За інформацією: Суспільне Львів.
Повномасштабне вторгнення Росії в Україну застало багатьох українців на роботі. Суспільне зібрало історії п'ятьох людей, які згадують події ранку 24 лютого 2022 року. Вони розповідають про те, де перебували під час перших повідомлень, з ким виходили на зв'язок у перші години та як організовували свій день в умовах нової реальності.
Яким був ранок 24 лютого 2022 року для провідника потяга, який відправлявся в рейс до Бахмута, виховательки дитсадка, прикордонниці, патрульного поліцейського та медпрацівниці перинатального центру — читайте у матеріалі.
"Львів – Бахмут, ми якраз мали виїжджати — і ми виїхали": історія провідника потягу Ярослава Рибчука
Ярослав Рибчук — провідник потяга . Суспільне Львів/Ольга Іващук
Ярослав Рибчук — провідник потяга сполученням "Львів – Запоріжжя". Того ранку, 24 лютого 2022 року, він приймав зміну — повинні були їхати у Бахмут. Бригада мала вирушати у звичний рейс, коли прийшли перші новини про ракетні удари.
"Наша бригада якраз 24 числа зранку приймала зміну на Бахмут. Львів – Бахмут, ми якраз мали виїжджати. І ми виїхали. Нас зібрали наші інструктори. Тут тривога, ракети літають і ніхто не знає, чи будем їхати, чи не будем. Ну ми розписалися в журналах, в інструктажі та й поїхали в рейс", — згадує Ярослав.
Тож Ярослав відправився 24 лютого у Бахмут.
"Почалася війна, всі там дзвонять один до одного. І з Бахмута ми так само виїжджали по білетах, але сказали, що ми вже їдемо як евакуація. І тут люди і з білетами, і без білетів, і почалося… Але нічого, справилися", — розказує провідник.
Згодом чоловік з бригадою вже працювали виключно як евакуаційний екіпаж.
"Як ми заїжджали в Харків або Полтаву, там був перон чорний. Людей було ну дуже багато! Евакуацію ми постійно проводили з Бахмута. Але так поступово-поступово вже на Бахмут не їхали. Там їхали до Лозової, бо туди вже не пускали, як то кажуть. Але евакуацію проводили далі. З нас зробили евакуаційний поїзд", — пригадує чоловік.
Найважче, згадує Ярослав, було у Харкові, коли евакуйовували жінок і дітей, а чоловіків мобілізаційного віку залишали. Маленька дитина просила провідника забрати батька разом з ними.
"Та дитинка прибігає до мене: "Провідник, провідник, візьміть тата!". Знаєте, ну дуже багато таких ситуацій було, що рве душу", — ділиться Ярослав Рибчук.
Попри труднощі, Ярослав переконаний, що якби тоді наперед знали, що буде війна — ніхто б все одно з бригади не звільнився.
"Нас сьогодні не буде": спогади виховательки дитячого садка Галини Чучман
Галина Чучман – вихователька дитячого садка . Суспільне Львів/Ольга Іващук
Галина Чучман, тоді вихователька і методистка 29-го дитячого садка у Львові, прокинулася о шостій ранку, щоб піти на роботу. Каже, відкривши соцмережі побачила безліч повідомлень, що почалась війна.
"Мої друзі, близькі почали писати "вже почалося". Я не зрозуміла, що почалося. Але тривога внутрішня була. Мої рідні ще спали і я довго ходила по кімнаті, не знаючи як їм сказати, що почалася війна. (…)Я сіла в трамвай, людей було дуже мало, але всі гортали стрічку новин в цей момент. Я звернула увагу. І я відкрила свій чат з садочку. Я була вихователем, і в мене велика наповненість групи була. І тут раптом посипались повідомлення: "Нас не буде", "Нас сьогодні не буде". І оце "сьогодні"… в мене закралася тривожність, скільки часу буде тривати оце "сьогодні" ", — згадує Галина Чучман.
Того дня в садок прийшли двоє дітей. Згодом садки зачинили. Колектив почав займатись волонтерством: приймали вимушено переміщених осіб, які транзитом їхали за кордон. Люди залишалися на тиждень або два. Згодом цей садок першим у місті знову відкрив двері для дітей.
"Додалися дітки. Багато з різних частин України. Я дуже добре пам’ятаю свою Марічку. Її батько військовослужбовець, її дядько пропав безвісти. Марічка справді виростала щирою патріоткою. Вони залишилися тут, у Львові", — ділиться вихователька.
За словами Галини багато її друзів виїхали закордон, та жінка каже, від початку знала, що не залишить своє місце, що вона нікуди не поїде.
"Добровольці запитували, де найближчий військкомат": яким був ранок на кордоні "Шегині"
Лілія Мінько — інспекторка прикордонної служби Суспільне Львів/Ольга Іващук
Лілія Мінько — інспекторка прикордонної служби Суспільне Львів/Ольга Іващук
Лілія Мінько — інспекторка прикордонної служби. Вона заступила на зміну о 8 ранку 24 лютого 2022 року на пункті пропуску "Шегині", що на кордоні з Польщею.
"Почалося масове накопичення перед пунктом пропуску осіб, транспортних засобів. Люди були в стані паніки, страху. Здебільшого, це були особи похилого віку, жінки, діти. Чоловіки проводжали жінок з дітьми до пункту пропуску і повертались в Україну. Потім, ближче до обіду, почалося накопичення осіб на в’їзд та на вхід в Україну. Це були хлопці. Наші хлопці, чоловіки, добровольці, які, заходячи зі словами "Слава Україні", запитували, де є найближчий військкомат", — згадує інспекторка Лілія Мінько.
За словами жінки, важко було прорахувати, скільки саме осіб було, вони йшли не зупиняючись. Здебільшого люди перетинали кордон зі східних областей, а пізніше вже з центральної України. Серед натовпу на пішому переході Лілія запам’ятала маму з немовлям до двох місяців, яке раптово перестало дихати.
"Всередині натовпу розпочинається паніка, ніхто не розуміє, що робиться, всі кричать. А мама стоїть і просто тримає цю дитину, і дитина не рухається, не реагує. Я в цей момент також у стані шоку. Просто взяла цю дитину в мами, поставила — в нас там був такий столик — максимально звільнила дихальні шляхи і дитина почала дихати. В мене був такий емоційний стан, що в мене прямо сльози вийшли" — розповідає жінка.
За словами Лілі Мінько, вона зрозуміла що треба залишатись в Україні, тому що якщо всі покинуть територію країни, потрібно, щоб хтось був, захищав і допомагав іншим.
"Вони перегружають лінію 102": нічне чергування поліцейського Романа Борисенка
Роман Борисенко – командир роти патрульної поліції. Суспільне Львів/Ольга Іващук
Командир роти патрульної поліції Роман Борисенко разом із колегами був на нічному чергуванні. Близько п’ятої ранку 24 лютого 2022 року, під час перерви на заправці, вони дізналися про початок вторгнення.
"Уже під ранок, на годину 7-8, ми мали аншлаги на автозаправочних станціях, на об’єктах інфраструктури, автовокзали, вокзали. Були дані команди про переміщення літаків. І, відповідно, літаки рухалися на захід. І в тому числі у львівський аеропорт. Відповідно, літаки зі східних, південних регіонів прилітали сюди. Але льотчики, вийшовши з аеродромів, просто ходили по вулицях, шукали, де випити кави, де що знаходиться. Нас зупиняли, питали про ті чи інші моменти, як їм добратись. Тому що це досить спонтанно відбувалося", — пригадує чоловік
Паралельно почалася інформаційна дестабілізація: фарбою наносили мітки на будівлі, паркани, мости. А люди, які це все помічали, масово телефонували на 102, перевантажуючи лінію.
"Вони перегружають лінію 102. Чим це грозить? Коли є дійсно ситуація і є якийсь процес, на який потрібно відреагувати, то вже немає кому реагувати. Бо люди зайняті перевіркою тієї інформації, іншої інформації", — пояснює Роман Борисенко.
Роман згадує слова понтифіка: "Не бійся" і каже, саме це він сказав би й собі у 2022 – просто робити те, що маєш, і буде, що буде.
"Ми всі тут за покликанням": історія завідувачки перинатального центру Вероніки Колдри
Вероніка Колдра – завідувачка перинатального центру . Суспільне Львів/Ольга Іващук
Завідувачка відділення інтенсивної терапії перинатального центру Вероніка Колдра отримала повідомлення про війну о шостій ранку. Після двох років пандемії здавалося, що найважче вже позаду. Перша її думка була – їхати на роботу.
"Я їхала з такою думкою…дуже тривожною. Я переживала, чи вийде денна зміна, чи поміняє нічну, як буде поводити себе персонал в таких критичних ситуаціях. Були проблеми з добиранням денної зміни, бо тоді були проблеми з транспортом. Але всі приїхали. Мене дуже піднесло те, що за час жоден працівник не виїхав за кордон і ми всі були на своїх робочих місцях", — розповідає жінка.
Вероніка згадує, за десять днів центр почав приймати велику кількість вагітних жінок, які тікали від війни. На тлі стресу в них починалися передчасні пологи. Серед випадків, які згадала лікарка – передчасно народжена двійня. Батько дітей був мобілізований до територіальної оборони Києва, а мати зі своєю старшою дитиною прямувала за кордон.
"Вони їхали через Львів і в неї почалися передчасно пологи. Одна дитина народилася з вагою до кілограма. Це було складно, тому що вона не мала як і на кого залишити старшу дитину, а тут треба було доглядати за новонародженими дітьми. Ми всіляко як могли допомагали" , — каже завідувачка перинатального центру.
