За інформацією: Суспільне Львів.
У Дрогобичі на Львівщині відкрили фотовиставку загиблого військовослужбовця 12-ї бригади НГУНГУ — Національна гвардія України «Азов» Назарія Лепака. Світлини він робив під час служби на Донеччині. Чоловік загинув 8 серпня 2025 року на Торецькому напрямку. 4 вересня йому виповнилося б 27 років.
Більше про це — в матеріалі Суспільного.
Його старша сестра Марта згадує Назарія як спокійного та впевненого в собі. У дитинстві він часто жартував із сестри, що розповість мамі про її оцінки. За словами Марти, вони перестали сваритися, коли в дев’ятому класі Назарій виріс майже до двох метрів.
Після заміжжя Марта переїхала, однак під час зустрічей Назарій завжди обіймав і цілував сестру та називав її «моя Марта».
Одне з їхніх дитячих фото, зроблене на свято Миколая, Марта нанесла на футболку, щоб зберегти пам’ять про брата.
Сестра Назарія Марта Лепак із футболкою з фотографією брата. Суспільне Львів/Христина Кахнич
За словами матері Назарія Надії Лепак, він був єдиним онуком серед дівчат у їхній родині, тому дідусь приділяв йому особливу увагу. Вона розповідає, що коли Назарію було чотири чи п’ять років, він сказав, що хоче побачити потяг. Дідусь залишив свої справи, і вони разом пішли на залізничний вокзал.
Дідусь також співав Назарію українські пісні та гладив його по голові, коли той засинав. Одну з них — «Їхав козак на війноньку» — співали вже на похороні Назарія у супроводі бандуриста.
Похорон Назарія Лепака: на бандурі виконують «Їхав козак на війноньку». Суспільне Львів/Скриншот із відео, яке надав Юліан Кулиняк
Заповіт
Його друг Юліан Кулиняк розповів, що Назарій багато читав. У його домашній бібліотеці було понад 100 книг. Він мав власну печатку, якою позначав книги, робив нотатки після прочитаного, а іноді записував друзям голосові повідомлення про книги, де міг розповідати про них до пів години. «Якби не робота, міг читати цілий день», — каже Юліан.
Серед його улюблених авторів були Еріх Марія Ремарк та Альбер Камю. За словами Юліана, у Назарія були періоди, коли він багато розмірковував про життя та його сенс.
«Мені не подобається, коли говорять “загинув за Україну”, бо я знаю точно, що він не хотів помирати. Він жив заради України, боровся заради України. На жаль, його спіткала така доля. І я б хотів прочитати його цитату, так званого «Заповіту», що він надіслав мені ще на початку служби:
«На моєму надгробку хай будуть якісь прикольні написи. Плюс цитата: “Ніщо так урочисто не підносить людину, як загибель у боротьбі проти непереможної могутності, це найвеличніше з усіх трагедій”. Або щось краще. Але, як на мене, це добре підходить до цієї ситуації», — мовить друг Назарія.
Могила Назарія Лепака. Суспільне Львів/Христина Кахнич
За словами мами Надії, від перших днів повномасштабної війни він частину зарплати донатив на потреби армії, але згодом вирішив долучитися до війська безпосередньо.
«Він подолав спокуси, страх, бажання залишатися в безпеці. У ньому перемогло відчуття відповідальності і обов’язку перед Україною», — каже Надія Лепак.
Обирайте Суспільне як джерело новин в Google Обирайте Суспільне як джерело новин в Google
Назарій не одразу повідомив близьким про своє рішення. Першою про нього дізналася мама. Спочатку вона намагалася відмовити сина, однак, за її словами, на кожен її аргумент у нього була своя відповідь. Зрештою вона прийняла його рішення.
«Я сказала йому, що він мій герой, моя гордість, що я його підтримую і завжди ним пишатимуся» — каже Надія.
У жовтні 2023 року, коли Назарію виповнилося 23 роки, він добровільно долучився до захисту України. Служив у 12-й бригаді спеціального призначення «Азов». Спочатку був штурмовим кулеметником. Через стан здоров’я переніс операцію, однак не залишив службу та продовжив виконувати завдання вже у підрозділі безпілотних систем.
Дівчина Назарія Лепака Соломія Каленич прочитала нотатки його побратима про спільне навчання та перші бойові завдання. У них побратим згадує, що Назарій багато запитував в інструкторів, був витривалим і дисциплінованим. Військові жартували, що через одяг, який постійно сушився в їхньому місці проживання, воно перетворилося на гуртожиток.
Фото, зроблене Назарієм під час служби. Суспільне Львів/Фото надала дівчина Назарія — Соломія Каленич
У його спогадах є історія про будівництво фортифікаційних споруд. Коли військові переносили колоди, Назарій узяв найбільшу. На пропозицію допомогти він відмовився, а потім узяв ще одну і поніс їх на позицію.
Також побратим згадує один із найважчих днів — перед операцією, під час якої ціла рота боялася заходити на позиції.
«У нього були широко відкриті очі. Після операції він був втомлений, але спокійний і з хорошим апетитом», — йдеться у спогадах побратима.
У день народження Назарія, 4 вересня 2024 року, його підрозділ вирушив на позиції у селищі Нью-Йорк на Донеччині. Саме в цей період, за словами мами, почалися одні з найважчих боїв. Надія Лепак каже, що Назарій не любив розповідати рідним про труднощі. Але згодом, коли втрати серед побратимів почали повторюватися, він написав їй: «Дуже складно. Стільки втрат, побратим за побратимом».
Мама каже, що у своїх записах Назарій також фіксував те, що переживав. За її словами, писав переважно у моменти, коли йому було особливо складно.
Фотографії з Донеччини
Під час служби Назарій Лепак фотографував те, що бачив навколо: природу Донеччини, побратимів та моменти військового життя. Серед представлених на виставці є фото квітів, яке Назарій надіслав дівчині в особистих повідомленнях, додавши:
«Тут такі поля гарні з польовими квітами, всюди маки цвітуть, дуже гарно, поля всі в червоних плямах, а біля закинутих будинків цвітуть півонії».
Соломія Каленич розповідає, що приїжджала до Назарія на Донеччину. Одного разу вони мали лише один день, але за цей час встигли побувати у Дружківці, Краматорську та Слов’янську.
Назарій Лепак з дівчиною. Суспільне Львів/Фото надала дівчина Назарія — Соломія Каленич
«Я не знаю, як ми все встигли за 24 години. Він мав до того дар — любив розповідати і показувати», — каже Соломія.
За її словами, фотографії допомагають зберегти те, що Назарій бачив під час служби та чим хотів ділитися з близькими.
«Я любив людей, просто не показував це»: з нотаток Назарія Лепака
Назарій Лепак загинув 8 серпня 2025 року під час виконання бойового завдання поблизу селища Клебан-Бик на Торецькому напрямку. Йому було 25 років. У рідних і друзів Назарія залишилися його голосові повідомлення, відео, фотографії, записи та спогади.
Сестра Марта каже, що досі пам’ятає його сміх, який їхній друг Роман Зуб називав «дрогобицьким» сміхом.
«У Назара був такий багатий, “дрогобицький” сміх. Хоча у кожної людини сміх особливий, його сміх звучить у пам’яті дуже чітко — він сміявся гарно, якось так грубо. Як добре, що залишилося дуже багато його голосових і відеоповідомлень», — розповіла сестра.
Подруга Ірина згадує, що до війни Назарій мав власний стиль в одязі. Він любив гарно вдягатися і якось зібрав друзів, щоб разом піти до Оперного театру. За її словами, Назарій мріяв, щоб у Дрогобичі був ресторан із дрескодом, куди не пускали б у джинсах. Він хотів мати місце, де можна було б одягнутися ошатноОшатно — у святковому, урочистому або просто дуже охайному й гарному вбранні, відповідно до певної нагоди..
Назарій Лепак в Оперному театрі. Суспільне Львів/Фото надав Юліан Кулиняк
Друзі також згадують про його любов до тварин. За їхніми словами, Назарій міг жартома казати, що байдужий до собак, але якщо поруч був безпритульний пес, якого можна було погладити, він обов’язково це робив. Після цього шукав, де помити руки або взяти вологі серветки. Водночас Назарій переживав, що собака може звикнути до уваги й залишитися сумувати на вулиці.
Мама пригадує, що син любив зберігати маленькі записки та різні пам’ятні речі у коробці. За її словами, Назарій любив життя, друзів, побратимів, родину, Дрогобич, Донбас і Україну. У його записах залишилася фраза: «Я любив людей, просто не показував це».
До 27-ї річниці від дня народження Назарія Лепака його дівчина організувала виставку з 16 фотографій.
Фотографії Назарія Лепака, представлені на виставці Суспільне Львів/Христина Кахнич
Фотовиставка Назарія Лепака у Дрогобичі Суспільне Львів/Христина Кахнич
Дитячий малюнок Назарія Лепака Суспільне Львів/Христина Кахнич
«Не тільки пам’ять про Назара, а пам’ять про таких тисяч хлопців, які залишили спокійне, мирне життя, які стали на оборону, дякуючи яким ми можемо зараз тут спокійно в цій обстановці стояти, згадувати, говорити. Ви маєте навчити своїх дітей, хто є наш ворог, передати своїм дітям пам’ять про загиблих і шану до тих, хто захищає нас, чи захищав нас, чи ще намагається стати до лав захисників, оборонити нашу країну», — каже мати Назарія.
Експозиція розміщена у кав’ярні «26 і кава» на вулиці Шевченка, 5 і, за словами власниці закладу, діятиме щонайменше місяць.
