За інформацією: Суспільне Львів.
Напередодні повномасштабного вторгнення Росії в Україну львів’янин Віталій Федорінін готувався до історичної реконструкції зимових дій УПА у 1943 році. Але вже за кілька днів разом з друзями їхав до Києва, щоби стати до лав підрозділу "Азов" та взяти участь у захисті столиці.
Про це в ефірі Українського радіо.Львів розповів ветеран Третьої окремої штурмової бригади, історик та історичний реконструктор, керівник клубу "Лицарський орден Паладинів" Віталій Федорінін.
Коли ти нащадок тих, хто воював за Україну
Віталій Федорінін походить з родини, яка воювала в складі військ УНР.
"Це впливає на вашу свідомість, коли ви знаєте, що молодший брат вашої прабабусі був офіцером в армії Петлюри. Коли він загинув, то його три села ховали", — каже ветеран.
Загиблого тоді поховали поза церквою. На могилі не було жодної таблички. Але в родині переказували, хто там похований.
"Мій дід говорив, що буде війна. Коли він спілкувався зі своїм старшим братом, то наголошував, що ми будемо воювати з Росією", — розповідає він.
За його словами, він, як історик, очікував війни з Росією ще у 2018 році.
"Ми з моїм оточенням готувалися до цього, відвідували різні тренінги, навчалися. Поки одні жартували "що, Путін нападе?", то інші усвідомлювали, що Путін нападе", — говорить Віталій.
Замість реконструкції – справжня війна
Напередодні повномасштабного вторгнення ветеран готувався до реконструкції зимових дій УПА 1943 року.
"Я намагався ту ніч виспатися, тому що знав, що наступні дві доби я проведу, бігаючи по снігах у Львівській області. Тому я проспав початок вторгнення на дві години. Прокинувся від дзвінків. Це був шок, звичайно", — каже він.
Разом з друзями, серед яких було багато азовців, Віталій вирішив їхати до Києва.
"Ми вирішили, що столиця має пріоритет. Бачили, що може закритися коло оточення. Тому ми вирішили збиратися та їхати в Київ. До нас ще приєдналася "Карпатська Січ" під керівництвом КобриКирило Бабенцов — загинув 6 березня під час оборони Києва.", — каже Віталій.
28 лютого 2022 року він вже був у Києві.
"Київ виглядав жахливо. У супермаркетах нічого немає. Людей немає, автівок немає. Неможливо купити їжу", — розповідає ветеран.
Віталій Федорінін у лавах Третьої штурмової бригади. Віталій Федорінін/Facebook
Перший бойовий вихід був 7 березня. Віталій з побратимами та з групою ССО виїжджали на житомирську трасу, щоб зупинити російських військовослужбовців.
"Наше завдання було приїхати, насипати та від’їхати. І це усвідомлення, що між вами та ворогом нема нікого… Ми маємо заїхати в село А, але ми туди не заходимо, бо там вже є супротивник. А у селі Б, з якого ми виїхали, є тільки п’ять з половиною людей з ТрО та одним копом з лейкопластирем на обличчі. Зі зброї у нас були міномети, у ССОшників — один ПТУР на пікапі та 60-ті міномети. У ворога — БТР", — згадує Віталій.
Та додає, що дуже цінує людей, які пішли з перших днів у невідомість, тому що не кожен погоджувався на ці операції.
"Виїзд до Києва – це вже був майже квиток в один кінець. А виїзд на операцію, де між вами та БТРом ворога немає нікого, це точно квиток в один кінець", — говорить він.
Родина підтримала
Попри те, що у 2022 році Віталій разом з дружиною уже виховував трьох дітей, у нього навіть думки не виникло не йти воювати.
"Для дітей це був момент дорослішання. Сини усвідомили, що вони тепер замість тата. Родина поставилася з розумінням. Це було важко, але ніхто не заперечував, щоби я їхав", — розповідає ветеран.
Понад те, родина активно включилася у волонтерство та почала допомагати підрозділу, до якого долучився Віталій.
"Ми увесь час були на контакті. Дружина одразу організувала допомогу на фронт. І вже першого тижня ми отримували вантажі. У Києві не було нічого, навіть елементарних батарейок чи ліхтариків. І коли ви спілкуєтеся з родиною, то це дуже допомагає", — зазначає він.
Запорізький напрямок
Після звільнення Київщини підрозділ передислокувався на Запорізький напрямок. І там Віталій почав керувати дроном. Каже, що до того ніколи такого не робив. Перший свій бойовий виліт пам’ятає досі.
"Ми в Києві здали зброю. Приїхали на Запорізький напрямок, де нам мали видати зброю. Виявилося, що нам не мали видавати зброю, а ми мали з нею приїхати. Тут – виїзд. І ми з пістолетами та двома гранатами підтримували штурмові дії буквально за 150 метрів від самого штурму", — пригадує він.
Віталій Федорінін з побратимами. З архіву Віталія Федорініна
Бої за Авдіївку
На початку 2024 року бригаду після невеликого перепочинку перекинули в Авдіївку.
"Ми звикли до більш статичного фронту. Тому що увесь 2023 рік — це був Бахмут, канал вздовж Бахмута, Кліщіївка, Курдюмівка, штурм Андріївки, штурм каналу. А в Авдіївці все було дуже стрімко, дуже швидко змінювалися обставини. Це було суцільне закидання КАБами, неможливість проїхати. У нас був один день в Горлівці, коли ми підрахували, що по нас прилетіло понад 42 КАБи. Це, окрім того, що на нас накидували. Були КАБи 250-ки та пару 500-ок. Нам довелося заїжджати на позиції та виїжджати дворами. Це було мегаскладно", — розповідає Віталій.
Згадує, що тоді три доби був безперервний туман, який ускладнював роботу українських дронарів. А ось росіянам це дало великий бонус, тому що піхота не бачила, що діється. Це якраз було в дні оборони коксохіму.
Лицарі на війні
Ветеран розповідає, що у Третій штурмовій утворилася ціла рота зі спільноти історичної реконструкції Середньовіччя.
"Ми один одного знали задовго до війни. І це допомогло у психологічному плані, тому що ми воювали такими командами, де один одного знають. Хтось знався з Майдану, хтось – з фестивалів ще до Майдану. І це дуже довго допомогло в комунікації. Це досить унікальний випадок, коли багато друзів перебувають в одному підрозділі", — зазначає він.
Клуб "Лицарів ордену Паладинів" складається з пів сотні чоловіків. І майже всі пішли на війну чи не з перших днів.
"Окрім тих, хто вже є старшим за віком або ті, хто не придатний зовсім. І кожен п’ятий з нашого львівського клубу — загинув", — говорить ветеран.
За його словами, відпочиваючи на війні, він плів кольчугу та дві кольчужні шиї. Минулого року Віталій вже вбирав їх у Тустані.
"Я всім кажу, що у мене хобі не історична реконструкція, а плетення кольчуг. В середньому одна кольчуга важить 9-11 кг. Це не проблема в ній бігати, лазити чи акробатикою займатися", — говорить ветеран.
Вже звільнившися з підрозділу, Віталій Федорінін продовжує підтримувати своїх побратимів-лицарів та їздить до них з волонтерською допомогою.
Віталій Федорінін під час історичної реконструкції. Віталій Федорінін/Facebook
Чи треба перейменовувати вулицю Винниченка у Львові
Історик є одним з тих, хто у дискусії про перейменування вулиці Винниченка висловився за те, що цій вулиці варто назвати на честь короля Юрія I.
"Коли ми говоримо про перейменування, ми говоримо навіть не про Винниченка і не про Юрія I. Ми говоримо про послідовність. Серед усіх наших сусідів ми не вчинили послідовник кроків, які зробили наші сусіди навколо. Ми не сильно спираємося на спадщину УНР, не вибудовуємо історичні маркери", — вважає він.
За його словами, українці визнають, що комунізм – це ворожа ідеологія, але забувають, що Винниченко створив закордонну українську спілку комуністів. Тим самим дають можливість ворогам стверджувати, що комунізм – це нормально. Натомість Юрій I мав статус короля та правив нашою державою у європейському дусі.
"На той час, коли він сів на трон, нашій державі було вже 102 роки. Це – столітня історія нашої державності. Якщо ми будуємо незалежну Україну, то маємо будувати на прикладі попередніх незалежних формувань. Це моя особиста думка", — резюмує ветеран Третьої окремої штурмової бригади.
