За інформацією: Суспільне Львів.
У 2022 році львів’янин Анатолій Цимбалюк працював у Львівській національній галереї мистецтв імені Бориса Возницького. Вже мав досвід бойових дій з 2014 року, коли у складі добровольчого підрозділу "Артемівськ" обороняв Дебальцеве. Після повномасштабного вторгнення Анатолій повернувся до війська і служив до 60 років.
Про це ветеран 125 окремої бригади територіальної оборони ЗСУ Анатолій Цимбалюк розповів Суспільному.
За його словами, попри свій досвід, він не дуже вірив, що розпочнеться широкомасштабна війна. Скоріше очікував провокацій росіян, які спробують окупувати всю Донецьку та Луганські області.
"Тієї ночі я спокійно спав. Вранці прокинувся, готувався йти на роботу, увімкнув новини й зі здивуванням дізнався, що йдуть бомбардування Києва. Це – широкомасштабна війна", — згадує він.
Тоді чоловік спробував потрапити до військкомату.
"Виявилося, що я вже трохи підстаркуватий, на той час мені було майже 57 років. Військкомати були переповнені молодими чоловіками. На таких як я — дивилися скоса. Мені порадили піти в тероборону. Я на той час був лейтенантом запасу. І мене взяли у 125 бригаду територіальної оборони командиром взводу", — говорить Анатолій.
Згодом вік йому не завадив ходити у Серебрянському лісі, заводити та виводити свій підрозділ на позиції та з позиції, перебувати в окопах "на нулі".
Харківська операція
У серпні 2022 року підрозділ виїхав у Донецьку область, а у вересні – на Лиман, де розпочалася Харківська операція.
"Це було не далеко від Краматорська. В той час, коли я служив, у 2014-2020 роках, Краматорськ був далеким спокійним містом, де не відчувалася війна. Зараз вже було досить гучно, відчувалися артилерійські вибухи, польоти й наших, і російських авіацій", — каже ветеран.
Після Лиману підрозділ відійшов у бік Кремінної. Там фронт зупинився.
"Коли йдеш в наступ – то йдеш у невідомість, йдеш кудись, де є вороги. Ти розумієш, що можеш отримати свою кулю чи свій осколок набагато швидше, ніж коли ти сидиш в окопі. В наступі немає жодного пафосу. Ти не знаєш, де є ворог. Так, тобі сказали, що він є у тому населеному пункті. Але там є різні вулиці, посадки, вогневі точки. Ти не знаєш звідки по тобі будуть стріляти. Ти йдеш, чекаючи, що по тобі почне щось прилітати. Ти відчуваєш певний страх", — розповідає Анатолій.
Мешканці визволених територій були шоковані окупацією, бойовими діями та визволенням. Вони не очікували, що прямо в їхні домівки прийде війна.
"Там були і патріотично налаштовані мешканці. Намагалися нас нагодувати. Хоча ми не потребували, у нас було добре забезпечення. Приносили нам хліб, який невідомо де діставали. Пропонували нам житло, щоб ми мали, де переночувати", — згадує ветеран.
Російські війська намагалися знов окупувати Лиман. Бої були дуже жорсткими.
"Вони кожного дня, а інколи й кілька разів на день, пробували просуватися. Спочатку обстрілювали нас з артилерії, потім йшли танки, а за ними – піхота. Танки участі у штурмі не брали, вони нас обстрілювали як артилерія. А піхота йшла і ми їх клали з мінометів, кулеметів, автоматів, зі снайперських гвинтівок. Дронів на той час ще не було", — розповідає він.
Позицію утримали
У лютому Анатолія Цимбалюка, на той час вже старшого лейтенанта, нагородили орденом "За мужність" третього ступеня.
"Це був жовтень 2022 року. Ми закріплялися між Кремінною та Лиманом. Росіяни намагалися пробитися в бік Лиману. За нашою позицією було село Торське та яр, яким можна було пройти далеко, захопити Торське та село Зарічне. А там вже відразу – Лиман. Їхнє завдання було прорватися через наші позиції", — пояснює ветеран.
Анатолій Цимбалюк під час служби в ЗСУ. З архіву Анатолія Цимбалюка
Півтора місяця бійці 125 бригади ТрО тримали ці позиції й втримали. На жаль, з втратами.
"По нас дуже часто стріляв танки. Наші не могли їх знищити. Два танки наші підбили. Вони знов підтягнули нові танки. І знов по нас стріляли. Це призводило до дуже великих втрат", — каже Анатолій.
Саме Анатолія не зачепило, хоча дуже близько до нього вибухали ворожі снаряди.
"Я був старшим. Мені доводилося дивитися з бінокля як танк стріляє. Сховатися не можна було, тому що хтось мав передавати координати. Неприємне це відчуття, коли ти перед собою бачиш танк, який водить стволом. Думаєш: якщо він зараз вистрелить, то на тому все закінчиться", — каже він.
Рота ударних безпілотників
У 2023 році у підрозділах ЗСУ почали організовувати роти ударних безпілотників. Анатолія Цимбалюка призначали командиром цієї роти.
"Командир бригади запропонував мені цю роботу. Запросив до себе і сказав, щоби я організував це. Я спочатку відмовлявся, казав, що я не фахівець, у мене нема достатніх знань про дрони. Але він сказав, що треба бути хорошим менеджером. Так я почав командувати ротою ударних безпілотників", — розповідає ветеран.
Анатолій Цимбалюк. З архіву Анатолія Цимбалюка
На його думку, до такого рішення керівництво схилилося тоді, коли дізналося, що Анатолій добре дає собі раду з антидроновою рушницею. То ж він, разом зі своїми підлеглими, пішов вчитися керувати дронами.
"Збивати дрони дуже цікаво. Антидронова рушниця – це ж РЕБ. Ти обриваєш зв'язок дрона. Він зависає, висить-висить. А потім починає падати. А ось керував дронами я дещо гірше, ніж мої хлопці. Я мав уявлення що таке дрон, як він літає, які у нього слабкі місця. Моя робота була – керувати. Але я розумів що треба робити. Виїжджав зі своїми бійцями на бойові позиції. Це було на Харківщині", — каже Анатолій.
Згодом військовослужбовці навчилися причіпляти до дронів міни з затримувачами часу.
"Спочатку ми скидали, воно вибухало, росіяни не виходили, втрати у них були невеликі. Тоді ми зрозуміли, що у людей є дурна цікавість: коли кинути на будинок, в якому сидять росіяни, вони через деякий час вилазять подивитися що ж там кинули нерозумні хохли. Ми скидали протитанкову міну. Вона гупала, звук було чути. Завжди знаходилося кілька росіян, які виходили подивитися, що ж там скинули нерозумні хохли. В цей час міна вибухала і від тих солдатів залишалися тільки частини їхніх тіл", — пояснює ветеран.
Також за допомогою дронів мінували стежки, якими ходили російські військовослужбовці, та палили їхню техніку.
"Не скажу, що ми спалили цілу колону ворожих танків. Але свою роботу ми добре робили", — каже працівник Львівської національної галереї мистецтв імені Бориса Возницького Анатолій Цимбалюк.
І додає, що зараз основна ударна сила – це дрони. У цій війні багато що залежить від ефективності екіпажів дронів, які можуть захистити піхоту від ворожих дронів.
Наразі Анатолій Цимбалюк повернувся до цивільного життя. Він звільнився зі служби після того, як йому виповнилося 60 років.
