За інформацією: Суспільне Львів.
Ветеран Андрій Кирчів. з архіву Андрія Кирчіва
Андрій Кирчів мобілізувався до підрозділу територіальної оборони з першого дня повномасштабного вторгнення Росії в Україну, 24 лютого 2022 року. За його словами, готувався він до війни ще за кілька років до того.
Про це в ефірі "Українського радіо. Львів" розповів ветеран російсько-української війни, який нещодавно пішов у відставку зі 103 бригади ТрО Андрій Кирчів.
"Була така ініціативна група. Ми їздили на полігон, вчилися стріляти, вивчали озброєння, тактичну медицину. А те, що мені доведеться не тільки воювати, але й заповнювати купу паперів, я проінформованим не був. Коли почалися бойові дії, мене записали командиром саперного взводу. Хоча я й поняття не мав, що я маю робити. Все вивчалося на ходу. Ось тоді я й стикнувся вперше з тим "паперовим щастям", — розповідає він.
Ветеран каже, що свого часу, навчаючись в університеті, вчився на військовій кафедрі. То ж мав офіцерське звання і певну підготовку з хімії. Оскільки ця посада у підрозділі вже була зайнята, то його призначили на вільну – командиром саперного взводу.
27 квітня 2022 року Андрій Кирчів вже був у зоні бойових дій та виконував завдання.
"В мене аж таких боїв не було, бо підрозділ – саперний. Кажуть, що коли сапери вступають у бій, то це вже кінець. У нас були свої завдання. Але ми перебували під постійним обстрілом, відколи ми потрапили на Донеччину, тому що саме там велися жорсткі бої, де агресор намагався переправитися через Сіверський Донець. Йому це не вдавалося. Ми мусіли постійно ховатися. А нас цьому не вчили. Нас вчили тому, чим має займатися тероборона: тактика малих підрозділів, зачистки, охорона певних об’єктів", — говорить ветеран.
Ховатися доводилося у підвал, де люди тримали якусь консервацію. Водночас як командирові, йому доводилося заповнювати чимало паперів.
"Це забирає величезну долю часу командирам, коли вони перебувають у зоні виконання завдань. І, замість того, щоб зосереджуватися на тому, щоби спланувати бойові операції, свої дії та свого особового складу, змушені займатися величезною кількістю бюрократії, яка обсідає їх як мухи. На жаль, це впливає і на якість виконання завдань", — зазначає він.
Хоча, за його словами, зовсім відмовитися від цього неможливо.
"Це й облік боєприпасів, і особового складу. Як, у моєму випадку, списання боєприпасів, — робота дуже важлива. Якщо він десь зникне і з’явиться в іншому місці й хтось від цього загине або постраждає, то це – кримінальна справа. Інша річ, чи насправді документ має бути саме в такому обсязі, в якому він зараз існує", — каже Андрій Кирчів.
Ветеран розповідає, що у війську існує наказ 440, яким затверджені інструкції з обліку військового майна у ЗСУ. Він містить 131 додаток формулярів документів, які повинні заповнювати командири. Звісно, це все – не на кожного командира, а на всі випадки життя. Навіть якщо підрозділ веде бій, то командира ніхто не позбавляє обов’язку паперової роботи.
"Був певний період, коли у нас не було електроенергії, не було як зарядити комп’ютер, я вже не кажу про телефони та іншу техніку. Нотував всю інформацію на папері олівцем. А потім вносив у документи. Хоча я, певною мірою, порушував інструкції. Я працював на власному комп’ютері. За штатом у нас не мало бути комп’ютерів, тому нам нічого цього не видавали. Тому у нас могли бути або приватні комп’ютери, або ті, що нам подарували волонтери", — розповідає він.
Деякі документи доводилося дублювати у трьох-чотирьох екземплярах. І навіть – заповнювати вручну. Так, він мав 12 журналів, які треба було заповнювати, деякі щодня, деякі – раз в тиждень. За собою він возив два ящики з-під мін 82 калібру, заповнені паперами.
"На жаль, багато чого треба було заповнювати вручну. І це мене дуже казило, тому що на дворі ХХІ століття, а ти мусиш деякі речі буквально малювати від руки. І це доволі смішно. Але було б смішно, якби воно не забирало час. Я намагався писати каліграфічним почерком, щоб це можна було прочитати", – говорить ветеран.
І додає, що попри те, що ще в лютому ухвалено рішення про цифровий документообіг у ЗСУ, та на момент, коли він звільнявся, у червні, у його підрозділі нічого не змінилося.
Зараз, перебуваючи вже поза службою, помічає, що його дратують голосні звуки та гучні забави.
"Хочеш голосні звуки – їдь на війну. Щодо забав, то я розумію, що молодим людям хочеться повеселитися. Але ж треба пам’ятати, що такі самі молоді люди зараз перебувають на війні. А ось грім, який був у Львові, — не налякав. Грім навіть тішить", — резюмує ветеран.
Читати ще
Читати ще “Польовий шеврон львівських “Карпат” на броніку”. Історія бійця Антона Петрівського
Читати ще Кіборг в ТЦК: військовослужбовець зі Львівщини Віталій Смілка розповів про службу після поранення
