Про цю неоднозначну постать знають не тільки харків’яни.
Олег Мітасов став міською легендою / колаж УНІАН, фото ua.depositphotos.com, скріншот
Харківське вуличне мистецтво багатогранне і точно не обмежується лаконічними виразами на стінах. Сьогодні по всьому центру міста можна зустріти роботи Гамлета Зіньковського – чорно-білі графіті, що нагадують філософські гравюри, грандіозні картини Маріуса Вараса або творчого об’єднання “Kailas-V”.
Іноді графіті займають цілі фасади, іноді обмежуються короткими афоризмами або фрагментами з роздумів про життя і час. І все ж важко заперечувати, що принаймні частина сучасних харківських художників надихалися своїм творчим попередником – Олегом Мітасовим.
Хто такий Олег Мітасов – Харків пам’ятає свого “Бенксі”
Олег Євгенович Мітасов народився в 1953 році в Чехословаччині, в родині дипломатів, а пізніше переїхав до Харкова. У “звичайному” житті він був цілком соціально адаптованою людиною: працював заступником директора магазину, жив у комунальній квартирі за адресою провулок Краснознаменний, 18 (зараз – Каплунівський), навчався в університеті.
Відео дня
Але в середині 1980-х років в центрі Харкова – на вулицях Сумській і Пушкінській (зараз – Григорія Сковороди), біля станцій метро і Благовіщенського ринку – почали з’являтися дивні написи: “ВЕК.ВАК”, “Де.На.Землі”, “Люди Ленін” тощо.
Мітасов робив написи сам / фото Вікіпедія, Антон Самарський
Над цим попрацював той самий Мітасов – Харків у свій час був переповнений його коментарями. Одні виглядали як набори розрізнених слів, інші – як майже осмислені речення, що обриваються на півдорозі до логічного висновку. Всі вони були виведені білою фарбою, рівними рядками – на цеглі, бетоні, дорожніх знаках.
Досі на стінах міста можна побачити ці написи / фото Вікіпедія, Антон Самарський
Було очевидно, що ці тексти не випадкові. Небайдужі відчували за ними спробу висловити щось більше, ніж звичайне графіті, – неоформлену, але наполегливу думку, внутрішній діалог, винесений у міський простір.
За однією з версій, доля Мітасова різко змінилася через одну випадковість. Він мріяв стати кандидатом економічних наук і захистити роботу у Вищій атестаційній комісії (“ВАК”). Однак по дорозі до “ВАК” він забув дисертацію в трамваї – і після цього нібито “зійшов з розуму”, а сама абревіатура “ВАК” стала постійним елементом його написів.
У той же час сестра Олега, Ольга, в одному з інтерв’ю поділилася цікавим фактом, який може відсилати до іншої версії. За її словами, він гостро не переносив несправедливість і грубість – якості, проти яких повстав ще з дитинства, вихований у суворій радянській родині.
“Психхворий Мітасов”, як його називали критики, часто вступав у конфлікти з міліціонерами, часом зривав з них погони, судячи з усього, вважаючи це покаранням за зловживання повноваженнями.
За такі вчинки його неодноразово били. І можливо, саме зіткнення з системою, нездатною прийняти людину з хворобливо загостреним почуттям совісті і людяності, стало одним з факторів його трагічного “надлому”.
