За інформацією: Суспільне Львів.
Уродженець Стрия Едвард Мілашюс двічі намагався виїхати з міста Мелітополь, яке потрапило в окупацію в перший же день повномасштабного вторгнення. Перша спроба виявилася невдалою, його разом з батьком затримали російські військовослужбовці. Під час другої спроби чоловіки проїхали сім російських блокпостів, доки дісталися до блокпоста з прапором України. А вже за кілька днів обоє мобілізувалися до Сил оборони.
Про це Суспільному розповів ветеран російсько-української війни з 2014 року Едвард Мілашюс.
Обрав Україну
У 2014 році чоловік жив та працював у Севастополі. Тоді ж після референдуму ухвалив рішення виїхати з Криму.
"Референдум був 16 березня 2014 року. 4 квітня я виїхав звідти. Отримав зарплату й виїхав. Тоді ще не важко було виїхати. Багато моїх знайомих ходили на той референдум. Я вирішив, що мене це не влаштовує", — каже він.
На той момент йому був 21 рік. Зупинився у батька у Генічеську Херсонської області. Звідти й пішов до військкомату.
"У батька у військкоматі працювала знайома. Зателефонувала йому й сказала, що на мене є повістка. Батько відповів, що я там не живу. Я це почув і зранку був уже у військкоматі", — говорить Едвард.
Наприкінці 2014 року його скерували на перепідготовку у навчальний центр. Там військовослужбовцям пропонували на вибір підрозділи, де можна служити.
"Нам казали: є львівська бригада, київська і хто куди хоче. Я обрав львівську, тому що я народився на Львівщині", — згадує чоловік.
Так він потрапив до 24 окремої механізованої бригади. Бригада воювала у Луганській області в районі селища Кримське.
"Там був 31 блокпост та 29 поряд. При мені зруйнували 31 блокпост. Це було 19 чи 21 січня 2015 року. Я тоді стояв позаду нього на укріпленнях", — каже ветеран.
Виїзд з окупації
Відслуживши 13 місяців, Едвард демобілізувався і через деякий час пішов до "Азову". А згодом підписав контракт з 56 маріупольською бригадою. Контракт закінчився у листопаді 2021 року й чоловік приїхав у Мелітополь.
"На момент вторгнення я був у Мелітополі. Почали бомбити Чонгар о п’ятій або шостій ранку. Годині об 11 вони заїхали у місто. Я бачив як вони заїжджали, як магазини зламували. Розстріляли працівників СБУ, хто залишився. Там були ще строковики, їх всіх убили. Я це бачив. Увесь час були перестрілки. Міліція виїхала ще за кілька днів до того. Це я особисто бачив", — говорить він.
28 лютого 2022 року чоловік вирішив виїжджати з окупованого міста. Разом з ним поїхав його батько. З собою взяв ксерокопію паспорта та диплом про освіту. А ось військовий квиток та посвідчення учасника бойових дій заховав у хаті, яку залишав.
"Ми спробували виїхати, але нас затримали. Відібрали авто, забрали всі речі, накинули мішки на голову, роздягли й шукали чи маємо ми татуювання. Добре, що я не мав татуювань. Коли виїжджав військкомат, вони всі документи попалили. Посадили нас у вантажівку. Туди пхали всіх, кого затримували. Було видно, що брали фермерів прямо з поля. Понасували туди всіх-всіх. Наступного дня приїхав голова адміністрації Мелітополя, сказав, що ми не військові. Нас відпустили", — згадує Едвард.
Вони повернулися додому і ще понад місяць сиділи в окупації. Чоловік виходив з хати за цигарками і подивитися, що діється навколо. Каже, що йому пощастило: ніхто зі знайомих не здав його окупантам. Тому що дуже багатьох учасників антитерористичної операції здавали їхні знайомі та сусіди.
"Коли вони взяли Каховку, то привезли в Мелітополь нашу ж картоплю та роздавали нашим людям. Всі так бігали, брали ці продукти. До квітня ще працювали магазини та ходили гривні", — каже ветеран.
Коли оголосили про можливість евакуації, він знову вирішив їхати.
"4 квітня поїхала евакуаційна колона. Ми з батьком поїхали. Добре, що це був початок і вони ще не перевіряли по базах. Я ж знаю, що у них є доступ до різних баз. Від Мелітополя аж до Василівки стояли їхні блокпости. Було їх десь сім чи й більше. На кожному мене роздягали до трусів і перевіряли все", — згадує Едвард.
Проте цього разу їм таки вдалося виїхати.
"Коли я наших військових побачив, я аж заплакав. Вони кажуть нам: "Раді вітати в Україні", — говорить чоловік.
Знову на війні
Едвард з батьком приїхали в Стрий до родичів і вже за кілька днів обоє мобілізувалися.
"У Стрию я зустрів знайомого, з яким колись служив в "Азові". Він покликав мене в "Карпатську Січ". 19 квітня 2022 року я вже був у них. Моя посада – старший стрілець. Спочатку я хотів на дрони піти, потім – на джавеліни. В результаті ходив в посадки", — каже доброволець. Натомість його батько пішов у військкомат і досі служить водієм медичної машини.
24 серпня чоловік отримав перше поранення. Каже, що воно було легким, і вже за кілька тижнів він знову повернувся до побратимів.
"Ми штурмували ворожі посадки. Там стояли дві їхні БМП. Ми вирішили їх забрати. Я зняв бронік, застрибнув в середину. Всередині все було іржаве. БМП завелось, але стріляти не могло. Тоді я виліз з нього і тут відбувся вистріл з танку. Болю я не відчув, тільки тепло в руці. Мене одразу вивезли на евакуацію", — говорить він.
Того дня бійці "Карпатської Січі" взяли у полон п’ятьох російських військовослужбовців.
"Мене найбільше розсмішило, що там були два бліндажі — один біля одного. Спочатку ми брали один бліндаж, там було їх троє. Ми біля першого бліндажа стріляли та кричали. Це було вранці, капець як чутно. Звідси вийшло три чоловіки. Ми йдемо до другого, а там ще двоє сплять", — розповідає ветеран.
У одного з полонених наші захисники знайшли кульок, наповнений золотими та срібними виробами.
14 операцій на ногу
Поки чоловік перебував на лікуванні, підрозділ вже зайшов в Ізюм та йшов на Лиман. Там Едвард зазнав другого поранення, яке лікує ще досі.
"Це був теж танк. Над нами літало купа дронів, нас обстрілювали. Я тоді підіймався з землі. Прилетіло поруч. Коло мене людина лежала, це був його перший вихід, він відразу загинув. Мені прилетіло в ногу, в пах та спину", — згадує він.
Евакуйовували його на трофейному броньованому автомобілі.
"Мене хлопці підняли, вантажать у машину, по нас ворожий танк фігачить прямою наводкою, я стаю на поранену ногу і вона в мене ламається. От тоді було боляче", — каже поранений.
Згодом були шпиталі та 14 операцій. Зараз чоловік очікує на наступну.
"У мене в нозі стержень стоїть. Спочатку оперували в Латвії. Але операція виявилася невдалою", — каже ветеран.
Після операції нога боліла і погано рухалася. Щоби розрухатися, він влаштувався на роботу ремонтувати кавові апарати. Вважав, якщо ходитиме більше, то швидше відновиться. Але одного дня стержень в нозі тріснув. Довелося шукати можливість нової операції. Цього разу її зробили в Києві. Понад те, лікарі знайшли волонтерів, які змогли оплатити вартість стержня.
"Тепер, щоби розрухатися, мені вистачає п’яти хвилин. Але тепер тріснула шкіра в місці поранення. Звертався до лікарів, мені сказали, що тут дуже важко нарощується шкіра, що треба зрізати глибше, на рівні мікрохірургії. У нас таких фахівців немає. Але у жовтні мають приїхати з-за кордону та проводити такі операції у нас", — говорить Едвард.
Кохання на війні
Увесь довгий шлях після другого поранення поруч з чоловіком є його дружина Христина. Познайомилися вони у Харкові, коли боєць лікувався після першого поранення.
"Я захотів м’яса поїсти. Поїхав у один заклад. Вона там працювала адміністратором. Вона стояла за баром. Я сів, почав з нею говорити. Після того я приїжджав до неї щодня", — усміхається чоловік.
Після лікування військовослужбовець повернувся на позиції. Пообіцяв, що за два тижні повернеться. Слова свого дотримав. Тільки приїхав не у відпустку як планував, а з пораненням.
А через пів року освідчився. Христя продовжувала працювати, але кожні вихідні їздила до коханого у шпиталь у Полтаву. До одного з її приїздів Едвард підготувався ретельно: попросив сестру купити обручку та прислати йому.
"Навіть квітів не було. Я ще пересувався у кріслі колісному. Був листопад 2022 року. Ми вийшли в парк. Вона вийшла, я виїхав. Я сказав, що хочу прожити з нею все своє життя. Думаю, що для неї це не стало несподіванкою. Вона відразу погодилася", — розповідає чоловік.
Едвард Мілашюс із дружиною Христиною. З архіву Едварда Мілашюса
Натомість Христина каже, що не очікувала освідчення.
"Я приїхала до нього як завжди. Ми гуляли. І тут він витягає коробочку з обручкою. Я була заскочена, але погодилася", — каже вона.
Обручка виявилася трохи завеликою. Але це коханих не засмутило. Одружилася пара у квітні 2023 року у Львові.
