За інформацією: Суспільне Львів.
У Головному управлінні Національної поліції Львівщини ветеран російсько-української війни Василь Іванович почав працювати консультантом начальника ГУНП області з питань ветеранської політики. У 2024 році він втратив руку внаслідок поранення під час виконання бойового завдання під Торецьком.
Про це він розповів в інтерв’ю Суспільному.
За словами Василя Івановича у травні цього року, коли він перебував на реабілітації після важкого поранення, йому запропонували цю нову роботу.
"Я планував йти на пенсію, хоча хотілося б ще працювати. Але не знав що я зможу робити, бо в мене ампутована рука. Тоді при обласних управліннях поліції почали створювати посади провідних консультантів, які працюватимуть з ветеранами, з пораненими, з родинами полеглих та тих, хто зник безвісти", — каже він.
Погодився відразу, хоча не уявляв, як багато буде роботи. Вважав, що зможе працювати, оскільки сам є ветераном з ампутацією.
"Я спілкувався з Михайлом Діановим, який призначений на таку саму посаду на Тернопільщині. Він мене трохи скоординував по роботі", — говорить Василь Іванович.
Перебуваючи у шпиталі чоловік спілкувався з побратимами, які також зазнали важких ушкоджень внаслідок поранень. Тепер буде передавати свій досвід лікування, реабілітації та повернення до цивільного життя працівникам поліції, які прийшли з війни.
"У всіх є родини, діти. Втрата кінцівки – це ж не кінець життя", — каже ветеран.
Василь Іванович планує відвідувати своїх поранених побратимів, телефонувати їм, цікавитися яка потрібна допомога.
"Ми будемо пропонувати їм роботу. Так, в нашій структурі потрібні електрики. З ногою на протезі можна виконувати цю роботу. Або ж на лінії "102". Мені також цю роботу пропонували, коли я ще в шпиталі був", – каже він.
Василь Іванович служив у поліції особливого призначення, а з березня 2024 року перейшов у батальйон спеціальних операцій "Еней" Департаменту поліції особливого призначення "Об’єднана штурмова бригада Національної поліції України "Лють".
Василь Іванович під час служби у бригаді “Лють”. З архіву Василя Івановича
У зону бойових дій Василь разом з побратимами виїхали у травні минулого року.
"Перший бій був у Вовчанську. Ми штурмували агрегатний завод. Там закріпився ворог і ми повинні були його вибити. Шість днів ми вели бої. Навкруги були посадки. Місцевих мешканців вже не було, все було розвалене", — згадує лейтенант поліції.
2 липня 2024 року під час виконання бойового завдання під Торецьком отримав важке поранення, внаслідок якого втратив руку.
"Торецьк тоді був ще нашим. Наші позиції розташовувалися практично на "нулі". Через дорогу — терикон. Там був ворог і ми чули їхні голоси, як вони між собою перемовлялися та передислоковувалися. Ми тримали лінію оборони", — розповідає ветеран.
На шостий день перебування на позиціях російський дрон скинув на українських бійців міну, осколок якої уразив руку Василя.
"Руку розтрощило. Я наклав собі турнікет, але дотягнути його не зміг, бо вже не мав сили. Мені допоміг побратим з 95 бригади", — каже він.
На місце евакуації поранений пішов сам, взявши з собою тільки зброю. А наплічник з телефонами залишив на позиції. То ж згодом, вже перебуваючи у шпиталі, просив телефон, щоби зателефонувати рідним.
"Рація сіла, але наші з дрона нас бачили. Через 13 годин прийшли хлопці з ЗСУ та провідник і нас вивели. Дорога, якою ми заходили, вже прострілювалася, тому нас вивели з іншого боку. До кілометра ми йшли пішки до евака. Я змирився з тим, що руку я втрачу. Коли в Дніпрі прокинувся після операції, то спитав, чи є рука. Перші дні психологічно важко було. Але потім змирився", — розповідає ветеран.
Згадує, що першій, кому зателефонував, була мама. Сказав, що все добре, тільки нема руки. Мама розплакалася. Згодом до пораненого у Дніпро приїхала дружина Ірина і була з ним до моменту, поки його евакуювали в інший шпиталь.
У Львові 44-річний ветеран проходив майже пів року реабілітацію у центрі "Незламні". Зараз має тимчасовий протез та очікує в черзі на постійний біонічний протез.
