За інформацією: Суспільне Львів.
Іван Гавалюк — капітан запасу Збройних сил України. З перших днів повномасштабного вторгнення чоловік долучився до війська і служив до 60 років. Зокрема, був оперативним черговим об’єднаного командного пункту Першої Галицько-Волинської радіотехнічної бригади.
Про збиті російській ракети та бойовий досвід Іван Гавалюк розповів в інтерв’ю Суспільному.
Перша думка: як вони посміли?
24 лютого 2022 року львів’янин Іван Гавалюк прокинувся о шостій ранку, переглянув новини та зрозумів, що розпочалося повномасштабне вторгнення Росії в Україну. Попри те, що він очікував великої війни, вона розпочалася не так, як він прогнозував.
У 2009 році, як тільки оприлюднили указ Президента Віктора Ющенка про створення військового резерву ЗСУ, Іван уклав контракт та щороку приїжджав на збори резервістів.
У 2014 році, коли після Революції Гідності розпочалася російсько-українська війна, він регулярно, раз на тиждень телефонував до свого підрозділу й цікавився, чи йому їхати в частину.
"Я зателефонував, нагадав, що нас з ними контракт і спитав, чи мені треба їхати негайно. Кажуть – зачекати. За тиждень телефоную – теж саме. А події на Сході України вже розгортаються, йдуть перші бої в Донецьку та Луганську. Минув місяць. Знов дзвоню, питаю: може мені варто піти добровольцем в інший підрозділ? Кажуть: ви підписали контракт з нами, чекайте поки вас викличуть. Я дзвонив ще кілька разів. На тому я й заспокоївся", — згадує капітан запасу.
В очікуванні виклику на службу він займався буденними речами. Зокрема, став головою ОСББ та проводив у будинку дрібні ремонти та допомагав мешканцям. Так настало 24 лютого 2022 року. Цього дня чоловік планував певні роботи в будинку. Але війна змінила його плани.
"Напередодні вторгнення я стежив за новинами. Відчував, що скоро буде щось. Тієї ночі я допізна переглядав новини й заснув десь близько першої ночі. Прокинувся о шостій ранку сам. Вже дві години йшла війна. Я з жахом глянув новини й перша думка: як вони посміли? Ось так нахабно, безпардонно полізли на Київ!", — розповідає Іван.
І додає, що очікував початку війни з нового Майдану. Й зовсім не очікував, що російські ракети полетять на мирні українські міста, що спали.
"Я думав, що якісь мутні люди вийдуть на Майдан, почнуть щось говорити; що треба буде їхати до Києва та йти лава на лаву. А тут така лава почалася. То ж я передзвонив до товаришів, дізнався, що вони планують робити. Та зателефонував до своєї частини. Там відразу сказали приїжджати", — говорить капітан ЗСУ.
Ще декілька годин пішло на передачу документів та інформації по ОСББ. Та віддав ключі від помешкання синові про всяк випадок.
"Я розумів, що їду надовго. Я знав, що це вже надовго. В кращому випадку, я думав, ми за рік відіб’ємо те, що вони захопили в перші дні. Але за два-три місяці я зрозумів, що війна триватиме мінімум два-три роки", — каже Іван Гавалюк.
Повітряна тривога
У частині мобілізованим видали однострій, бронежилети, шоломи, зброю та відіслали на навчання.
"Там ми вчилися керувати. За радянських часів я служив строкову на автоматичній станції управління. То було одне. А бути оперативним черговим командного пункту – це зовсім інше, це дуже відповідальна робота. Там треба навички, треба згадати багато речей. Тепер же все на комп’ютерах. Кілька місяців нас вчили", — розповідає військовослужбовець.
Іван Гавалюк під час служби у ЗСУ. З архіву Івана Гавалюка
Згадує що на початку великої війни в наш регіон летіли російські ракети. Дронів тоді ще було дуже мало.
"Сам запуск ракети ми не бачили. А ось коли вони підлітали за 20-30 км, то бачили. Ми подавали сигнали повітряної тривоги. А також повідомляли інформацію для мобільних вогневих груп", — каже він.
Щоб надати таку інформацію, потрібні були знання з фізики та математики.
"На початку ракети летіли майже по прямій. То вже пізніше вони навчилися крутити та повертати. А тоді можна було розрахувати курс ракети, підготувати мобільну вогневу групу й дати їм сигнал. Їм треба 5 секунд, щоби спрацював механізм. А ракета за 5 секунд пролітає приблизно 800 метрів. Ракету за стільки секунд на відстані кілометра ви не побачите. Ви її побачите тільки тоді, коли ви чітко дивитеся в одну точку і знаєте, що вона там буде. Щоб в неї влучити, вам мають чітко сказати який азимут. То ж людина повинна бути готовою стріляти", — пояснює колишній оперативний черговий об’єднаного командного пункту Першої Галицько-Волинської радіотехнічної бригади.
Однією з ракет, яку вдалося збити завдяки спільній роботі, була крилата ракета Калібр, яку росіяни випустили з Чорного моря 5 липня 2022 року.
Наступну ракету під час його чергування команда збила 24 липня. Алгоритм дій вже відпрацювали та діяли швидко. Але доводилося порушувати інструкції.
"Збити ракету не так просто. Ракета з ПЗРК може не влучити чи обрати собі хибну ціль. Тому кожна збита ракета – це є реальний серйозний успіх команди", — каже Іван.
Протягом його служби у протиповітряній обороні, з десяти ракет, які летіти на мирні українські міста, сім збили під час його чергування. За це офіцера нагородили грамотою.
Ви не в дитячому садочку
Минулого року капітана Івана Гавалюка перевели у піхоту.
"Наш верховний головнокомандувач заявив, що всі мають служити у зоні бойових дій. Я з ним погоджуюся. Це розумно, коли мене, фахівця з радіолокації скеровують у якийсь радіотехнічний підрозділ ближче до "нуля". Зовсім інша справа, коли тебе, фахівця, кидають командиром стрілецького підрозділу", — каже офіцер запасу.
Але накази не обговорюють.
"Я відчергував цілу добу та їхав відпочивати, як мені зателефонували й сказали, що я вже ввечері маю виїжджати в іншу область", — каже радіолокаційник.
Так він потрапив до 42 окремої механізованої бригади.
"Взяли мене як офіцера штабу батальйону матеріально-технічного забезпечення. Подивилися, що мені 59 з половиною років. Брати на якусь серйозну посаду немає сенсу, бо через пів року на пенсію. Я створив роту охорони та три місяці нею керував. Налагоджував побут та налагоджував її роботу. Не скажу, що там було важко. Єдине – не вистачало людей", — говорить капітан ЗСУ.
Іван Гавалюк з побратимами на Великдень у 2025 році. З архіву Івана Гавалюка
Рота складалася, в основному, з обмежено придатних бійців, які отримали поранення в боях. Дорослі чоловіки з різними характерами та різними ушкодженнями Розташовувалися бійці у дитячому садочку. Над головами, наче ворони, літали шахеди.
"Я до них приходжу та кажу: "Хлопці, вам по сорок, по п’ятдесят років. Я вам маю розказувати, що не можна робити? Вам тут що, дитячий садочок? ". А вони: "Га-га-га". Сміються. Бо таки тут – дитячий садочок", — згадує він.
Нещодавно Іванові Гавалюку виповнилося 60 років. Він звільнився в запас. Приїхав додому і каже, що найперше — набрав гарячу воду та три години відпочивав у ванні.
