За інформацією: Суспільне Львів.
Майор медичної служби Національної гвардії України у запасі Олександр Бурій вперше став на захист України ще у 2014 році. Тож після повномасштабного вторгнення не вагаючись долучився до лав НГУ, де й служив до виходу на пенсію.
В інтерв’ю Суспільному Олександр розповів про свій бойовий досвід.
Перші пацієнти
Війна для Олександра Бурія розпочалася у 2014 році. Тоді він працював заввідділу стоматологічної поліклініки. Але з початком російської агресії він та кілька лікарів вирішили доєднатися до війська.
"Прийшли у військкомат. Там питають: "Ви хто за спеціальністю?". "Щелепно-лицьовий хірург", — відповідаю. "Ні, таких нам не треба", — кажуть. Через знайомих дізнався, що формується класний батальйон. Командир – Сергій Шуляк, тоді він був майором. Я був п’ятим, хто написав заяву до батальйону і мене призначили на посаду начмеда. Але ми стояли на "нулі", — розповідає медик.
4 батальйон оперативного призначення Національної гвардії України у 2014-2015 роках прикривали Бахмутівську трасу в районі Кримського.
Першими пораненими, яким довелося надавати допомогу, виявилися громадяни України, які воювали на боці сепаратистів. Це був червень 2014 року.
"Між Попасною та Первомаївкою (з 2024 року Тихий Лиман, — ред.) була пряма дорога. Стояв наш блокпост, навпроти – їхній. Вони поперли прямо по дорозі. Словом, бій закінчився і на дорозі залишилися лежати двоє. Один кричить: "Не добивайте, це мій батько, ми маємо для вас інформацію, у вас там, у Попасній, зрадники!". Підійшов Шуляк і каже: "Дорога прострілюється. Береш ноші, двох санітарів, підповзаєш до них. Але якщо що, то кидаєте дві гранати й відходите". Ми підповзли, витягли. В одного легеня прострілена, якби я йому накладку натівську не наклав, він би помер. Другий поранений у плече. Він нам все розказав: там склад боєприпасів, у поліції отой зрадник, він нам інформацію надає. Їх забрали. Я потім дізнавався, вони вижили", — згадує Олександр.
Врятувати рядового Сокола
А потім пішли вже важкі поранення наших бійців. Так, чотири з половиною години лікарі оперували бійця з позивним Сокіл. Двічі під час операції медики повертали його до життя.
"Коли читаєш його історію хвороби, то на ньому немає неушкодженої ділянки тіла. І відкрита черепно-мозкова скальпована, а в голові сидів уламок. Обличчя уражене, перекошене. У нього і ноги поранені, і в животі осколки, в усьому тілу", — говорить лікар.
Саме тоді українські військовослужбовці відновили у Попасній роботу лікарні. Туди й завезли пораненого Сокола. Увесь одяг з нього зрізали, крім шкарпеток. Оперував лікар Бурій разом з лікарем Олександром Ковальчуком.
"Ми витягали з нього осколки. З голови я йому витягнув. Але зашити рану не можу, бо шкіри не вистачає. Я йому натягнув шкіру. Він потім сміявся, що я йому пластичну операцію зробив. Зі щоки витягнув уламок, нерв цілий, слава Богу. Зашив. Наступного дня я приходжу до нього, а він каже, що на ноги стати не може. Зрізаю шкарпетки, а там сидять осколки та перелом малої кістки", — згадує лікар.
У 2022 році головний сержант Сокіл служив у районі Маріуполя та літав на порятунок на Азовсталь. Після чергового поранення його визнали обмежено придатним і наразі він служить інструктором на полігоні.
А ось лікаря з Попасної Олександра Ковальчука у 2022 році рятували ті, чиє життя він колись врятував. Коли зайшли російські війська, то його почали шукати. Він знищив всі документи, запустив бороду та зумів вийти до своїх через заміновані поля.
Дайте мені дві гранати
Ще одного важкопораненого довелося витягувати під час бою в Катеринівці.
"Нам по рації передали про пораненого. Комбат дав свій джип, ми взяли гранатомет і полетіли. Я не розумію, звідки йде вогонь. Потрапляємо під перехресний вогонь. Я дивлюся: поранений тримається за живіт, там кров, і нога прострелена, снайпер потрапив у вену. Бій іде. Він мені каже: "Мені триндець. Дай мені дві гранати, забирайте зброю та відходьте". Тільки він мені каже, мій побратим, який прикриває, каже: "Мене теж поранили". Добре, що підскочив наш БТР і ми змогли витягти важкого пораненого", — розповідає Олександр.
Але коли вони його несли, він відчув якісь удари по спині. Помацав, крові нема, отже не поранення. А це снайпери потрапили по фарах і осколки вдарили по спині лікаря. Удар був настільки сильним, що він подумав, що це куля.
А у пораненого в тілі досі є куля, яку лікарі вирішили не витягувати: вона пройшла повз кишківник та застрягла у крижі. Спочатку він не ходив, але зараз відновив ці функції.
Коли у 2016 році батальйон розформували, Олександр сказав своєму водієві-санітару, що варто готуватися до великої війни, тому що росіяни на цьому не зупиняться.
Поки ти тут, я буду з тобою
24 лютого 2022 року лікар прокинувся зранку о шостій. Того дня мав пацієнтів за записом. Після перегляду новин почав пакувати наплічник.
"У мене є великий армійський наплічник. Починаю його пакувати. А дружину хотів евакуювати за кордон. Я вже домовився, що її з мамою та донькою приймуть у Празі. Леся подумала і каже: "Я народилася і виросла у Львові. Я москалям спину не показуватиму. Поки ти тут, я буду з тобою", — говорить він.
Олександр Бурій під час служби. З архіву Олександра Бурія
Олександр відразу пішов до військкомату. Там були страшенні черги, понад триста людей. Добратися досередини було неможливо. Тоді він зателефонував комбригу новоствореної 103 бригади ТрО Валерієві Курку, адже мав намір мобілізуватися до територіальної оборони.
"Валерій сказав, що зараз набирають резервістів першої черги. А я був резервістом третьої черги, мені на той момент було 57 років. Він мені каже: "Збереш роту?". Звісно, що зберу. Я почав обдзвонювати своїх і набрав 67 людей", — згадує майор.
І тут Олександрові зателефонував Сергій Шуляк та запропонував мобілізуватися до Нацгвардії. Там лікар прослужив до виходу на пенсію.
"Ми тоді не думали, що за рік закінчиться війна, але й не очікували, що вона триватиме так довго. Я з ними воював і знаю, що це таке. Коли їх відлупили на Київському напрямку, потім на Харківському, якби тоді союзники не підвели нас, то ми б і до Перекопу би дійшли", — вважає офіцер.
Свою службу останні три роки Олександр називає саме службою, а не війною. Тут він займався суто пораненими: привозив їх з лінії бойового зіткнення, стежив за правильно оформленими документами, щоби поранені змогли вчасно отримати належні виплати, надавав медичну допомогу у медичній частині, перев’язував, оперував. Стріляти йому зараз не довелося.
"У 2014-2015 роках я влазив у груди, в живіт, бо не було кому. Зараз я робив, в основному, не складні операції. Їхні рани гнійні, робиш перев’язки, повторно оперуєш, зашиваєш знов", — говорить медик.
Собака, якого завів Олександр після виходу на пенсію. З архіву Олександра Бурія
Після виходу на пенсію цілий місяць відсипався. Зараз ще й завів песика, золотистого лабрадора. Каже, що у нього все життя були собаки. То ж зараз він тішиться новим членом родини.
