За інформацією: Суспільне Львів.
Соліст Львівського національного академічного театру опери та балету імені Соломії Крушельницької Ігор Міхневич три роки служив у зоні бойових дій. Наразі старшого лейтенанта ЗСУ перевели у проєкт "Культурний десант", де він та його побратими, професійні співаки, які з перших днів повномасштабного вторгнення стали до лав ЗСУ та отримали поранення, організовують чоловічий секстет. Своїм співом та розповідями будуть підтримувати українських військовослужбовців
Про це Заслужений артист України, соліст Львівського національного академічного театру опери та балету імені Соломії Крушельницької, бас та старший лейтенант Збройних сил України Ігор Міхневич розповів в інтерв’ю Суспільному.
З оперної сцени у піхоту
Про себе Ігор каже, що він бас з лінивим голосом. Любить спокій та тишу. У його військовому квитку вказано кілька військово-облікових спеціальностей, серед яких: артист, командир зенітно-самохідної установки та оператор-навідник.
Коли розпочалося повномасштабне вторгнення Росії в Україну, представники військкомату прийшли до хати чоловіка з його обліковою карткою і спитали, чи не хоче він служити. Співак відразу погодився. Але в чотирьох військових зенітних частинах не знайшли для нього роботи. То ж поки військкомат шукав, куди прилаштувати рекрута, Ігор продовжував ходити на роботу в Оперний театр. Зрештою, він мобілізувався до 10 окремого стрілецького батальйону в піхоту.
"Перша моя спеціальність там – стрілець-санітар піхотного підрозділу. Я пройшов курси, отримав атестат. Командир казав: спочатку ти стрілець, потім – санітар", — говорить військовослужбовець.
Також чоловік брав участь у бойових діях як штурмовик. Каже, було страшно. Спочатку лякала невідомість. А потім було страшно через те, що вже знав, що на тебе очікує.
"На Сумщині нас обстрілювали, але ворог був далеко, за кілометр-півтора. А на Запоріжжі, коли були штурмові дії, ти бачиш ворога на відстані 25-50 метрів. При штурмі ти бачиш його за два метри, метр", — розповідає він.
Ігор згадує, що перший такий бій був, коли підрозділ рухався до певної точки, звідкіля повинен був йти на штурм. Але українських оборонців обстріляли з мінометів, дронів та інших засобів ураження.
"Тоді я був уже на посаді командира відділення, далі – головним сержантом взводу, роти. Але навички стрільця-санітара залишилися і ти ухвалюєш рішення, бо не завжди є кваліфіковані люди, які можуть відразу, під час бою, надати допомогу", — зазначає боєць.
Довелося воювати в районі села Роботине під час контрнаступу, Авдіївки та на Куп’янському напрямку.
"Найважче було під Куп’янськом. Це різні війні. Різні ландшафти, різні умови. На Сумщині, я б сказав, був спокій попри артилерійські обстріли. Запоріжжя – посадки, заміновані поля, нас спеціально вчили присідати, щоб не скакати й не підірватися на міні. Авдіївка – це місто, це зовсім інші бої, ніж в полі. Куп’янськ – це ліси, карта показує одне, заходиш туди, а там зовсім інше. Дуже важко, тому що ландшафт горбистий, пісок, дерево. Складна евакуація, складна доставка, складна логістика. Дуже складно навіть окопи ті ж самі облаштувати, тому що пісок сиплеться. Стільки мішків, скільки ми там насипали, просто не розказати. Це кожна стіна укріплена мішками з піском", — згадує чоловік.
За його словами, увесь час доводилося вчитися новому та імпровізувати на ходу.
"Як сказав один мій побратим: вам, артистам, дуже добре, ви швидко вчитеся і можете грати будь-які ролі", — жартує співак.
Заслужений артист України та старший лейтенант ЗСУ Ігор Міхневич. Суспільне Львів
Голос, що аж стіни дрижать
Майже рік Ігор Міхневич прослужив у підрозділі, коли його побратими почали здогадуватися, що з ними поруч воює талановита людина.
"Я свої функції виконував? Виконував. Копав? Копав. Треба було перемотати – мотав. Треба було тягнути – тягнув. Стріляти – то стріляв. Знав тільки ротний, заступник ротного та взводний", — каже співак.
Цілий рік він не співав. Хіба що інколи, коли святкували чийсь день народження, то разом з усіма співав "Многая літа".
"Тоді вони вже розуміли, що щось тут не так. Коли у підвалі співаєш "Многая літа" і резонують стіни. Ти голосніше за всіх співаєш, то думають, у чому каверза. Коли дізналися, то спитали: чого ти не казав. Але я не бачив в цьому потреби", — вважає він.
Щоправда, інколи, коли виконував якусь марудну роботу, як-от копав окоп, то хотілося поспівати, але стримувався.
"Спокуса була. Але коли за 25 метрів, чи за 30, чи за 50 стоїть ворог, ти копаєш окоп і починаєш співати, то це таке собі", — говорить боєць.
Також час від часу наспівував побратимам жартівливі українські пісні та деякі веселі арії.
"Я не пропонував їм співати. Хіба щось таке було спонтанне. Наприклад, арію Дулькамара. Дулькамара – це лікар з опери "Любовний напій", який продає різні настоянки від усіх болячок, такий собі шулер. Ось хтось ходив і скаржився, що його все болить, хребет скрипить, руки не носять, ноги не ходять. От мені й згадався Дулькамара", — говорить він.
Також співав побратимам жартівливу тернопільську пісню "Поїхала баба в ліс". Зараз побратими обіцяють при нагоді обов’язково відвідувати оперу.
"Три роки я не співав професійно. І зараз повертатися у форму дуже важко. Я злапав себе на думці, що діапазон був колись дві з половиною октави, а тут – п’ять нот. Трохи вище, трохи нижче – не звучить, хрипить. Зараз поставив собі завдання, що за рік я повинен стати нормально вокально", — каже Ігор.
До мобілізації він виконував 15 партій у Львівській опері. Останні роботи — "Лис Микита" та "Тоска".
Культурний десант
Співак розповідає, що останнім часом в голові крутяться романси, які він співав, коли навчався у консерваторії. До прикладу, на слова Тараса Шевченка та на музику Сергія Рудича "Минають дні, минають ночі".
"Я люблю тишу та спокій. Щоб нічого не бухало, не стукало. Тоді й пісні звучать в голові, і оркестр звучить. Останнім часом я дуже часто згадую романс "Минають дні.. ". Я розумію чому… Деколи нема ні слів, ні сліз, ні посмішок", — говорить співак.
Також каже, дуже любить співати з кимось, особливо, коли співаків багато. І не обов’язково всі мають добрі голоси. Головне, щоби знали слова пісень, тому що Ігор часто їх забуває. А ось мелодію пам’ятає добре.
"Той знає перший куплет, той – другий, той – третій. Співаємо. Я пам’ятаю перший куплет пісні "Ой, у лузі червона калина". А далі – ні, вибачайте", — каже він.
Півтора місяця тому Ігоря Міхневича перевели у "Культурний десант" й зараз він багато займається, щоб відновити голос, діапазон, тембр та звучання.
"У співаків, як у спортсменів – м’язова пам'ять, певні навички, дихання. Без нормального дихання не буде нормального співу вокального. Ти можеш на одному диханні заспівати дві ноти, а тобі треба заспівати цілу фразу. Я зараз кожен день чи через день ходжу і розспівуюсь. Діапазон ми вже знайшли. Інше ще не добре працює", — каже Ігор Міхневич.
Співак буде одним із чоловічої вокальної формації, яка зараз створюється та складатиметься з військовослужбовців, які у цивільному житті – професійні співаки.
"У нас уже є соліст Запорізької філармонії, який воював та має ампутацію ноги внаслідок поранення. Є головний диригент Дніпровської філармонії Назар Яцків. Він теж з перших днів повномасштабного воював, отримав поранення в руку. Він ідейний натхненник цього колективу. Ми зараз збираємо хлопців, які мають свій шлях в армії. Будемо їздити на передову, співати хлопцям. У навчальні центри. Ми можемо заспівати й розказати про себе, про бойовий шлях. Щоб хлопці не боялися. Я знаю, як я в перші дні прийшов в армію. Страхи були. Колись бабця розказувала, як війна була. А тепер ми самі знаємо, як воно", — говорить Ігор Міхневич.
Повернутися на велику сцену співак планує тільки після нашої перемоги. Вистава, в якій братиме участь, має бути веселою та позитивною. Також передбачає, що колись співатиме в опері про нинішню війну.
"Оперу таку обов’язково напишуть. Це спочатку будуть роздуми композитора, потім – лібретиста. А вже безпосередньо артиста, який виконуватиме цю музику. Це буде переосмислення", — резюмує соліст Львівської опери та військовослужбовець ЗСУ.
