Врятувала скрипка: історія політвʼязня сталінських таборів Янислава Камінського з Дрогобича на Львівщині

Дочка політвʼязня сталінських таборів Янислава Камінського — 84-річна Зеновія Камінська розповіла про долю свого батька. За її словами, музика врятувала його зі "смертного бараку" і допомогла вижити в неволі. На своїй скрипці батько видряпав роки, коли інструмент був з ним у таборах. Відтоді вона є родинною пам’яттю.

Суспільному про долю політв'язня сталінських таборів Янислава Камінського розповіла його дочка Зеновія Камінська.

Янислав Камінський народився у 1905 році у сім'ї службовця. Зростав у середовищі "Просвіти" та Української Греко-Католицької Церкви. З 1930 по 1941 рік вів диригентську діяльність на Дрогобиччині. Організовував хори української молоді, у репертуарі яких були твори Михайла Вербицького, Миколи Леонтовича, Миколи Лисенка, Кирила Стеценка, Дмитра Бортнянського, обробки українських народних пісень. Розписував партії для церковного хору.

Хори 20-30х років до 1939 року на Дрогобиччині фото з архіву Зеновії Камінської

Хори 20-30х років до 1939 року на Дрогобиччині фото з архіву Зеновії Камінської "Коли прийшли рускі в Дрогобич (17 вересня 1939 року) — моментально в першу неділю хор розлетівся. Більше в церкві не відправляли співаної служби Божої," — розповідає Зеновія Камінська.

Після цього, за словами доньки, Янислав Камінський влаштувався на нафтопереробний завод "Польмін". Там також керував хором і оркестром робітничої молоді. Вночі його викликали на допити. Ставили беззмістовні питання.

За словами дочки Янислава Камінського, 25 червня 1941 року чоловік потрапив до червоної армії під приводом загальної мобілізації. Та замість фронту його заслали в тил, фактично до Сибіру, грузити вагони, амуніцію, продукти на фронт.

"Тато казав, кожне рано приходив офіцер: так, мені десять чоловік, мені двадцять чоловік на роботу. Всіх освічених викликали. Забирали священиків, інженерів, учителів, лікарів, забирали артистів. Хлопці дивилися, що то не добре. Більшу частину не вернули. Тоді так було, треба було спрятати всіх "неблагонадійних". В тому списку був і тато", — каже Зеновія Камінська.

Дочка зазначає, змушували підписати "зізнання", що він нібито шпигун і ворог народу, бо був із Заходу України.

"Тато казав, якби знали, що я граю на скрипці, то би пальці поламали. А тато добре співав. Він бив по горлі: не говориш, то запайош. Б'ють до такої степені, що тратиш свідомість. Тоді виливають на тебе холодної води і приводять до тями. У тата залишилися шрами по грудях, по плечах", — мовить жінка.

Зі спогадів батька Зеновії, у камері попереднього утримання спати вдень забороняли, а кожну ніч допитували під тортурами.

Вирок — розстріл

Зеновія Камінська згадує деталі перебування батька у карцері. Як пізніше він розповідав своїй дочці, тоді його у мороз завели до маленької кімнати з вибитим вікном: без чобіт у портянках, штанах і гімнастерці без гудзиків, які навмисно відривали, щоб людина не вдавилася ними.

"Дали горнятко кип'яченої води, щоб не загинув. Тато каже, сиджу і бачу на другій стіні маму і тата. Каже, я хотів встати, підійшов до стіни — все щезло. Може температура була, може взагалі… Просидів пару днів — знову на допит. Підпиши, що ти там зрадив. Звідси виходу нема ніякого: або тебе уб'ють на слідстві, або ти підпишеш. Так, суд буде. Так називалося, що судить тройка. Що то значить? Один мужчина сидить — то він суддя. Як тато казав: дві баби якісь сиділи, вишивали. Собі уявіть. При такому ділі. Прийшов якийсь, ніби, свідчив на тата. Тато каже, привели якогось п'яницю. А він каже: он, он, он. Все. От так свідчили", — розповідає Зеновія Камінська.

Янислава Камінського засудили до розстрілу. В одиночній камері він чекав вироку. Та раптом надійшло розпорядження з Москви — припинити розстріли засуджених. За словами доньки, страту замінили на десять років ув’язнення.

"І так тато опинився в лагері. Тоді називали "ісправлітельниє лагеря"…Сибір кишів тими лагерями. В закритих вагонах везуть етапом. Вікно за гратами — нікуди не підете. Завозять в тупик і вагон стоїть там тиждень-два. А в вагоні параша, щоб муки були довші", — каже жінка.

Янислав Камінський і "Смертний барак"

За словами Зеновії, у таборі був окремий "смертний барак". Туди відправляли тих, хто після слідства чи етапу був знесилений. Їх там вже не годували.

"Тато вже був доведений до такого краю, що вже ледве ходив. А йому було 36 років. Молодий мужчина… Чоботи вкрали. Шапку вкрали. А постілі нема. Ви знаєте, що таке горбилі дерев'яні? Дерево зрізають, а воно таке кострубате. Ось з такого зробили полки. І на тому спиш. На тих горбелях. Нічого не підстелено абсолютно", — мовить Зеновія Камінська.

За її словами, у "смертному бараці" Янислав Кмінський бачив священників, учителів, митців. Багато хто не витримав.

"Він не міг ту скрипку втримати": Янислав Камінський у оркестрі в'язнів

Дочка Янислава Камінського розповіла, як одного дня в колонію приїхав оркестр в'язнів. Чоловік почув музику, коли вони грали у їдальні.

"Тато каже, не знаю як, я ходити не міг, але насилу побрів до столової. Прийшов до них і каже, я також музикант, скрипаль. Татові дали скрипку, але він не міг ту скрипку втримати. Ви уявіть, скрипка не важка, але до якої степені тато був доведений…що скрипку тримати не міг. Вони дали йому їсти зі свого пайку. Тато казав, думав, що до рана не доживе, бо стільки часу не їв, а раптом щось з'їв", — розповідає Зеновія Камінська.

Оркестр вʼязнів у Сибіру. фото з архіву Зеновії Камінської

Вона каже, що після цього до батька виходили в’язні, які працювали на кухні. Коли музиканти приїхали знову, тато тоді вже зіграв на скрипці. Якось їм вдалося взяти його до оркестру в іншу зону — в Маріїнськ.

Тоді Янислав Камінський грав на скрипці іншого в'язня. Дочка зберегла дружній шарж, на якому зображено, що Янислав Камінський тягне скрипку, на якій сидить Арон, який теж хоче їсти.

Дружній шарж. фото з архіву Зеновії Камінської

У Маріїнському таборі в 1946-1950 роках із репресованих з колишнього СРСР професійних музикантів і співаків створили естрадний оркестр, який виступав за межами колонії. Кошти, за офіційною версією, мали йти на утримання в’язнів.

Тоді ж Янислав Камінський організував хор із засуджених, в якому співали провідні солісти, як співачка Герда Мурре, солістка Талліннського театру опери та балету, яку Камінський називав "співачка дайбоже".

Оркестр і хор вʼязнів у Сибіру Фото надала Зеновія Камінська

Вони професійно виступали на сцені, але також їх відправляли на примусові роботи. Зеновія Камінська каже, що в батька були так скалічені роботою руки, що грати на скрипці було важко.

"На підложці в кут, як собака": про вічне заслання Янислава Камінського

Після 10-річного ув'язнення у сталінських таборах Янислав Камінський мав вийти на волю, натомість його перевели в іншу зону — в Караганду ще на кілька місяців. Невдовзі змусили підписати, що добровільно погоджується на вічне заслання в Красноярський край Сухобузимський район.

"Під конвоєм привезли. Скинули на сніг. Роби собі, що хочеш. А де бути? А де жити? А кому ти обходиш? Ти свобідний. То вже твоя справа. З села приходили люди, дивилися, може хтось знайомий. Прийшов один чоловік, який з татом вже був в лагері. Він мав землянку. Поки жив один, то забрав тата до себе в кут. Буквально в кут. На підложці в кут, як собака. І так люди жили. В сусіднє село не маєш права йти. Як підеш, то дістанеш новий термін", — розповідає Зеновія Камінська.

Впродовж Другої світової війни родина нічого не знала про долю Янислава Камінського. Лише після неї прийшов короткий лист, складений трикутником: "Я живий, здоровий". Невдовзі дружина передала його скрипку.

Червоне болото

Зеновія Камінська вперше побачила батька лише в 11 років. Коли він написав, що ніколи не зможе повернутися додому, вони з мамою вирішили переїхати до нього в Сибір.

"Як виглядає тайга? Як дрімучий ліс. Дерева старі один на один падуть, аж коріння видно — там робиться яма приблизно десь на метр глибока. Там стоїть гниюча вода. І так кругом. Ви нікуди не втечете. Куди? Тайга тягнеться і тягнеться кілометрами, то просто пройти неможливо. Хіба для медведя, для вовка, хіба отаке. Там тече ріка Єнісей. Широчезна ріка. Я бачила ту ріку. Ми приїхали якось після грози, то так чути було далеко як Енісей "гу, гу" — чути так, як тече. А в Красноярську червона земля. Та, може так більше бура така. І болото. Таке червоне болото", — згадує 84-річна Зеновія Камінська.

Жінка додає, що ще до від'їзду дружина передала гроші, щоб придбати там житло — землянку, в якій сім'я прожила 6 років.

"Знаєте, що таке землянка? Житло в землі. Значить, ставлять чотири пальки, дошками обваловують, копають на глибину в землю метр. Сходять пару сходинок. Потім накривають знову дошками й обваловують землею, щоб було тепло — трава обросте. Роблять віконечко, двері. А до тієї землянки, щоб двері відкривати, щоб не було одразу холодно, робили з дощок сінки. То були землянки у нас десь приблизно три на чотири — то все твоє життя, твоя хата", — згадує Зеновія Камінська.

На їхньому поселенні люди переважно працювали в полі, а їхню продукцію забирали до Красноярська. Жінка згадує, заробітку вистачало лише на хліб і нафту для лампи. Там вона закінчила семирічну школу, в якій навчалися діти різних національностей: українці, німці, калмики, азербайджанці, грузини, узбеки, казахи, татари. Уроки проводили російською.

Після смерті Сталіна оголосили амністію. Сім'я Янислава Камінського повернулася у Дрогобич, він домігся реабілітації. Попри це, за словами доньки, колишніх політичних в'язнів, не хотіли брати на роботу. ЇЇ батько зміг лише влаштуватися скрипалем у театр. Там він пропрацював майже двадцять років за невелику зарплату.

Скрипка, на якій рукою Янислава Камінського видряпані роки

Першим учителем на скрипці Янислава Камінського був його дід по матері Теодор Фединський, скрипаль і композитор. У роки Першої світової війни 10 річному Яниславу родичі придбали майстрову скрипку. Музичну освіту отримав у Дрогобичі у філії Музичного інституту імені Миколи Лисенка по класу скрипки і диригування. Екзаменував його Станіслав Людкевич. Був хористом-баритоном у дрогобицькому "Бояні" під керівництвом отця Северина Супруна. Після закінчення гімназії навчався у гірничій Академії у Кракові. Але музика стала основною в його житті, каже дочка.

Чоловічий камерний хор “Боян Дрогобицький” під керівництвом о. Северина Сапруна. фото з архіву Зеновії Камінської

"В 30-х роках в Дрогобичі його знали всі ті українці, що гуртувалися в читальнях, його знали в церкві Пресвятої Трійці. Його знали як скрипаля і диригента. Мій батько всюди працював на ентузіазмі. В ніякому колективі батькові не платили. Найбільшою винагородою був букет квітів на день народження. Це була дійсно самовіддана праця серед молоді" — каже Зеновія Камінська.

У 70-х роках у церкві хор виконував твори, які, за словами парафіян, мали його впізнаваний почерк. Ці композиції Янислав Камінський написав ще до війни.

Йому пропонували вступити до Спілки композиторів, але через складні життєві обставини та погіршення здоров’я він так і не подав заяву.

Янислав Камінський помер 25 травня 1987 року. На його могилі викарбували ноти з першого рядка "Отче наш" і "Со святими упокой", написані ним для хору.

Скрипка Янислава Камінського Фото: Христина Кахнич

Надія Летнянка – скрипалька, педагог Дрогобицької дитячої музичної школи №1 Фото надала Надія Летнянка

Скрипку, на якій рукою Янислава Камінського видряпані роки, коли скрипка була з ним у сталінських таборах, Зеновія Камінська передала родичці Надії Летнянці, скрипальці, педагогу Дрогобицької дитячої музичної школи №1 імені отця Северина Сапруна, що також символічно для їхньої родини. Ще Надія Летнянка є авторкою нотного збірника для музичної освіти дітей і активною учасницею молодіжного душпастирського центру УГКЦ.