За інформацією: Суспільне Львів.
Марина та Олексій Литвинюки з Маріуполя переїхали до Стрия на початку повномасштабного вторгнення. Їхня донька — військовослужбовиця "Азову" Аліса залишилася в місті. З травня 2022 року вона є безвісти зниклою. Також родина втратила дім та налагоджений бізнес. Попри випробовування подружжя вирішило розбудовувати життя на новому місці. Литвинюки розвивають власну крамницю та закладають сад.
Більше маріупольці розповіли Суспільному.
Прапор з Маріуполя
До 2022 року Литвинюки мали у Маріуполі власний бізнес — сади та магазин "1000 дрібниць", який відкрили символічно 24 серпня 2013 року. Марина згадує, що родина завжди була патріотичною: займалася волонтерством і підтримувала військових. До Стрия переїхали на початку повномасштабного вторгнення Росії.
"Ми виїхали на початку війни, думали вивезти дітей і повернутися назад, бо в нас там свій магазин був, бізнес, житло, донька-військова. Ми зібрали дві сумки, взяли дітей, щось найцінніше в нас і приїхали в Стрий", — розповідає Марина.
Родина зберігає особливу реліквію, яку вдалось тоді вивезти з міста — синьо-жовтий стяг.
"Ми привезли з Маріуполя свій прапор — той, що висів на нашому будинку. Він уже не новий, але ми його зберігаємо як найбільшу цінність", — говорить жінка.
Олексій намагався повернутися в Маріуполь, але зміг доїхати лише до Вінниці. Тож він повернувся до Стрия. У березні 2022 року мобілізувався як доброволець і два роки відслужив у лавах ЗСУ.
Їхня донька Аліса, яка залишилася у Маріуполі, пішла на службу в "Азов" ще у 2017 році. На момент початку повномасштабної війни їй було майже 28 років, вона мала звання молодшого сержанта. Під час облоги Маріуполя Аліса перебувала на "Азовсталі". За інформацією, яку отримали батьки, 8 травня 2022 року по позиціях гарнізону був завданий удар тритонною авіабомбою. Вже четвертий рік Аліса вважається зниклою безвісти.
"Алісочці було 27, майже 28. Не вийшли вони із "Азовсталі": ні в полон, нікуди. Так між небом і землею залишилася. Є один якийсь шанс на мільйон, і я не втрачаю надії. Звісно як будь-яка мама", — говорить Марина.
Марина Литвинюк з фото доньки Аліси, яка зникла безвісти. Суспільне Львів/Тетяна Боярчук
Зараз Литвинюки виховують 10-річну доньку Аліси — Марію. Дівчинка ходить у школу в Стрию і нещодавно стала пластункою.
Подружжя має категоричну позицію щодо російської мови в Україні. У їхньому магазині висять відповідні таблички.
"Я вважаю російську мовою агресора, тому думки такої не виникало, як можна розмовляти надалі російською мовою. Хоча ми, Маріуполь, були російськомовним містом, багато людей розмовляли російською мовою, але як можна не любити свою мову? В якій країні живемо — тією мовою розмовляємо. Ти українець — то українська мова. Тому я хочу, щоб люди поважали мову, розмовляли українською", — каже жінка.
Таблички в магазині подружжя. Суспільне Львів/Тетяна Боярчук
"Сади перемоги"
Садівництво — давня пристрасть Олексія. Свій перший промисловий сад він посадив у 2017 році в селі Республіка, поблизу Маріуполя. Спочатку це було 100 дерев, згодом — 1000. Перший великий врожай — 5 тонн він встиг реалізувати якраз до лютого 2022 року.
Зараз Олексій закладає сад на землях Стрийщини. Гроші на купівлю ділянки родина накопичила завдяки його зарплаті військового та добровільним пожертвам небайдужих людей. Також він виграв грант на 40 000 грн для закупівлі агрообладнання.
"Я уже знав, що мені робити, куди мені рухатись, з чого починати і яким чином нам все це організовувати і втілювати в життя. Відразу підготовлювався ґрунт. Він тут декілька років не оброблявся і сам по собі є малогумусним, слабеньким. Фактично піднімали цей ґрунт, щоб він зажив, задихав", — розповідає фермер.
Маріуполець каже, коли купував саджанці, замовляв у постійних постачальників, а також брав місцеві. Загалом фермер планує посадити до 700 дерев. Олексій розповідає, що впроваджує європейський метод суперінтенсивного саду, у якому відстань між саджанцями — лише 30 см. За його словами, в Україні такі технології використовують лише великі прогресивні господарства, а мікрофермерства та на присадибних ділянках такого ще не робили.
Олексій Литвинюк на фоні саджанців. Суспільне Львів/Тетяна Боярчук
Олексій Литвинюк створив неофіційний “Агроклуб”, де ділиться досвідом з іншими мешканцями та переселенцями. Він також очолював Раду ВПО при Стрийській міській раді, а зараз залишається її активним членом.
"Я як спеціаліст хочу відновити те, що в мене було. Хочу сад довести до промислового виробництва. На постійне місце проживання я в Маріуполь не повернуся. Галичина вже мені починає снитись, а це гарний знак. Це означає, що я починаю до неї дуже сильно прив'язуватися. Тому всі ці напрацювання, що були до війни там, я привіз тут і дуже розраховую, що вони комусь знадобляться і комусь допоможуть. Будемо садити сади перемоги”, — додав Олексій.
