За інформацією: Суспільне Львів.
Віктор Лехновський — ветеран 80-ї окремої десантно-штурмової Галицької бригади. Він пішов на фронт добровольцем 24 лютого 2022 року, отримав поранення під час оборони Лисичанська, після чого служив курсовим офіцером. Із вересня 2025 року ветеран на позивний Вчитель знову працює зі студентами.
Віктор Лехновський розповів Суспільному про бойовий шлях, "окопні лекції" та повернення до педагогіки.
Віктору — 31 рік. Він викладач історії та ветеран 80 ОДШБр. Чоловік каже, ще до початку повномасштабного вторгнення зібрав потрібні речі у рюкзак, бо, додає, якщо знати історію, можна було зрозуміти, що рано чи пізно розпочнеться війна.
"Два тижні до початку війни я з собою носив військовий квиток. Хоча в сучасному світі мені здавалося це нонсенсом і маразмом, що може розпочатися така велика війна в Європі", — каже Віктор Лехновський.
Рюкзак Віктора Лехновського. Суспільне Львів/Христина Кахнич
Вранці 24 лютого 2022 року викладач історії заповнив класні журнали, а пообіді взяв рюкзак і пішов добровольцем до військкомату. За словами Віктора, він був у резерві першої черги після проходження строкової служби в підрозділі Національної гвардії у 2017 році.
"Я повинен. Присягу двічі не складають. Такий закон. Мій батько проходив службу в десантно-штурмових військах, тому від нього я дещо знав про десант",— розповідає ветеран.
За його словами, в перший день повномасштабного вторгнення до військкомату були черги добровольців. Вранці наступного дня чоловік став донором крові, а ввечері прибув до Львова. Там зустрів своїх колишніх студентів.
"Ми всі їхали у 80 бригаду. Вздовж вулиці Стрийської, від Академії сухопутних військ і за податковою, стояли автобуси, сільські маршрутки, львівські маршрутки. З військкомату людей привезли. Ніхто не хотів чекати. Всі були готові одразу їхати на Схід", — згадує Віктор.
Чоловік розповідає, ще на збірному пункті отримав позивний Вчитель від свого студента.
"Він ходив за мною і говорив завжди: "Вікторе Івановичу". Всі дивувалися, чому він так говорить. А він статурою значно більший за мене був, такий мужній хлопець. Він сказав — то мій вчитель. І так мені якось пішло", — каже чоловік.
Віктор та його студент, що дав йому позивний. Надав Віктор Лехновський
Віктор розповів, у 80 бригаді служив разом зі своїм колишнім студентом, якому дав позивний Сімба. Вже 27 лютого 2022 року вони були на Півдні України. Там він подарував йому на день народження банку ікри, яку поклав у рюкзак ще вдома. Цю ікру вони з’їли разом із запліснявілим хлібом.
Бої за Вознесенськ
Ветеран-десантник розповідає, що його бойове хрещення пройшло біля Вознесенська. Каже, що цивільне населення дуже допомагало українським військовим.
"Товариш розповідав, що в селі взагалі люди вийшли з лопатами, допомагали їм окопи й позиції облаштовувати", — згадує Віктор.
За його словами, Південь продовжувала тримати 80-ка та інші підрозділи.
"Специфіка нашої бригади була в тому, що дуже багато людей було з-за кордону. І дуже багато бойових офіцерів і бойових солдатів, які пройшли АТО. Більша частина роти — це були резервісти, які складали в АТО кістяк. Десантники, які пройшли Донецький і Луганський аеропорт, азовці, правосеки. Тобто вони вже були з бойовим досвідом, тому було в кого вчитися", — розповідає ветеран 80-тої ОДШБр.
Вчитель під час служби. Фото надав Віктор Лехновський
За його словами, після боїв під Снігурівкою, навесні 2022-го, одразу після Великодня їх перекинули на Донеччину. В одній роті з ним опинилися двоє одногрупників, з якими ще до війни планували зустріч випускників історичного факультету в 2022 році.
Святогірська лавра
За словами Віктора, першою точкою на Донбасі був Святогірськ.
"На лекціях я вже викладав 2014 рік, звідки починалося. По факту, де Гіркін-Стрілков базувався — у Святогірській лаврі. Туди перший раз на Донбасі своєю ротою і попали. Там побачили і русскіх попів, і русскоє населення. Ніби монахи, служителі тощо, а прокльони від них слухали неодноразово",— каже Віктор.
Ветеран згадує, як під час відходу зі Святогірська бачив, що росіяни самі обстріляли стіни Лаври, пошкодивши унікальне козацьке бароко.
"Мій командир мене на собі виніс": Віктор Лехновський про поранення під Лисичанськом
Віктор розповідає, міна прилетіла під ноги.
"Мої командири, офіцери не були десь ззаду. Вони були прямо зі мною в окопі. І мій командир роти мене на собі по факту і виніс. Мені наклали швидко турнікет, на руки підтягнули і потягнули", — розповідає Віктор Лехновський.
Після поранення чоловік отримав статус обмежено придатного і пізніше перейшов на посаду курсового офіцера. В руці чоловіка залишилися уламки.
"Молодь — найбільший рушій змін"
В серпні 2025 року через сімейні обставини чоловік звільнився зі служби і повернувся до роботи викладачем історії в Дрогобицький механіко-технологічний фаховий коледж.
"Людина, коли приходить з армії, якщо їй дати одразу роботу — вона забуде багато про що. Вона буде мати чим зайнятися. Та чи можна утримувати сім'ю за таку мізерну зарплату як 10 тисяч? Мені робота подобається, мені зарплата не подобається", — поділився педагог.
За його словами нових підручників не вистачає. Чоловік купив роутер, щоб студенти працювали також з онлайн-джерелами. На стінах в авдиторії — таблиці з історії України: від Гетьманщини до подій в Бучі. Їх зробили старші колеги викладача, які чекали його повернення з війни, щоб вийти на пенсію.
Таблиці з історії України від Гетьманщини до подій в Бучі у авдиторії. Суспільне Львів/Христина Кахнич
"Я не вбачаю, що треба зараз розказувати студентам те, що сталося від початку 2022-го року. Вважаю, що далі студенти можуть самостійно це опрацювати. Це період, в якому вони живуть і переживають ті події. Як показують приклади з історії, саме молодь є найбільшим рушієм змін", — каже вчитель.
"Я не вірю, що війна несе якийсь сенс. Війна – це смерть"
Чоловік розповів, що під час затишшя в окопах розповідав побратимам історії від Античного Риму до визвольної боротьби України у XX столітті. Зазначає, що історія циклічна: наступ на Київ нагадує події часів УНР, а тактика котлів (оточень) та проривів на Сході й Півдні схожа на дії нацистів у 1941–1942 роках.
"Я не вірю, що війна несе якийсь сенс. Війна – це смерть, смерть, і смерть. А всім, хто хоче воювати, рекомендую читати книжки. Ну, хоча б антивоєнний роман "На Західному фронті без змін". Ні, я ніколи не мав на увазі, що треба стати пацифістами. Завжди бути готовим, але не бути агресором", — мовить Віктор Лехновський.
Одного разу в Львові побратими привітали ветерана з Днем вчителя. Намалювали на подвійному листку із зошита подяку за внесок в розвиток морально-психологічного стану особового складу і вручили разом з олівцем.
