Вчені з’ясували причину цього цікавого парадоксу.
На фото та у дзеркалі одна й та сама людина може виглядати по-різному / колаж УНІАН, фото pexels.com
Напевно, з кожною людиною траплялася така ситуація – виходячи з дому, дивишся в дзеркало і розумієш, що твій зовнішній вигляд цілком міг би скласти конкуренцію богам Олімпу. Потім, того ж дня, робиш фото, а потім дивишся на нього і жахаєшся, не розуміючи, чому все так погано. Відразу хочеться дізнатися, де людина красивіша – у дзеркалі чи в житті, і яке зображення найближче до правди.
Раніше ми розповідали, що можна сказати про людину, яка любить щодня читати.
Як людина виглядає насправді і де правдивіше: у дзеркалі чи на фото
Автори видання Popular Science спробували з’ясувати, чи виглядаємо ми в реальному житті так, як у дзеркалі, чи так, як на фото.
Відео дня
Еплі зазначає, що частково відповідь криється в простих законах фізики. Дзеркало показує вам перевернуте зображення вашого обличчя, а фотографія – ні. Майже у кожної людини є певна ледь помітна асиметрія обличчя: одне око розташоване трохи вище, одна сторона рота має дещо іншу форму. Актори іноді говорять про наявність “кращого боку”, і в цьому, ймовірно, є частка правди. Коли ви дивитеся в дзеркало, ви бачите цю асиметрію у перевернутому вигляді день за днем, тисячі разів.
Але чому перевернуте зображення починає здаватися “правильнішим”, ніж справжнє? Психологи називають це “ефектом простого впливу”. За словами доктора Ніколаса Еплі, фахівця з поведінкових наук із Чиказької школи бізнесу імені Бута при Чиказькому університеті, суть у тому, що чим частіше ми з чимось стикаємося, тим більше нам це подобається, просто тому, що це стає нам знайомим.
“Оскільки майже всі обличчя певною мірою асиметричні, на неперевернутій фотографії відносне розташування рис обличчя змінюється таким чином, що нам це може здатися трохи неправильним, навіть якщо для інших людей це виглядає цілком нормально”, – зазначає доктор Валентина Каццато, доцент кафедри когнітивної нейронауки Мессінського університету в Італії.
Еплі погоджується з цією точкою зору:
“Ми звикаємо до того, що в повсякденному житті бачимо себе точно протилежно до того, що бачать оточуючі”.
Тобто якщо людина постійно думає: “Чому в дзеркалі я виглядаю краще?”, їй варто прийняти один факт – звичність дзеркального зображення полегшує психологічну обробку інформації. Вам може подобатися ваше дзеркальне відображення, але інші люди бачать у ньому зовсім інше.
Однак, за словами Каццато, відмінності між нерухомою фотографією та дзеркальним зображенням набагато складніші, ніж просте перевертання зліва направо.
“Погляд у дзеркало – це динамічний та інтерактивний процес: ми рухаємося, коригуємо вираз обличчя та обираємо ракурс, під яким дивимося на себе”, – каже вона. “Фотографія ж фіксує частку секунди, часто в умовах освітлення, відстані до камери та об’єктива, які ми зазвичай не обираємо”.
Таким чином, неприємне відчуття, яке може виникнути під час перегляду фотографії, ймовірно, пов’язане не лише з перевернутим зображенням, а й із невідповідністю між кінцевим, миттєвим зображенням, зафіксованим на фотографії, та живим, тривимірним відображенням, яке ми бачимо щодня.
Що правдивіше – фото чи дзеркало, і до чого тут психологія
Еплі, намагаючись з’ясувати, що правдивіше – фото чи дзеркало, проводив власні дослідження. В одному з експериментів його команда зробила нейтральні фотографії учасників, які дивляться в камеру, а потім за допомогою цифрових технологій перетворила кожну з них, створивши або дуже привабливе обличчя, або усереднене зображення безлічі інших облич, або дуже непривабливе. Для кожного учасника було створено 11 варіантів, змішаних у різній мірі. Потім учасників попросили вибрати той, який дійсно належить їм.
“У середньому люди, як правило, обирали обличчя, яке здавалося їм привабливішим, ніж їхнє власне”, – каже Еплі.
Однак Еплі обережний і не перебільшує отримані результати. “Існують і альтернативні інтерпретації, які ми не перевіряли безпосередньо”, – каже він. Він додає, що учасників сфотографували з нейтральним виразом обличчя в лабораторних умовах, що не зовсім відповідає тому, як більшість із нас виглядає у повсякденному житті в дзеркалі або на знімках, зроблених телефоном.
“Можливо, на ваших фотографіях ви частіше посміхаєтеся, – каже Еплі, – і це створює більш позитивне враження, ніж знімок людей, зроблений нами в лабораторії”.
У своїх власних дослідженнях Каццато розвинула цю концепцію ще далі. Її команда порівняла обличчя учасниць із зображеннями незнайомих жінок, які пройшли косметичні процедури, зокрема збільшення губ і щік філерами, а потім попросила людей визначити, чиє обличчя належить їм.
