За інформацією: Суспільне Львів.
Пацієнти львівського реабілітаційного центру "Unbroken" Яна Степаненко та Роман Олексів, які отримали поранення внаслідок російських обстрілів, стали амбасадорами Центру. У межах закордонних відряджень діти зустрічаються з міжнародними лідерами, щоб розповісти свої історії та донести правду про наслідки війни в Україні.
Про мрії, плани на майбутнє Яни та Романа, а також про їхню роль у міжнародній дипломатії та адвокації — у матеріалі Суспільного.
Яна Степаненко втратила дві ноги після ракетного удару росіян по залізничному вокзалу в Краматорську. Маму Ромчика Олексіва у Вінниці вбила російська ракета, а хлопчик вижив, переніс 36 операцій в Україні та за кордоном. Ці діти були пацієнтами реабілітаційного центру "Незламні", а зараз стали його амбасадорами.
Місія розповідати світові правду
Для дітей поїздки за кордон та зустрічі з іноземними діячами стали місією. Як розповідає Яна Степаненко, під час міжнародних зустрічей їй часто доводиться відповідати на запитання про її травми. За словами дівчинки, ділитися своєю історією лікування та відновлення зараз дуже важливо для суспільства:
"Я стараюсь показати, що робиться в Україні. Це як моя місія, як ціль. Розповідаю, що зараз в Україні дуже небезпечно. Мене часто питають про мої ноги. Я розповідаю свій шлях — як це все сталося, реабілітацію, протезування. Бо зараз це дуже важливо всім знати", — ділиться Яна Степаненко.
Яна Степаненко. Суспільне Львів
Директорка з комунікацій і партнерств Першого медоб’єднання Львова Ірина Заславець зазначає, що діти вже звикли до поїздок за кордон. За час своєї діяльності вони відвідали багато країн, а також зустрілися з Папою Римським.
"Зараз ні Рому, ні Яну іноземним відрядженням уже не здивуєш, і вони дуже багато де були, багато всього бачили. З'явилася можливість познайомити їх із Папою Римським, і ми скористалися цією можливістю, тому що це так само меседж для світу: "Подивіться, що Росія коїть в Україні, подивіться на цих дітей, які страждають від російської агресії. Подивіться на їхні історії, припиніть цю війну, закликайте до її зупинення, закликайте до зупинки Росії", — каже Ірина Заславець.
Ірина Заславець. Суспільне Львів
"Коли ми бачимо драматичні історії, ми хочемо ними ділитися, тому що Україна має бачити, світ має бачити жахіття війни, страждання діток, страждання дорослих і велику боротьбу лікарів за них", — додає директорка.
Роман Олексів разом із батьком Ярославом брав участь в офіційних заходах у США.
"Були також зустрічі з конгресменами американськими, з різними політиками. І він якось автоматично почав і відчув, що він — та людина, яка має розказувати про те, що відбувається тут, в Україні, як війна відбивається на дітях. І це для нього стала така місія. Навіть неодноразово ми з ним проговорювали про це, він каже: "Я маю це говорити, ми маємо їхати і маємо це розказувати. Бо хто це буде розказувати, як не я, який постраждав від цього", — розповідає Ярослав Олексів.
Роман Олексів разом із батьком Ярославом. Суспільне Львів
Історія Романа Олексіва увійшла до сюжету двох фільмів: "Діти у вогні" та короткометражного фільму "Ромчик". За словами батька хлопчика, дитині важко дивитися ці роботи, вони знову повертають його до пережитих подій.
"Кожного разу, коли я приходжу на те місце, мені відразу згадується ця подія — буквально в голові за секунди проходить. Я це все ніби згадую і знову бачу: оце скло, всередині цей осколок. Бачу пам'ятник, мою маму на фото. І воно все згадується. Я намагаюся в це все дуже сильно не вникати, щоб потім сильно не сумувати", — каже хлопець.
Яна Степаненко також зізнається, що намагається уникати думок про минуле:
"Стараюся якось це все забути. Але я розумію, що назавжди забути в мене не вийде, тому намагаюся дуже рідко згадувати. Бо це дуже боляче для мене. Постійно, коли згадую, у мене відразу навертаються сльози", — ділиться дівчина.
Яна Степаненко. Суспільне Львів
Щороку пацієнти центру "Незламні" беруть участь у забігах Бостонського марафону. Роман та Яна також пробігли дистанцію в 5 кілометрів.
"Це така подія, марафон — я собі хочу доказати, що я це можу, і іншому світові, що українці незламні", — каже хлопець.
Ірина Заславець згадує, як фінішувала Яна:
"Був Бостон, в якому вона пробігла свої п'ять кілометрів. Це було дуже непросто, і ми всі чекали її на фініші. Ведуча кричала просто дуже голосно: "Яна Степаненко from Ukraine unbroken". І всі зустрічали з квітами, з медаллю. Це була її така перша перемога".
Яна Степаненко. Суспільне Львів
Батько Романа каже, йому важливо, щоб за постійними поїздками та зустрічами хлопчик не втратив своє дитинство.
"Це важливо для мене — щоб він мав дитинство, щоб його дитинство не складалося тільки з поїздок. Відповідно, ми десь, можливо, запланували там одну або дві зустрічі в місяць і не більше, щоб він мав час відпочивати. Він може малювати, може грати, може щось конструювати, придумувати, і це дуже важливо, бо він так тоді розвивається", — каже Ярослав Олексів.
Роман Олексів. Суспільне Львів/Гринюк Людмила
Хлопчик активно займається танцями, музикою та вивченням мов. А ще каже, що любить грати в онлайн-ігри на телефоні.
"Люблю грати з друзями онлайн — збиратися в команди й змагатися проти інших. Коли танцюю, почуваюся вільним і незалежним від усього. Завдяки акордеону відчуваю себе творчою людиною, яка створює мистецтво. А коли вчу мови, розумію, що це дуже корисно. Коли виступатиму в інших країнах, зможу спілкуватися не лише англійською, а й іншими мовами", — розповідає хлопець.
Роман Олексів грає на фортепіано. Суспільне Львів/Гринюк Людмила
За словами батька, Ярослава Олексіва, зараз для Романа важливим є відпочинок, під час тривалого лікування та реабілітації дитині бракувало спілкування з однолітками.
Про плани на майбутнє Яни Степаненко та Романа Олексіва
Попри спортивні успіхи, Яна Степаненко не планує пов'язувати своє майбутнє зі спортом і хоче опанувати нову професію:
"В майбутньому я взагалі в спорті себе не бачу, бо я вже не бігаю так. Я рік десь не бігала, тільки вчора одягла бігові протези й зрозуміла, що все погано в мене з ними і що час їх міняти. Не планую бігати взагалі. Я вже набігалась. В майбутньому планую, піти на курси барбера і піду слідами старшої сестри".
Роман Олексів поки не визначився з майбутнім фахом і намагається зосередитися на сьогоденні.
"Я поки що не знаю, ким я буду. Як мені завжди тато казав, треба думати про теперішній час, тобто думати про те, що зараз є. А потім воно якось уже життя покаже. Мені колись на день народження подарували дрон… але потім я не мав часу, тоді почалась війна. І зараз захочу на ньому політати, але зараз не можна запускати дрони, то після закінчення війни я точно запущу", — каже хлопець.
