За інформацією: Суспільне Львів.
Олексій Кравчук. Суспільне Львів
У львівському театрі "І люди, і ляльки" відбулася прем’єра вистави "Лисяче небо". Основна ідея вистави — розповісти наймолодшим глядачам про Життя та Смерть.
Про це в ефірі Українського радіо.Львів розповів директор та художній керівник театру, солдат в запасі 80 окремої десантно-штурмової Галицької бригади Олексій Кравчук.
У п’єсі польської драматургині Марти Гусньовської "Під лисячим небом" маленьке лисенятко собі бавиться й не підозрює, що за ним хтось полює. Старий лис прикриває його своїм тілом та гине. Малий не хоче відпускати старого та йде з ним у той світ. Смерть спочатку не погоджується, але потім дозволяє. Постановник вистави Михайло Урицький
"Зараз дуже багато загиблих побратимів та посестер. У них залишаються дітки, з якими обов’язково треба про це говорити. Ця вистава дуже добра і навіть весела", — розповідає Олексій Кравчук.
У виставі Смерть грає актриса Тетяна Шелельо. А ось сам боєць хотів зіграти старого лиса, але попри те, що вже рік демобілізований, ще не зважився на це.
"Смерть насправді дуже красива і прекрасна у нашій виставі. І про це ми говоримо з нашими глядачами", — зазначає Олексій Кравчук.
Олексій Кравчук. З архіву Олексія Кравчука
Смерть на війні
У 2022 році Олекса особисто побачив смерть. Згадує, що був готовий до неї.
"25 травня я отримав поранення. Це була дорога від Попасної до Бахмута. Тоді дуже багато людей загинуло. І на моїх очах багато побратимів загинуло. В той момент страху не було. Якось було не до того. Єдине, мені було дуже-дуже боляче. Я почав просити Бога: "Я готовий вмерти, я вже пожив достатньо. Тільки зроби так, щоб не було боляче і щоб не довго". І тільки я про це подумав, як розгребли завали, під якими я опинився та чую голос мого старшини: "Олексо, вставайте". Я відповідаю: "Не годен, не можу". А він: "Я тобі дам, не годен". І він мене витягнув", — згадує ветеран про своє поранення.
Страх смерті з’явився вже після реабілітації та повернення у підрозділ.
"Я питав своїх побратимів: що ви робите, щоби не боятися? Я не ховав це в собі, признавав це чесно. Хлопці кажуть: "ми молимося". І коли ти молишся, то просиш собі мужності там бути, і якщо прийде смерть, то гідно її прийняти. А також просиш Бога, щоби це сталося швидко", — каже десантник.
На щиті
Після поранення Олекса Кравчук деякий час привозив загиблих побратимів додому, до їхніх рідних, на поховання.
"Ти приїжджаєш в морг. Там побратим лежить так, як він прийняв смерть: форма розірвана, тіло скалічене. Хлопці приводять його до ладу, кладуть в труну. Кажуть, коли можна відкривати труну. Якщо кажуть, що не можна, отже не можна", — говорить він.
В дорозі військовослужбовець молився та подумки розмовляв з загиблим, питав що б він хотів зараз отримати.
"Це мої фантазії, але я чую як його душа каже: "Хочу швидкості та музики". І я шукаю якусь музику. Як правило, це хороший старий рок. Вмикав на авто сигналку, вирулював посеред траси й намагався їхати 120-150", — розповідає десантник.
А вже на під’їзді до дому загиблого Героя Олексій вимикав музику, стишував рух.
"Стримувати своїх сліз я вже був негоден. Його зустрічає все село. А коли підходить молода дівчина, з якою він не встиг одружитися, то можеш просто підійти та обійняти. Не треба нічого казати. Скільки разів я їздив, я завжди плакав", — ділиться ветеран.
Олексій Кравчук біля автомобіля, яким відвозив загиблих військовослужбовців додому. З архіву Олексія Кравчука
Лялька на лінії фронту
Кілька місяців тому Олекса Кравчук приїжджав з ляльковою виставою до своїх побратимів, які виконують бойові завдання. За його словами, цей проєкт започаткував лялькар та військовослужбовець Валерій Дзех з Харкова.
"Командир сказав Валерію: "Привозь ляльки". Він привіз на позицію і став робити вистави. Цю ідею підтримав генерал Залужний. Зараз цим підрозділом керує Коля Серьга. Вони зібрали дуже багато лялькарів. Я мав честь теж брати участь у цьому проєкті. Ти приїжджаєш, береш в руки ляльку, бачиш очі побратимів і розумієш, що маєш говорити про дуже прості речі. Про страх, про смерть, про пам'ять. Це – найкрутіші вистави. Цьому в інституті не вчать. Тобі побратими самі підказують теми для розмов", — говорить він.
Актор-військовий на сцені та на війні
Демобілізувавшись, Олекса Кравчук займається активно волонтерством. А також погоджується з побратимами-акторами, що в майбутньому ролі українських військових у фільмах повинні грати ті актори, які побували на війні. Адже тільки вони зможуть переконливо відобразити цих героїв.
"У 1988 році я пройшов кінопроби у фільмі "Афганець". Мене затвердили на роль, вилетіли в Ташкент. Я трохи подивився як це відбувається і зрозумів, що я цьому не вірю. Я втік з тих зйомок. І розплатився тим, що десять років мене не запрошували зніматися у кіно, бо режисери такого не люблять", — сміється ветеран.
А зараз, за його словами, найбільше йому хочеться зіграти роль тиші.
"Якби я був кінорежисером, то я б хотів зняти кіно. Уявіть собі тунель. В цьому тунелі перебуває наш воїн, в екіпіруванні, зі зброєю, в броніку. Він біжить в один кінець тунелю, там йде бій, де він бачить себе, але потрапити туди він не може. Він біжить в інший кінець тунелю, там садочок, хата, жінка, яку він кохає. І туди він теж не може потрапити. Він перебуває в цьому тунелі дуже-дуже довго. Це проблема людей, які повертаються з війни та не можуть адаптуватися до мирного життя", — розповідає він.
Зараз актор знімається у серіалі "Кава з кардамоном", де втілює образ австрійського полісмена на коні та з шаблею.
Також у планах є вистава, де будуть поєднанні біблійні "Пісні пісень" та поезія війни.
Читати ще
Читати ще Від кіноактора до оператора дронів: історія військового Андрія Валенського
Читати ще З оперного театру – в окопи. Історія соліста Львівської опери Ігоря Міхневича
