За інформацією: Суспільне Львів.
До повномасштабного вторгнення львів’янин Богуслав Крук багато подорожував світом, вивчав мови та культуру різних народів. Зараз, звільнившись з війська, чоловік активно веде соцмережі та показує світові Львів. А своє перебування на війні та важке поранення з ампутацією називає досвідом, від якого б ні за що не відмовився.
Про це колишній речник П’ятнадцятого армійського корпусу, старший лейтенант, ветеран ЗСУ Богуслав Крук розповів Суспільному.
У ТЦК зі всім своїм
За словами Богуслава, перед самим повномасштабним вторгненням він задумав заснувати новий бізнес.
"Я хотів заснувати туристично-юридичну фірму, яка б закривала всі потреби громадян Туреччини, які приїжджають в Україну", — говорить чоловік.
Для того, щоби вивчити турецьку мову та зрозуміти менталітет громадян Туреччини, він поїхав в Анталію.
"Я довший час жив в Анталії, вивчав турецьку мову. Ази турецької мови я вивчив тут. А там вдосконалював її та вникав у ментальність турків, як вони живуть, як думають. Щоб мені не було нудно, я переїжджав з Анталії в Стамбул, потім повертався. Час від часу їздив по всій Туреччині аж до самої Сирії, щоби відчути всі регіони", — згадує він.
Коли Богуслав вирішив, що вже час відкривати власну справу, то повернувся до Львова.
"21 лютого до Львова прилетів директор будівельної фірми з Каппадокії зі своїм замом. Ми мали тут організувати фірму. 25 лютого ми планували виїжджати до Польщі. Я вже купив на автомобіль "зелену карту". І тут 24 починається повномасштабка. Турки повертаються в Туреччину", — розповідає ветеран.
А чоловік зі своїм товаришем 26 лютого 2022 року вже був у ТЦК.
"Нас не взяли. Сказали, що беруть тільки тих, хто був в АТО або кому ще нема сорока років", — каже він.
Богуслав Крук під час служби у ЗСУ. З архіву Богуслава Крука
Наступного разу вони повернулися в ТЦК вже восени. На той момент чоловіки вже придбали собі однострої та інші потрібні у війську речі. Не вистачало тільки зброї. Цього разу їх взяли, ще й скерували на офіцерські курси.
"Мені хотілося воювати. Мені хотілося захищати свою країну. Мені хотілося бути причетним до таких великих справ. Я не міг залишатися осторонь", — пояснює старший лейтенант.
На війні
Після завершення курсів Богуслав став офіцером 128 окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади та поїхав у зону бойових дій приймати свій взвод.
"Лінія фронту проходила десь 50 км від Запоріжжя. Побачив окопи, розбиті будинки, бліндажі. В селі жили двоє-троє осіб. Якийсь чоловік був, до нього подруга приходила. От прямо де ми воюємо, там вони й жили", — каже він.
На місці його зустріли бійці, які вже деякий час воювали. До нового командира, який ще не мав бойового досвіду, поставилися скептично.
"Вони ніби й визначали, що я старший за званням. Але дивилися так: ти собі кажи, я собі знаю. У них уже був досвід з командирами, які посилали їх на бойові, а самі відсиджувалися у тилу", — згадує чоловік.
Так було аж до моменту, коли на позиціях закінчилася вода. Богуслав взяв баклажки і разом з двома бійцями під обстрілами пішов по воду. Й приніс. Після цього ставлення до нього змінилося.
Згадує, як одного разу йшов з бійцем і випадково зайшов на позиції росіян.
"Ми йшли на наш спостережний пункт. Знали, що він – останній будинок в селі. Ми там були тільки один раз і вдень. Цього разу йшли вночі. Йдемо, йдемо, довго йшли. А того будинку нема. Раптом бачимо: вже багато будинків. Ми розуміємо, що зайшли в окуповане село. Нас не помітили. Ми тихенько вийшли. Як розказували нам місцеві мешканці, наш ворог сидів там переляканий і старався у сутінках зайвий раз не висуватися. А у нас після того мандраж був, збадьорилися. Бо воно трошки бадьорить, коли заходиш в окуповане село випадково", — сміється ветеран.
Богуслав Крук під час служби у ЗСУ. З архіву Богуслава Крука
Контрнаступ
7 червня 2023 року військовослужбовець зазнав важкого поранення.
"Якраз почався контрнаступ. Всі знали про нього, всі говорили, всі очікували. Тільки не знали, в який день", — говорить він.
Одного дня надійшло бойове розпорядження, що довгоочікуваний наступ відбудеться завтра.
"В певний день я побачив, що постягували багато дуже військ, всіх, кого можна, з тилових частин — на передок. Для військових треба і харчування, і боєприпаси. При контрнаступі була задіяна авіація, артилерія, танки, міномети. Після цього ми вже пішли на штурм населеного пункту. Оце мені запам’яталося", — каже ветеран.
За його словами, до контрнаступу Запорізький напрямок вважався відносно спокійним, у порівнянні з Донецьким. Бої тут велися, але порівняно з контрнаступом, вважалися невеликими.
Богуслав Крук під час служби у ЗСУ. З архіву Богуслава Крука
Богуслав пам’ятає, що контрнаступ на Запоріжжі 2023 року розпочався орієнтовно в 11 годині ранку.
"Ми поснідали зранку, випили кави, курили й чекали подальших вказівок. Потім прозвучало: "Висуваємося". Є координати, куди ми маємо потрапити. І ми йдемо, ногами. Там залягли і чекаємо подальших дій. В певний момент звучить команда: "За три хвилини починається". Спочатку з’явилася авіація, відпрацювала. Потім почалася артпідготовка, відпрацювали. І тоді ми зайшли в село", — згадує він.
Контрнаступ цілком відрізнявся від того, чого офіцерів навчали на курсах.
"Ми всі вчилися на війні в ході бою. Навчальні програми, на жаль, дуже відстають від реальності. До нас на курси приїхав підполковник після поранення навчати. Він подивився ту програму і каже: "Воно нічого не має спільного з реальними справами", — каже старший лейтенант з позивним Богус.
Могло би бути і гірше
Одного дня зав’язався бій. Українські захисники зайшли на мінне поле.
"Я побачив, як мій товариш став на міну і йому відірвало ногу. Невдовзі і я стаю на міну. Відриває мені ногу, я падаю, потрапляю на ще одну міну, вона вибухає мені на грудях. На щастя, тут була плитоноска, вибухова хвиля пішла вниз, уразила живіт, руки та ноги", — розповідає ветеран.
Згадуючи про момент поранення, Богуслав каже, що йому пощастило.
"Могло би бути й гірше. Якби ця хвиля пішла вгору, то відірвала б мені щелепу. Живіт, то таке, м'ясо наросло. Внутрішні органи неушкоджені. Зараз все нормально, тільки великі шрами залишилися. А ось з щелепою було б складніше (…) Якби мене не поранило, то я б поліз ще кудись. І, можливо, все б закінчилося не пораненням, а я вже лежав би на полі почесних поховань", — каже він.
А того дня, попри численні ураження та втрачену стопу, він встав навколішки й поповз до своїх.
"Закрутив турнікет, надав собі допомогу. Кров текла, бо була купа дрібних уламків. Нуль болю, ні в животі, ні в нозі. Видно, адреналін спрацював. Я спокійно, без паніки, наклав собі турнікет, надав собі всю допомогу, яку міг, в рацію доповів командиру ситуацію і сказав, що я відповзаю", — згадує офіцер.
Повзти довелося півтора кілометра. Ще двічі на нього скидали вибухівку з дрона, намагався поцілити ворожий кулемет. Але попри все йому вдалося дібратися до евака, який його забрав.
"Вони забрали на ноші, донесли до наших позицій, завантажили в пікап. І пікап ще через гірку проривався, тому що гора добре прострілювалася", — говорить Богуслав.
Стати на ноги
12 червня у його мами був день народження. Того дня він не зміг її привітати.
"Поки я отямився у шпиталі, поки взяв у когось телефон, через фейсбук знайшов контакти. Мама нічого не знала. У нас часто зв’язку не було, тому не було дивно, що я не озивався по кілька днів. Я зателефонував 13 червня. Мама каже: "Я зрозуміла, якщо ти вчора не зателефонував, то щось трапилося", — каже він.
Лікувався поранений в Дніпрі, у Вінниці, де провели всі операції, та у Львові.
"Стопу на правій нозі відірвало відразу. Не те, що вона була пошкоджена, а її по самі кісточки не було. У Львові мені робили реампутацію. Прийшли лікарі-протезисти й кажуть: "Щоб нормально ти ходив, тобі треба ще трошки врізати". Я спочатку засмутився, бо вже все зажило, готувався до протезування. Вони кажуть: "Можна й так залишити, але це буде незручно, далі магазину не підеш". Поки я думав, до мене прийшли ще двоє французьких професорів. Вони мене оглянули і кажуть: "Месьє, якщо хочете жити повноцінно, треба зробити реампутацію", — згадує ветеран.
1 вересня 2023 року Богуслав став на протез. Спочатку це було по дві години в день. За кілька днів вже пробував виходити у крамницю і довше гуляти.
"Я мав товариша з такою ж травмою. Ми разом поступили у шпиталь. Він молодший і фізично вправний. Він задавав мені темп. Минуло всього два тижні від моменту, коли я вперше вдів протез, до моменту, коли мене виписали", — розповідає він.
Ветеран Богуслав Крук. З архіву Богуслава Крука
Каже, що ходити на протезі спочатку було незручно. Організм вже звик, що там нема ваги. Тому, коли вбрав протез, то здавалося, що це гиря, прив’язана до ноги.
"Ми поважили цей протез. Він виявився десь два з половиною кілограми. Тобто, як і рідна нога. Але тіло вже відвикло від цього. Процес звикання до протеза зайняв рік", — говорить чоловік.
Зараз він має три протези, один з яких – біговий.
"Я люблю бігати. До Збройних сил я бігав тричі в тиждень по 5 км і раз в два тижні – десять. Коли я ще лежав у шпиталі, то в ліжку робив якісь вправи, розтяжки. Приходив у "Суперхюменс", займався з гантелями. Вони бачили, що я активний до спорту, при тому, що мені 47 років. Тому мені презентували біговий протез", — каже Богуслав.
Зараз ветеран намагається якомога більше ходити й находжує за день не менше ніж 10 тисяч кроків.
Хештег "ціль — цивільні"
З війська чоловік звільнився у грудні минулого року. А у 2023 році, після лікування, йому запропонували перевестися до Львівської області у протиповітряну оборону.
"Я перевівся у новосформований окремий зенітний батальйон, який спеціалізується на захисті області від шахедів. Тобто, це ППО, але не все, а тільки від шахедів. Кожен четвертий день я відповідав за безпеку Львівської області", — говорить офіцер.
Щодо обстрілу Львова 24 березня, ветеран каже, що росіяни свідомо цілилися у цивільні об’єкти.
"На мою думку, як колишнього офіцера ППО, це такий спосіб залякування людей. Якщо раніше всі вважали, що шахед полетить у якісь склади, в аеропорт чи якісь військові точки, були переконані, що в цивільні будинки не прилітає, а тепер, як метод залякування, запустили у житлові будинки", — вважає він.
За його спостереженнями, у 2022 році львів’яни масово ходили в укриття під час повітряної тривоги. А ось зараз нехтують можливістю сховатися від небезпеки.
Остання посада Богуслава, з якої він звільнився, — речник П’ятнадцятого армійського корпусу. І ці три місяці в цивільному житті активно веде свої соціальні мережі.
"Мені завжди подобалося знімати фото та відео. У мене був перший фотоапарат "Смена", потім — "Зоркій", "ФЕД", "ФЕД-3", "ФЕД-5". Потім купив собі цифровий. Завжди фотографував. А потім пішов служити у пресслужбу", — говорить ветеран.
Богуслав Крук під час служби у ЗСУ. З архіву Богуслава Крука
Обираючи що знімати, керується власним смаком, що йому цікаво й що буде цікаво підписникам. І не зважає на тих, хто його звинувачує, що він показує пам’ятки архітектури, які можуть стати ціллю атак.
"Як речник корпусу я знаю, що можна знімати, а що – ні. Прямими моїми обов’язками було знімати влучання. Так от: влучання у цивільні об’єкти знімати може будь-хто. Це можна знімати й треба. Це – не моя вигадка, це придумав Генштаб. Є спеціальний хештег "ціль — цивільні". Він є в українській та англійській версіях. Все, що я знімаю, можна знімати. Всі знають, що у нас є Ратуша. Це ж не те, що я показав Ратушу і відразу Путін дзвонить Герасімову: "Заряджай, бо Богуслав показав Ратушу", — зазначає він.
Після трьох місяців відпочинку Богуслав подумує про повернення до війська. Наразі бачить себе речником і вже розглядає деякі пропозиції.
"Хочу написати книгу — колись напишу. Вчився я за кордоном, служив у спецназі, багато мандрував, об’їздив багато екзотичних країн. Був на кордоні Індії з Пакистаном, джунглі Камбоджі, Шрі-Ланка, Куба. Книжка би була мотиваційною для інших хлопців. Я завжди жив повне життя. Люди люблять дивитися кіно й переживати за героя кінофільму. Я завжди хотів бути самим цим героєм, переживати реальні пригоди. Тому й на війну пішов. Мені не було страшно, мені це подобалося. Тут зійшлось: обов’язок захищати свою країну, пригоди та військо, яке я любив. І Збройні сили відповіли мені взаємністю. Я прийшов у 2023 році солдатом, який рубав дрова, й завершив речником корпусу", — каже Богуслав Крук.
