені боляче дивитися, але гарно про це нагадувати", — каже жінка.
5 березня 2016 року пара одружилася. Наталя переїхала жити в Україну. А через чотири місяці вже намагалася розмовляти українською мовою.
"Я приїхала в цю країну, я створюю тут сім’ю. Тому я розмовлятиму українською. Я собі так постановила. Спочатку прислухалася як розмовляють інші. А потім почала розмовляти українською. Звісно, плутала якісь слова, не там ставила наголоси. Але дуже швидко навчилася", — розповідає вона.
Згодом у пари народилася дівчинка, яку назвали Францішкою.
"У Білорусі я не була з 2019 року. А тоді ще можна було, то ж ми заїхали до моїх друзів. Я вже була вагітна. У друзів була донечка, яку звати Францішка. Мій Сергій каже: це ж так гарно, у мене прабабця була Францішка. Так ми вирішили назвати доньку. Але нікому не сказали. Тільки коли мала народилася, то він виставив фото у соцмережі та написав: вітайте, Францішка Чепара. Його мама аж розчулилася, бо то її бабця була Францішка", — говорить Наталя.
Синові ж підбирали ім’я трохи довше. Жінка вже готувалася до пологів, але вдома все ще не могли дійти згоди щодо імені хлопчика.
"Мені подобалося Ян. Сергій забракував, каже: дві букви для великого хлопця? А одного ранку прокинувся й каже: а як тобі – Юліан? Так ми й домовилися. Зараз мені дуже подобається і йому підходить", — каже дружина військовослужбовця.
Наталя Чепара із чоловіком Сергієм та дітьми. З архіву Наталі Чепари
Путін почав велику війну
У вересні 2021 року Сергій Чепара влаштувався до школи вчителем фізики. Попри те, що він закінчив фізичний факультет, після навчання займався різним: водив екскурсії Львовом та областю, навчав української мови іноземців. Згодом у війську чоловік отримає позивний Фізик.
"Йому дуже подобалася фізика. Але він трохи відійшов від неї. То ж він вирішив піти до школи вчителем, щоби згадати її. У ліцеї імені Пулюя йому дали три восьмих класи. У нас вдома відразу всі книжки помінялися, всюди фізика повилазила. Вдома разом з Францішкою готували якісь експерименти. Він хотів дітей зацікавити цим предметом", — каже Наталя. І додає, що на війну чоловік пішов зі школи.
Початок повномасштабного вторгнення жінка пам’ятає добре.
"Юліанчику було трохи більше, ніж пів року. Він завжди добре спав. А тієї ночі ніяк не міг заспокоїтися. Францішка вже спала окремо, а цієї ночі прокинулася і прийшла до нас. Я пішла з Юліанчиком на її ліжко. Вже заснула. І тут Сергій прибігає й каже: кицю, прокидайся, Путін почав велику війну. У мене був шок. Ніби ми й говорили, що почнеться. Але був шок", — говорить вона.
Чоловік відвіз дружину з малими дітьми до своєї мами у Сколе. А сам долучився до волонтерської групи, зустрічав біженців на вокзалі й відвозив їх на кордон; а також приймав їх у себе вдома.
"Він мені сказав: "У нас двоє маленьких дітей, тому не переживай, добровольцем я не піду. Але якщо мене покличуть, то я не ховатимуся". Я була свідома цього, що для нього це серйозно. Сергій казав: "Це правильно і почесно захищати свою країну, коли вона в небезпеці", — згадує Наталя.
23 травня 2022 року Сергій Чепара долучився до Збройних сил України. Юліанчикові не було ще й року, Францішці виповнилося всього п’ять.
Сергій Чепара із дітьми . З архіву Наталі Чепари
Протягом служби родина час від часу намагалася бачитися, Наталя їздила до чоловіка, він також мав відпустки, які проводив з сім’єю. У серпні 2024 року чоловікові вдалося ненадовго приїхати додому.
"Йому сказали, що він має можливість побути з родиною день та ніч. Він приїхав, забрав дітей. Я проводила заняття онлайн (я викладаю німецьку та англійську мови). Тішуся, що Сергій зараз повернеться і ночуватиме вдома. І тут він дзвонить і каже: повідомили, що я вже маю повертатися. Він заїхав додому, ми попрощалися і він поїхав. 9 серпня була наша остання зустріч", — розповідає жінка.
Сергій Чепара із дітьми та дружиною Наталею. З архіву Наталі Чепари
Ймовірно, Сергій загинув
25 серпня 2024 прийшло останнє повідомлення від чоловіка. Сергій залишив дружині детальні інструкції, де він залишає свої речі, документи й телефон; номер телефону побратима для зв’язку, якщо трапиться непоправне; попередив, що два тижні його точно не буде. Й підрозділ вирушив на Курщину.
"27 серпня я написала тому побратиму, що це Наталя Чепара і спитала як у них справи. Й щодня перевіряла відправлення. Воно не доходило. Минуло два тижні, я почала непокоїтися. Я питала в різних чатах дружин військовослужбовців чи хтось щось знає. Одна жінка відписала, що зв'язок з групою втрачений. А 13 вересня мені відписав його побратим. Того вечора я забрала дітей. У мене стан такий, істерика. Телефон коло мене постійно: ти спиш з телефоном, ти їж з телефоном, ти чекаєш якоїсь відповіді. Тут я бачу, що пише відповідь цей командир, якому я написала ще 27 серпня. Він пише: я не знаю як вам сказати, новини погані. І мовчить. Для мене це була вічність. Далі він пише: ймовірно, Сергій загинув. Я кричу, діти не розуміють, що діється", — згадує Наталя.
Вже згодом побратим розповів, що група потрапила в оточення і на сусідній позиції могли бути поранені. Зв’язку не було, то ж комусь треба було піти туди й перевірити. Сергій озвався піти й пішов першим. Позицію, куди він йшов, вже захопили російські війська. Четверо осіб вискочили й відкрили вогонь на ураження.
"Це було 13 вересня. У моєї мами день народження. Ми домовилися зідзвонитися. Але я тільки скинула їй скрін отого повідомлення. Мені почали дзвонити друзі. Хтось почав дзвонити, хтось прийшов. Мене саму не залишили. Хтось привозив їжу. Але я не пам’ятаю. Пам’ятаю щось уривками. Пам’ятаю як ми їздили в поліцію. Маю хороших друзів, там чоловік юрист. Він багато допомагав і жодного разу не питав як справи. Він приходив і відразу казав: сьогодні ми робимо те і те, сьогодні ми їдемо в поліцію, сьогодні ми пишемо такі заяви. Я йому дуже вдячна за те, що він робив саме так", — каже жінка.
За його допомогою знайшли учасників тієї події, які могли щось розповісти. Також знайшли побратима Сергія, який йшов разом з ним — зараз і він зник безвісти. Але тоді його свідчення вдалося задокументувати.
"Це був ніби детектив. Я знала тільки позивний. І це була задача знайти його. Він розповідав як вони були два тижні у тій посадці без їжі та води, як вони за водою повзали, що їх обстрілювали постійно. Казав, що знає всю нашу історію, бо Сергій багато про нас розповідав. Але ніхто не бачив тіла, ніхто не бачив його загиблого. Оцей хлопець казав, що він бачив як Сергій закричав, впав і спробував знову встати. Тому оцей статус зниклий безвісти, це коли ти вмираєш з цим кілька разів. Тобі сказали – ймовірно – але точно ти не знаєш", — говорить вона.
Й ділиться, що її досі дратує, коли питають як справи і чи є якісь новини про чоловіка.
"Можливо, людина не зі зла це робить. Може вона хоче проявити зацікавленість. А я б не радила такого робити. Я вранці налаштувалася, спала я ту ніч, не спала, це не важливо, я надягла свою усмішку, повела своїх дітей у школу чи садок. Зустріла, умовно, маму когось з групи чи однокласника. А вона: у вас є якісь новини? Я вже казала: якщо щось зміниться, ви дізнаєтеся. А питати зараз чи казати, що я недостатньо шукаю чи ще чогось… Для чого? ", — риторично питає Наталя.
Сергій Чепара із дітьми та дружиною Наталею. З архіву Наталі Чепари
Жінка час від часу ходить в поліцію й переглядає каталоги невпізнаних тіл. На початках відстежувала інформацію з російських телеграм-каналів, сподіваючись дізнатися щось про чоловіка. Але коли зрозуміла, що це її психологічно травмує, перестала це робити. А також уважно переглядає інформацію в інтернеті про обміни, сподіваючись, що Сергій перебуває в полоні та одного дня повернеться додому.
"Допомагають мені жити мої діти. У них крім мене більше нікого нема. Останнє повідомлення від Сергія було: "Кохаю, дбай про дітей". Цю відповідальність він мені залишив. Мені зараз важко. Діти мене питали: "Ми кожного вечора молилися за тата. Бог не зміг його зберегти чи не захотів? ". Я розумію, якщо Сергія вже нема, то він вже з Богом і йому там добре. Але я не була готова до цього. Я думала, що якщо станеться травматичне поранення з ампутацією, то нам доведеться переїхати в іншу квартиру, бо ця буде для нього незручною. Я знала, що машина завжди має бути заправленою і доглянутою, бо якщо мені скажуть, що він десь у шпиталі, то я маю туди поїхати. Такі думки я допускала. Але не такого, що сталося", — каже дружина військовослужбовця.
