За інформацією: Суспільне Львів.
У Львові зараз експонують роботи львівського художника Богдана Салія. Попередня його виставка була у Франківську у краєзнавчому музеї напередодні повномасштабного вторгнення. А потім чоловік пішов на війну.
Про це художник та ветеран 103 окремої бригади територіальної оборони імені митрополита Андрея Шептицького Богдан Салій розповів Суспільному.
На війну – по знайомству
24 лютого 2022 року чоловік прокинувся від вибухів у себе вдома.
"Подзвонив колега, який ще воював в АТО, і ми до кінця дня пробували записатися в армію. А там було реальних черг на два дні стояти. Нам казали: "Місця нема". А на третій день подзвонив колега і каже: "Якщо в тебе ще ентузіазм не пропав, я домовився з командиром роти, який пообіцяв мене взяти до себе". Так ми потрапили у 62 батальйон 103 бригади ТрО", — говорить художник.
Згодом цей побратим, Юрко Попов загине 17 вересня 2022 року під час оборони Харківщини.
А на початку 2022 року Богдан Салій готувався до великої війни.
"То було видно, що йде до війни. У мене вже були спаковані тривожні наплічники для дружини та для доньки. Для них був розроблений план дій, якщо ситуація, не дай Бог, розвивалася б за гіршим сценарієм", — каже він.
Чоловік зібрав і для себе наплічник, з яким згодом мобілізувався. На той момент у ньому не знайшлося місця для мольберта, пензликів та фарб. Натомість був спакований однострій, берци, аптечка, пальник та інші потрібні речі на війні.
"Папір та олівці мені вислала дружина вже наприкінці весни, коли ми були на Донеччині", — розповідає ветеран.
Перший бій
Вперше під російські обстріли львівські тероборонівці потрапили майже відразу по приїзду.
"То було село Верхньокам’янське. Воно вже зараз фактично не наше. Ми тоді приїхали зі Львова і вже за кілька днів потрапили на позиції. Без досвіду. Було незрозуміло, що відбувається. Тільки невелика кількість хлопців мали досвід АТО. Ми їх питали: "Ти був на війні, розкажи що відбувається". А він такий: "Я там за рік стільки артилерії не чув, скільки зараз за добу", — згадує ветеран.
За його словами, тоді російські війська намагалися форсувати Сіверський Донець, але зазнали невдачі та втратили два батальйони.
"Ми тоді стояли в лісі навпроти них. Десь днів десять там були. Артобстріли були увесь час, безперестанку. Тоді ще дронів не було, а було багато артилерії. І та артилерія лупила так, що на хвилину могло бути 3-4 виходи й прильоти в різні боки. Були й паузи, десь по годині. Але, фактично, десять днів безперервної артилерійської дуелі", — говорить Богдан.
Командир сказав: малюй
Після цього бою підрозділ вивели на відпочинок.
"У нас було кілька вільних днів. Взводний каже: "Чого байдикуєш? Бери фарби, пастелі чи що й малюй". Я подумав: командир сказав – треба виконувати. Дружина прислала пастелі. Я знайшов якісь картонки, ящики від снарядів; раз знайшов рулон шпалер, малював з другого боку", — каже художник.
Так з’явилася серія картин "Десь на Донбасі". Малював військовослужбовець тільки пейзажі, які бачив, перебуваючи на березі Сіверського Донця. Всі картини художник роздаровував друзям. Деякі з них згодом перемальовував вже фарбами. А друзі зберігають у себе його роботи, виконані пастелями.
"То було так. Я ще щось домальовую. Йде комбат, подивився: продай. Як я буду тобі продавати? Я тобі дарую. Він забрав, відправив додому. Так кілька десятків робіт роздарував. Вони збереглися. Я бачив фото як вони оформлені у рамочках, висять на стіні у хаті. Я не знаю яка їхня мистецька цінність, бо то були швидкі начерки. А ось історична фіксація місця і події, вони будуть мати якусь свою цінність, навіть з тих міркувань, що частина з тих місць зараз уже не наші", — говорить він.
Хоча, за його словами, малювати вдавалося не часто.
"Служба солдата – пішов на позицію, відбув свій період часу, прийшов, помився, виспався, прибрався і вже знов треба йти. І серед того урвати час, щоби щось помалювати. Деколи вдавалося, але рідше, ніж би то хотілося", — зізнається ветеран.
Пейзаж з серії “Десь на Донбасі…”. З архіву Богдана Салія
Каже, що малювання відволікало його від поганих думок. Тому на своїх полотнах він малював гарне та яскраве.
"Війна потворна і фіксувати потворність я не маю бажання. Досить довший час я дотримувався цього. Навіть якщо я й малював щось з тих подій, я намагався вловити якісь гармонійні моменти. Ну от, сидимо ми над Сіверським Донцем, літо чи початок осені, ранок, сходить сонце, річка парує, птахи. Там же заповідник був, звірини купа. Гарно. Ясно, що в будь-який момент щось може до тебе прилетіти та землею засипати. Таке було неодноразово, що засипало, але є й моменти гарні. Хотілося зафіксувати не побите-поломане, а стан, в якому воно було до того", — каже художник.
Пам’яті побратимів
Богдан Салій також має серію робіт "Солдати". Цією серією він вшановує своїх побратимів, які не повернулися з поля бою.
"Мене питають чому вони в мене всі зі спини намальовані. Я пробував зробити портрети друзів, які не повернулися, і я не можу. Проблема така, що на портретах треба малювати очі. Дивитися в очі тим, кого нема, мені складно. Бо коли ти бачиш очі, то все нормально, значить вони повернулися, живі, цілі. А коли ти лишаєшся, а вони йдуть, ти бачиш як вони вантажаться в машину, махаєш їм рукою. І через день, чи через два, чи через три, чи повернуться, чи приїдуть всі? На жаль, багато хто не повернувся", — говорить ветеран.
Картина із серії робіт “Солдати”. З архіву Богдана Салія
Копали як кроти
Розповідаючи про війну, ветеран згадує, що йому, як солдату-піхотинцю, довелося багато копати.
"Копали як кроти — інакше не виживеш. Мусиш копати, бо це твій єдиний шанс, що тебе збереже живим. Чим глибше викопаєш, тим більший твій шанс, що ти залишишся живий та цілий", — каже Богдан.
Копати довелося з чи не першого ж дня перебування на лінії бойового зіткнення.
"Не було розуміння як глибокого треба копати. Потім зрозумів, що чим глибше, тим краще. Все вчилося в режимі сьогодні на сьогодні. Земля там такою була місцями, що треба було брати джаґан, молоток гострий, як у шахтарів, коли вони в забої довбають. Ґрунт місцями дуже твердий, камінь, щебінь пресований. Ти спочатку тим джаґаном розрихлюєш трохи, а потім лопатою відкидаєш", — говорить він.
За його словами, копали військовослужбовці позмінно. День тоді проходив так: дві години відпочинку, кілька годин стояв на позиції, поки інший копає. Змінився з позицій – пішов копати. І це все під обстрілами.
"Було таке, що нам сказали: отут треба зробити позицію. Ми приїхали, сховали машину, прийшли на місце. Збоку вже побратими почали копати, викопали окопчик розміром як стіл. І починається обстріл. Троє в той окопчик забилося, а решта лежать між двома берізками в чистому полі лицем в землю. Воно пролетіло, встав, два рази лопатою на колінах вдарив. А воно знов летить. Ти вже головою в ту ямку запхався", — сміється ветеран.
Урок малювання онлайн
Перебуваючи на війні, художникові довелося навіть давати майстер-клас з малювання.
"Знайома виїхала з дітьми в Німеччину. Її дитина малює. І я онлайн пояснював їй як і що малювати. Такий собі онлайн-урок з фронту", — каже Богдан.
Іншим разом зверталися знайомі з проханням надати консультації як працювати в графічних програмах.
"Ти сидиш на позиції, у тебе тут автомат, а ти по пам’яті згадуєш як та програма виглядає, як інтерфейс, меню і які дії треба зробити, щоби отримати потрібний результат", — говорить чоловік.
Повернення до творчості
29 січня у Львові у холі бізнес-центру Holosko відкрилася персональна виставка Богдана Салія, до якої ввійшли живопис та графіка з авторських серій "Карпати", "Квіти, трави та інші чудернацькі біомеханізми" та "Солдати".
"Це не є величезна виставка. Там всього лише 20 робіт. Прийшли побратими", — каже художник.
Остання його персональна виставка відбулася у Івано-Франківську в краєзнавчому музеї.
"Я її встиг забрати буквально за кілька тижнів перед повномасштабною війною", — говорить Богдан.
Пейзаж з серії “Десь на Донбасі…”. З архіву Богдана Салія
Відтоді минуло чотири роки.
"Я подумав, що настав час не тільки малювати у себе в майстерні, але й показувати на люди те, що ти малюєш. Ця виставка є маленьким пробним кроком, щоби вийти на якусь більшу виставку. Бо художник не зовсім в стані оцінити те, що робиш сам, в майстерні. Може здаватися, що ти робиш геніальні речі, а на публіку виставив, а це не сприйняли. Або навпаки, тобі здається, що ти нічого доброго не робиш. А люди кажуть: класно. Тому мусиш показувати, що ти робиш", — підсумовує художник та ветеран 103 окремої бригади територіальної оборони імені митрополита Андрея Шептицького Богдан Салій.
