За інформацією: Суспільне Львів.
13-річний Богдан Калинів облаштував виставку "Подих війни" у селі Коростів Стрийського району. У колекції — понад 600 експонатів: від особистих речей бійців до уламків російських ракет. Разом із дідусем, якого також звати Богдан, хлопець виготовляє окопні свічки, розпалювачі та трав’яні збори для військових.
Суспільне дізнавалось, як у хлопця вийшло створити музей з такою кількістю експонатів.
Богдану — 13 років. Живе він у селі Коростів Стрийського району. Хлопець розповів, що ідея створити виставку виникла два роки тому, коли односелець, боєць 80-ї окремої десантно-штурмової бригади з позивним Дракон, передав Богданові свій патч.
"Я почав розповідати іншим військовим, для яких ми виготовляли свічки, про свій задум. І вони почали надсилати експонати поштою, передавати через волонтерів або привозити особисто", — розповідає підліток.
Спочатку Богдан збирав колекцію вдома, та коли забракло місця, вирішив перенести її до місцевого клубу.
"Я хотів показати людям, як насправді виглядає війна. Яке вороже "залізо" приносить смерть на нашу землю, як виглядає спорядження наших захисників, які підрозділи воюють на фронті. Хотів донести, що війна — не десь там далеко, вона поруч", — каже Богдан.
Сьогодні в колекції — близько 600 предметів: трофеї, залишки зброї, особисті речі бійців та інші артефакти.
"Тут є нарукавні емблеми та прапори з підписами бійців, уламки ракет "Іскандер", частини ворожих дронів, зокрема "Ланцет" та "Гербера". Найважчий експонат — це уламок керованої авіаційної бомби вагою 234 кілограми, який військові передали мені з Харківщини. Кристал солі з Соледару. Артефакти з Курщини: поштова скринька, печатка, газети. Ну і годинник російського майора, який працює й досі", — розказує хлопець.
Музей війни у клубі в селі Коростів
Музей війни у клубі в селі Коростів
Музей війни у клубі в селі Коростів
Музей війни у клубі в селі Коростів
Музей війни у клубі в селі Коростів
Музей війни у клубі в селі Коростів
Музей війни у клубі в селі Коростів
Музей війни у клубі в селі Коростів
Музей війни у клубі в селі Коростів
Богдан каже, що кожен експонат цінний, бо має свою історію, як і людина, яка його передала, теж має свою історію на цій війні.
Екскурсії підліток проводить особисто. Завжди починає з пісні, щоб налаштувати відвідувачів на відповідний настрій. Найбільша кількість відвідувачів за один раз — 100. Вхід — за добровільний донат. За два роки вдалося зібрати понад 40 тисяч гривень, які Богдан передав на потреби ЗСУ.
На запитання, чи продав би він свою колекцію, Богдан відповідає категорично:
"Ні. Ні за які гроші. Це як частинка мене, те, чим я живу зараз", — каже хлопець.
Богдан планує після перемоги розвивати музей: зробити його в окремому приміщенні та возити частину виставки сусідніми містечками.
"Дідо — мій помічник у музеї, я — дідів помічник тут"
Окрім музейної діяльності, хлопець із дідусем, якого теж звати Богдан, уже четвертий рік роблять окопні свічки, розпалювачі та трав’яні збори. Кажуть, що точного рахунку не знають, але це тисячі.
"Хтось купує машини, хтось — дрони, а ми стараємось внести свою маленьку краплинку до перемоги", — каже дідусь.
Сировину — харчовий парафін – закуповують у Житомирі, частину дають місцеві церкви, воском допомагають бджолярі, а гроші часто надсилають односельці, які перебувають за кордоном.
"Всі вже давно знають, тож банки та лотки з-під яєць теж несуть мені. Найкраща якість горіння, коли діаметр банки рівний її висоті, тому деякі банки я обрізаю. Гофра має бути груба і не дуже щільно намотана, щоб було куди заливати гарячий парафін", — пояснює дідусь Богдан.
13-річний Богдан з дідом Богданом
13-річний Богдан з дідом Богданом
13-річний Богдан з дідом Богданом
За словами чоловіка, коли розпочалося повномасштабне вторгнення, внуку не було й десяти років, але хлопець сам захотів приєднатися до роботи над свічками.
"Дідо — мій помічник у музеї, я — дідів помічник тут. Декілька разів приходила думка: ну що ті пару свічок допоможуть на війні? Але потім, коли військові дякують, кажуть, як вони гріються свічками, що наші розпалювачі допомагають їм закип'ятити горнятко чаю, — тоді розумію, що все недарма. Мені зігріває душу те, що вони зігріваються нашими свічками там", — розповідає 13-річний хлопець.
Для Богдана допомагати дідусеві — своєрідна медитація: вимочувати диски у воску, ставити їх на сушку на пергамент, намотувати гофру. Попри юний вік, він вважає волонтерство — своїм особистим обов’язком. Каже, що після перемоги планує поєднувати громадську діяльність, спів, який дуже любить, та розвиток музею.
