За інформацією: Суспільне Львів.
Андрій Валенський. Фото з особистого архіву Андрія Валенського
Актор театру та кіно Андрій Валенський доєднався до Збройних сил України на початку 2024 року, як тільки отримав повістку. Чоловік каже, що мотивувало його бажання відчути самому, як це служити у війську та воювати, щоби згодом мати змогу якісно відтворити образ військового на сцені театру та на кіномайданчику.
Про це актор, оператор дронів та солдат ЗСУ Андрій Криворучко зі сценічним псевдо Валенський розповів Суспільному в парку львівського шпиталю, де він проходить лікування після поранення.
Вважав би себе боягузом, якби не пішов
Андрій Валенський каже, був впевнений, що повномасштабного вторгнення не буде.
"На мою думку, найбезглуздіше, що тільки можуть робити люди — воювати. Це безглузде, даремне та тупе заняття. Коли мої знайомі говорили, що війна почнеться, я сміявся", — каже він.
24 лютого 2022 року він прокинувся вдома в Черкасах від вибухів. Тоді почав видзвонювати колег та друзів, які мешкають у Києві. Вони відповідали, що живі, але казали, що столицю сильно обстрілюють.
Андрій Валенський викладав у Черкасах акторську майстерність. Перед заняттям зайшов до супермаркету купити пляшку води. Там його зупинили працівники ТЦК й виписали повістку на уточнення даних.
"Я взяв повістку і пішов на заняття. Нікому нічого не сказав. Мені дали певний термін для проходження ВЛК. І поки я не пройшов медичної комісії, мовчав про свої плани", — розповідає актор.
Андрій Валенський. Фото з особистого архіву Андрія Валенського
Каже, що волів мовчати, щоби його ніхто не спробував відмовити. Переживав тоді, що послухається і спробує знайти шляхи, аби не йти до війська. Згадує, що тоді розмірковував про своє майбутнє життя.
"Я розумів, що моє життя зміниться. Я думав, чи вистачить у мене мужності. Для мене це був виклик, а я люблю виклики. Я думав про те, як я буду жити потім, якщо не піду. Я буду вважати себе боягузом. Я буду засинати й прокидатися з думкою, що я – боягуз, що я злякався. І тому я пішов", — ділиться чоловік.
Зважуючи всі "за" та "проти", Андрій уявляв собі закінчення війни та фільми, які будуть знімати про героїв. На його думку, у таких стрічках головні ролі повинні грати актори, які пройшли війну.
Ви – ніхто
Мобілізованого привезли у наметове містечко. Розмір Андрія визначили на око й запропонували однострій на три-чотири розміри більший. Деяких речей не вистачало.
"Я на все дивився як актор, який готується до ролі. Мені була цікава атмосфера, як люди спілкуються, які є персонажі. Це мене дуже підтримувало психологічно. Там був старшина трошки з похмілля. Ставлення до людей було, м’яко кажучи, як до скотини. Поваги – нуль. Він усіляко показував, що ми — ніхто", — розповідає Андрій.
Спостерігаючи за тими, кого разом з ним мобілізували, чоловік відзначив, що ні в кого не було мотивації. Усі були перелякані.
"Вони сиділи тихенько, наче жертви. Розмови у них були як у жертв. А собі думав: мені з цими людьми воювати, йти в бій. Ось тоді у мене стався сильний психологічний збій. Я не готовий був воювати з цими людьми. Я ж не можу на них розраховувати", — зізнається військовослужбовець.
Перші два тижні служби минули у нарядах та побутовій роботі. А за два тижні його скерували на навчання в Британію. Боєць каже, що за кордоном він пробув п’ять тижнів. Протягом цього часу його навчали на штурмовика. Але – за підручником.
"Британці ж не воюють. Тому нас вчили так, як написано у їхніх підручниках. Зате ставлення до нас було дуже добрим. Мене дуже добре навчили володіти зброєю, штурмувати окопи та будинки, ходити на тривалі дистанції з наплічниками", — говорить Андрій Валенський.
Привіт, 5 штурмова!
Після повернення в Україну військовослужбовця мобілізували до 5 штурмової бригади.
"У цій бригаді ставлення до бійців дуже хороше. Тут мене знову почали навчати на штурмовика. Нас навчали бійці, які вже мали досвід боїв. Тож вони нас навчали тому, що буде на війні. Але як піхоту. Вони казали, що дуже важко буде дійти до позицій. Ми кидали бойові гранати, стріляли бойовими, з РПГ, з кулемета, ховалися від осколків", — розповідає він.
Військовослужбовець каже, що раніше він стріляв тільки в кіно і як в кіно: гарно, груди вперед, зі сторони це було ефектно. Проте на війні такого "героя" відразу вб’ють.
"Мій позивний "Актор". Інструктори мене спитали: "Чому такий позивний? Ти справді актор?" Спитали, де я знімався, я розповів про свою роль у серіалі "Слуга народу", — згадує Андрій Валенський.
Андрій Валенський з побратимами. Фото з особистого архіву Андрія Валенського
Тоді в бригаді вирішили, що він принесе більше користі, якщо використовуватиме свою впізнаваність та зв’язки. І запропонували йому записувати відео та провадити збори для 5 штурмової. А також перевели в оператори дронів.
"Командир спитав мене, чому я в армії? Я відповів: підготовка до ролі. Він засміявся й відповів, що така мотивація йому подобається", — каже військовослужбовець.
Так він почав вивчати нову для себе справу. Побратими показували та розказували все, що знали самі.
"Ми перебували не на бойових позиціях. Я запропонував їм почитати свої вірші. Вони так уважно слухали. Я таких глядачів досі не мав. Вірші були трохи життєві, трохи про кохання", — каже він.
І додає, що з початку своєї служби в армії вірші вже не пишуться.
Пряме влучення 152 калібром
14 квітня оператор дрона Андрій Валенський вперше виїхав на позицію.
"Це було між Кліщіївкою та Іванівським. Я вийшов другим номером на скиди. Мені було дуже цікаво", — говорить боєць.
Спочатку навчався, потім сам почав літати. А через тиждень вже навчав молодих.
"Ще не так давно я тільки очима кліпав. Які дрони? Про що ви говорите? А тепер я вже на рівні з усіма. Хоча ще багато чого я не знаю. Якби мені хтось кілька місяців тому сказав, то я б не повірив. Для мене це був інший вимір", — зазначає він.
10 липня вихід виявився невдалим. Оператори дронів отримали завдання зайняти порожній бліндаж та з нього працювати. Але їм не повідомили, що цю позицію покинули мінометники через те, що бліндаж вже був пристріляний росіянами.
"Мені дали координати. Я вночі туди зайшов. Зі мною був молоденький побратим. І по нас відбувся прямий приліт. Якимсь чудом мене винесло вибуховою хвилею на вулицю. А побратима розплющило намертво. Ми поруч були. Йому було всього 25 років. Його звали Ромчик. Це був його перший вихід на позицію. Він дуже хвилювався. Я його заспокоював", — розповідає Андрій.
Андрій Валенський з побратимами. Фото з особистого архіву Андрія Валенського
Те, що було потім, йому розказували побратими. Сам він прийшов до тями тільки через п’ять днів.
Для того, щоби дізнатися що сталося, побратими випустили дрон, який зафіксував, що військовослужбовець сидить нагорі на бліндажі та розглядає свої руки. Пізніше лікарі зафіксували відкриту мозково-черепну травму, роздроблену кістку в нозі, перелом та опіки рук.
"Мене врятував мій товариш, позивний "Лапа". Він просився піти мене врятувати. Йому не дозволяли, бо могли бути обстріли. Казав, що піде на свій ризик. Він мене і витягнув. Ми чекали дві години на евак. Мені не можна було відключатися. Він мені казав: "Роби що хочеш, тільки не відключайся. Можеш мене на хрін послати". І я голосно кричав, посилав його. Але я цього не пам’ятаю. Потім я відключився і заснув у нього на колінах. Він врятував мене", — згадує поранений.
До тями прийшов уже коли його несли на ношах в евакуаційний поїзд, який віз його з Дніпра до Києва.
Батьки про поранення дізналися вже через 12 днів, коли він сам зателефонував.
"Ніхто не плакав. Дякую своїм батькам, що вони так адекватно відреагували. Мої батьки вже старенькі: батькові — 83 роки, мамі — 77", — говорить Андрій.
Пограбування пораненого
У шпиталях військовослужбовця неодноразово оперували. Наразі він пересувається на кріслі колісному. Ще нещодавно міг тільки лежати. Попереду в нього заплановані нові операції, зокрема пластична, та тривала реабілітація. У шпиталі в Києві друзі порадили відкрити збір на лікування.
"За тиждень назбиралося на банці 270 тисяч. Мені написали в Telegram-каналі ніби зі сторінки "Монобанку". Сторінка з галочкою, верифікована. Написали, що моя банка заблокована. Я зателефонував, пояснив, що служу в ЗСУ, зараз в лікарні через поранення, лежачий. Вони почали мені казати, що робити, крок за кроком. Виявилося, що я їм віддав всі гроші. Вони мені казали, що вибачаються, що турбують воїна ЗСУ. Кілька разів це повторили. І я на це повівся. У мене була ілюзія, що воїна ЗСУ всі поважають і не зможуть образити. Молодий хлопець говорив українською, трохи затинався", — згадує Андрій.
Минуло хвилин 15, коли поранений зрозумів, що шахраї його обікрали. Відразу викликав поліцію, зв’язався з банком. Але сказали, що шансів повернути гроші немає. І порадили звертати увагу, хто й звідкіля йому пише.
Життя після поранення
Зараз Андрій планує стати на ноги.
"В нозі у мене титановий стрижень, він тримає кістку. Я його відчуваю. Через рік стрижень мають зняти. Я не можу зігнути ногу, у мене атрофувалися м’язи. Не можу спиратися на неї. Також треба зробити пластичну операцію. У мене зламаний ніс. Треба забрати шрами на обличчі", — говорить військовослужбовець.
Андрій Валенський після поранення. Суспільне Львів
А тим часом у голові він створює сценарій майбутнього фільму про війну, в якому він буде і режисером, і зіграє головну роль. Назву для фільму він вже придумав.
Читати ще
Читати ще “Зараз я охороняю наше небо”: історія старшого сержанта Андрія Соколова
