За інформацією: Суспільне Львів.
Під час служби в ЗСУ Олег Джон Сук зауважив, що його впізнають як музиканта з гурту "Мертвий півень". Перебуваючи в перші дні повномасштабного вторгнення на полігоні, він зустрів багато знайомих музикантів і колег, чиї професії були далекі від військової справи, але вони взяли до рук зброю.
Про це бас-гітарист гурту "Мертвий півень", композитор, аранжувальник та колишній військовослужбовець ЗСУ Олег Джон Сук розповів Суспільному.
У 2022 році Олегові було вже 57 років. Каже, що повномасштабне вторгнення Росії в Україну його застало зненацька. 24 лютого 2022 року він планував записувати на студії пісню, до якої написав музику. Але війна внесла свої корективи.
"Для мене це було щось таке, як ніби людина біжить, а її назустріч вдарили бейсбольною битою по фізіономії. Я не вірив, що дійде до такого маразму", — каже він.
За словами музиканта, в його бабусі був сусід, який свого часу воював в ОУН та загинув в бою з енкаведистами.
Він говорив: "Немає гіршої людини за москаля". Я тоді поставився до цього скептично, але зараз бачу, що він був недалекий від істини", — розповідає чоловік.
А 24 лютого 2022 року дружина Олегові прочитала новини й сказала: "Почалася війна".
"Я не повірив. Аж поки сам не побачив це в інтернеті. Інших думок, ніж про війну, на той момент в мене вже не було", — говорить музикант.
Очікування у військкоматі
Чоловік вирішив, що найкраще долучитися до тероборони, оскільки туди вже записалося багато його друзів. Але йому зателефонували з військкомату й попросили прийти для уточнення інформації: колись, навчаючись у виші, Олег відвідував військову кафедру і отримав офіцерське звання.
"Я прийшов зрання. Там всюди величезні черги. Військові, цивільні довкола. У військкоматі не знали, що зі мною робити. Дивляться: 57 років. Протримали півдня і кажуть: приходьте завтра на десяту", — згадує чоловік.
Наступного дня знову сказали: "приходьте завтра", і так тривало тиждень.
"Дружина кожного ранку проводжала мене з думкою, що я вже не повернуся. Я брав канапки, наплічник з теплими речами", — каже музикант.
На сьомий день таких ходінь Олег заявив, що він не вступиться з ТЦК, доки його не мобілізують.
"Мене не хотіли брати. Казали: "куди, вам вже, 57 років, худенький такий". Але скерували мене і двох танкістів на полігон в Старичі", — говорить він.
Музикант згадує, як його та двох танкістів завезли на полігон. Там вони просиділи цілий день в очікуванні своєї долі.
"Ми там просиділи цілий день. Під вечір якийсь майор викликав нас до себе і сказав: "Танкістів забираю, а лейтенант мені не потрібний". Питаю: "Що мені робити? ", — розповідає чоловік.
Майор втомлено сказав, щоб Олег прийшов вранці наступного дня у військкомат з речима. Згадує, як його серед ночі випровадили за ворота частини. Було темно, таксі не викличеш, бо блокпости. Пішов на зупинку, хоча жоден громадський транспорт так пізно не ходив.
"Знайшов там такого самого нещасного лейтенанта як і я. Пощастило, що їхав якийсь бус з частини. Він підібрав нас і завіз у військкомат до Львова. Це було з четверга на п’ятницю А з суботи на неділю полігон зазнав ракетного удару. На жаль, я не знаю, яка доля тих двох танкістів, які там залишилися", — говорить музикант.
Що, діду, понабирали вас?
Наступного разу Олега викликали у ТЦК вже через п'ять днів. Цього разу таки мобілізували до війська.
"Я так зрозумів, що їм бракувало офіцерів середньої ланки, але офіцер з мене ніякий, бо у виші я воєнну кафедру прогулював через постійні репетиції. Я просився: візьміть мене рядовим, буду бігати, стріляти, копати, робити все, що потрібно, а вони мені на це: "Не ми вам це звання давали, не нам його забирати", — розповідає він.
В казармі мешкало більше сотні чоловіків.
"Ми довго не розуміли, що відбувається, бо ми тільки їли, курили й чекали. Через два тижні нас вбрали у військовий стрій. Ми почали проходити базову військову підготовку, нам дали зброю. Мені, як офіцерові, ще дали пістолет", — говорить музикант.
Згадав як розбирати автомат, як стріляти.
"Найстаршими там були ми з ротним. Мене якийсь молодий чувак намагався підколоти при всіх: "Що, діду, понабирали вас пенсіонерів у військо костомахами трусити?". Кажу йому: "Давай, перевіримо, хто з нас дідо, заскакуй на турнік". Я 15 раз легко підтягнувся. А ця 27-річна ковбаса на тому турніку висіла", — зауважує бас-гітарист.
Олег Джон Сук під час служби в ЗСУ. З архіву музиканта
Музикант каже, що йому, дорослій та творчій людині — було непросто пристосуватися до армійсько-казарменного життя.
"Для мене було незвично, що ти не можеш з казарми піти, що 24 години на добу мусиш робити те, що не дуже хочеш робити. Коли почали вчити топографію, чую, що в мене мізки не такі вже й юні. У моєму відділенні було багато айтішників, рекламщик і топменеджер фірми "Самсунг", — каже Олег.
І додає, якби йому хтось за місяць до повномасштабного вторгнення сказав, що він буде в казармі на двоярусному ліжку спати серед незнайомих людей, то подумав би, що ця людина божевільна.
Серед побратимів, з якими познайомився на полігоні, був дев’ятнадцятирічний вихованець дитячого будинку Девід Калина.
"Він такий був українець, більший, ніж ми всі разом взяті. Казав: "Треба не сидіти тут, а йти воювати за Україну". У дев’ятнадцять років він був доросліший, за нас всіх. У нього думки, вчинки та поведінка були дорослі. Ним дуже всі опікувалися. Пропонували скерувати вчитися за кордон. А він пішов на передову, в саме пекло. Діставав пораненого і сам загинув. Зараз Девід лежить на полі почесних поховань", — говорить музикант.
Ти гратимеш на саксофоні
Минулого року гурт "Мертвий півень", після тривалої паузи, мав концерт в оперному театрі у Львові. На сцені з композицією "Братів Гадюкіних" — "Ми хлопці з Бандерштату", виступив ветеран Юрій Горбань, який не так давно взяв до рук музичний інструмент.
Олег згадує, як у 2022 році він з побратимами сиділи на полігоні та розмовляли.
"Було світломаскування, ми вимикали світло і всі вечори сиділи в темряві, з ліхтарями на чолі. Після тривоги прибігали, грілися чаєм і розмовляли. Їмо консерву. Сідає наш ротний до нас. А він на рік старший за мене. Каже: "Джон, ти знаєш, у мене мрія – навчитися грати на саксофоні. Але я, напевно, ніколи в житті не навчуся". Я кажу: "Юрку, я знайду тобі вчителя, вони тебе навчать. Ти ще будеш грати в мене в оперному на сцені". Він каже: "Ти собі жартуй, але це вже занадто", — згадує музикант.
Згодом шляхи побратимів розійшлися. За два роки Юркові виповнилося 60.
"Ми відновили "Мертвий півень" і у нас в групі з’явився Любко Радомський, саксофоніст. Я кажу: "Юрко Івановичу, а пам’ятаєте, ви хотіли навчитися грати на саксофоні? Я знайшов вам вчителя". Одним словом, я їх звів. Кажу: "Любку, мусиш навчити ротного, щоби він зіграв з нами "Хлопці з Бандерштату". І він у військовому строї вийшов тоді з нами на сцену оперного. Після концерту кажу йому: "Юрку, пам’ятаєш як я тобі обіцяв, що гратимеш на сцені оперного на саксофоні?". Це було круто. Він і далі займається. Зараз ми будемо мати ще концерти і запросимо його", — говорить Олег.
Бас-гітарист гурту “Мертвий півень” Олег Джон Сук . З архіву музиканта
Без музики
З початком повномасштабного вторгнення Олег Джон Сук перестав писати музику. І тільки завдяки роботі з дітьми, з якими працює зараз в УДЮМКуУДЮМК — це установа дитя, бажання творити повернулося.
"Пам'ятаю, як на початку війни ми зустрілися з Марком Токарем (український джазовий контрабасист, — ред.) у військкоматі. Говорили про різне і я спитав: "Тягне на музику?". Він каже: "Ні". У нас з ним були абсолютно однакові відчуття. Таке враження, що хтось музику ніби сокирою обрубав. Її не те що не хотілося писати, а навіть думати не хотілося в той бік", — говорить музикант.
До музики повернувся через два з половиною роки.
"Я написав дитячу пісню "Львів – ти магія". Вона вийшла така різдвяно-зимова", — каже він.
І додає, що про свій досвід у війську музику не пише.
"Не хочеться. Я написав одну пісню про армію, називається "Камаради". Ми її з "Мертвим півнем" зробили. Коли група відновилася, я приніс її. Мар’ян Пиріг написав текст до неї. Вона вийшла весела. Як на мене, то потрібні і такі пісні під час війни. Потім я перестав писати. І тільки перед новим роком написав дитячу пісню про Львів", — каже чоловік.
Також останні кілька тижнів він залучений до встановлення апаратури під час похорону наших Героїв.
"Дивлюся під час похорону на рідних. Там багато підлітків, які залишилися без батьків. Я думаю, що ворог вкрав не тільки життя Героїв, але й життя цих дітей загиблих. Це вражає, до такого не звикнеш", — каже він.
Stories of Warriors
Нещодавно Олег взяв участь у проєкті Stories of Warriors та начитав новелу Євгена Равського "Записки з війни".
"Юрко Вовкогон запросив мене в цей проєкт і запропонував мені прочитати текст Геника. Я погодився. Якщо чесно, то не знав, що Геник пише. Мій вибір був очевидний, ми з Геником колеги ще з 1991 року. Я не люблю слухати свій голос збоку, але його текст прочитав з задоволенням. Мої думки були: він дуже класно пише і видно, що людина пережила те, про що пише. Я майже побачив це його очима. Згодом Геник мені написав: "Це як чути себе чужим голосом", — говорить він.
Музикант теж пише невеликі оповідання про свою службу у ЗСУ.
"Якщо Юрко Вовкогон це візьме у свій проєкт, то його може начитати тільки Геник. Це було б логічно", — вважає бас-гітарист гурту "Мертвий півень", композитор, аранжувальник та колишній військовослужбовець ЗСУ Олег Джон Сук.
