За інформацією: Суспільне Львів.
Військовослужбовець 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила Володимир Субтельний отримав поранення, коли у їхній бліндаж залетіла міна 120-мм калібру. Він зумів врятуватися. Допомогли — побратими.
Про це сержант ЗСУ, військовослужбовець 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила Володимир Субтельний розповів в інтерв’ю Суспільному.
У пошуках підрозділу
Коли 24 лютого 2022 року Володимир почув звуки сирен, які сповіщали про повітряну тривогу, то здивувався. Він знав, коли має відбуватися перевірка роботи сирен. А тут вони завили поза чергою, зранку.
"Я почав телефонувати друзям. Вони кажуть: "Війна почалася", — згадує він.
Чоловік вирішив, що дружина разом з дворічним сином їдуть за кордон, але жінка відмовилася і поїхала в село, але за кілька днів повернулася.
"Мені зателефонував мій хороший друг і спитав як я дивлюся на себе в дзеркало. Я кажу: "Погано, я себе не бачу в дзеркалі". То ж ми пішли у військкомат", — говорить Володимир.
Але у військкоматах були великі черги. Тоді чоловіки спробували піти в територіальну оборону, але й там їм відмовили. Зрештою вони записалися у добровільне формування цивільного захисту.
"О четвертій вечора ми прийшли туди, о восьмій вже заступили в наряд з патрулювання міста", — каже чоловік.
Одного дня, коли Володимир йшов на роботу, його зупинили працівники ТЦК перевірити військово-облікові документи.
"Кажуть мені: "Не бажаєте з нами проїхати? ". "Та їдемо", — відповідаю. "А що ви так відразу погодилися, не тікаєте? ", — здивувалися вони. "А чого я маю тікати? ", — переказує свій діалог з працівниками ТЦК чоловік.
Через два дні він став військовослужбовцем 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила.
Перший бій
Перше бойове хрещення боєць отримав в районі Нью-Йорка на Донеччині.
"У нас бойового досвіду не було, то нас ставили за спинами досвідченіших. Ми тримали позиції. Вони були нормально укріпленими. До нас підповзли вороги, довелося дати відсіч. Бій тривав годину", — каже Володимир.
Згадує, що того дня одна з позицій не вийшла на зв'язок, то ж він з побратимом пішов перевірити, чи все гаразд. Там все було нормально, тому бійці почали повертатися, як їм повідомили, що до них повзуть російські військові.
"Це не був штурм. Скоріш за все, вони йшли перевірити, що діється на наших позиціях. То ми пригостили їх "цукерками", — жартує військовослужбовець.
Врятувати пораненого
У 2024 році, захищаючи Часів Яр, Володимирові довелося надавати допомогу пораненим.
"Нас засипали FPV-хами й одна з них зайшла до хлопців у бліндаж. Хлопець був поранений. Доводилося обирати чи накладати хлопцеві турнікет, чи не накладати. Невідомо, коли приїде евак. Тому що приїзд евака залежить від того, як будуть нас посипати. Ми замість турнікета замотали його бинтами, чим врятували йому дві ноги та руку", — згадує Володимир.
Наступного разу довелося виносити побратима, якому пробило легеню. Тоді російські війська з авіації бомбили позиції українських оборонців.
"В окопах рішення ухвалюються швидко. Нам передали, що очікується ще один авіаудар. Але іншого виходу не було, його треба було швидко доставити на точку евакуації, щоби він залишився живим. Він вижив і я навіть з ним нещодавно бачився. Продовжує служити", — розповідає він.
Володимир Субтельний під час служби у ЗСУ. З архіву Володимира Субтельного
120-мм міна зайшла в бліндаж
Зараз у медичній картці військовослужбовця зафіксовано чотири поранення. Перше отримав у серпні 2023 року під час штурму під Торецьком.
"Нас залишилося шестеро. Ми тримали бій. Коло мене сталося три вибухи від мінометки. Після цього ноги мене не тримали, голова крутилася, нудило, втратив слух. Все як після контузії", — каже військовослужбовець.
А останнє поранення, наслідки якого лікує ще й досі, сталося 29 вересня 2024 року. Тоді у бліндаж, де перебував Володимир з побратимами, залетіла ворожа міна 120-мм калібру.
"Пробила дах, пробила все цілком та вибухнула. Нас там було троє. Один з нас точно народжений у сорочці – отримав один осколок у руку. Інший – загинув. А мене по пояс засипало. Дістав свій автомат, відкопався. На поранених ногах через посадку пробіг 250 метрів, поки не відключився. Мене затягнули на нашу одну точку, поклали. Я прийшов до тями. Я на ліктях підповз до вікна і кілька разів ще вистрелив", — згадує поранений.
Допомагав його виносити Василь Герій, який згодом потрапив у полон. Володимир хотів йти своїми ногами на евакуацію, але від болю втрачав свідомість.
"Приїхали за мною на квадріку, поклали на причеп. Ми потрапили на "пелюстки", нас ще підкинуло з причепом. На точці еваку мене перевантажили на "швидку" і на стабікСтабік (Стабпункт) — це прифронтовий медичний пункт, куди доставляють поранених воїнів після евакуації з передової.. На стабіку перемотали — й у Дружківку. І далі по госпіталях", — розповідає Володимир.
Дружині передзвонив, коли їхав з одного шпиталю в інший.
"Вона знала, що я маю бути на позиціях 10-12 днів. Якщо дзвоню раніше, то зі мною щось сталося. Я їй подзвонив, звелів сісти та ввімкнув відеозв’язок. У мене обидві руки та обидві ноги були перев’язані. Рани мені обробляли, стабілізували хребет, обкололи знеболювальним. Мили мене на ходу серветками. Упаковку серветок медсестри витратили, поки відмили моє обличчя", — каже боєць.
Тато літає на ракеті
Коли військовослужбовець мобілізувався, його син ще не вмів розмовляти. Перші слова від дитини він почув телефоном.
"Спочатку я не міг з ним говорити, важко було на душі. Потім слухав як він лепече, питає "де ти". Коли вже краще почав говорити, то казав, що тато на ракеті літає, бо мене вдома нема", — розповідає він.
Зараз син вже розповідає, що тато на роботі й кожного дня очікує, що тато повернеться з роботи додому.
"Про поранену ногу, то каже, що це москалі зробили. Та інколи бере милицю і прицілюється з неї як з рушниці", — говорить Володимир.
Наразі Володимир Субтельний проходить реабілітацію після поранення.
