За інформацією: Суспільне Львів.
У 40-і роки радянська влада розпочала боротьбу з релігією на Заході України. Священники ставали жертвами репресій, а храми на Львівщині перетворювали на склади, музеї і фонди. Але навіть попри це релігія не зникла з життя місцевих мешканців, а перейшла в підпілля.
Більше про історію храмів дізнавалося Суспільне.
За словами кандидата історичних наук Василя Кметя, СРСР розпочала репресивну політику проти релігії на Заході України у 40-і роки.
"Якщо йдеться про масове закриття церков, то без сумніву з ним Захід України і Львів зустрілись у 1944 році, після 1944 року. Після 1946 року, коли відбулася ліквідація УГКЦ, офіційною підставою для закриття храмів ставала неперереєстрація згідно з новим законодавством. Такі закриття стають відповідним чином масовими і легалізованими", — говорить історик.
Після 1948 року з одного боку посилилася атеїстична пропаганда, а з іншого — храми масово припиняли свою діяльність.
"Посилювались заходи, спрямовані на закриття, вилучення храмів, які часто припиняли свою діяльність. Вони або знищувалися, руйнувалися, трансформувалися у спортивні зали чи якісь там інші приміщення, або перетворювалися на заклади, установи, які могли б бути використані для господарства, в будь-якому випадку вони переставали виконувати свою сакральну роль і сакральну функцію", — пояснює Василь Кметь.
Церква святих Ольги та Єлизавети (Львів)
Костел святої Єлизавети (нині Церква святих Ольги і Єлизавети) на вулиці Привокзальній був побудований на початку ХХ століття для вшанування дружини імператора Франца Йосифа І — Єлизавети Баварської. За словами Василя Кметя, у 1946 році храм закрили. У часи СРСР споруду використовували для зберігання хімікатів.
"Єдине, що мені запам’яталося найбільше, що от там, де той хрест стоїть, то до того хреста там завжди приходила старша жінка і вона завжди там молилася, приносила квітки – одна людина на фоні того всього безбожництва", — розповідає місцевий житель Ігор Біликівський.
Церква святих Ольги і Єлизавети. Суспільне Львів
У 60-х роках, коли з вежі храму зрізали хрест, стався інцидент.
"Був намір прямий — хрести зрізати. І вони забралися на шпиль, вони мали там якісь засоби, і один хрест почали зрізати. І цей хрест не впав, а схилився і цьому Горлачову пошкодив ногу", — каже адміністратор храму Ольги та Єлизавети Іван Галімурка.
Церква святих Ольги і Єлизавети. Суспільне Львів
У 1991 році храм передали греко-католицькій громаді і освятили як Церкву святих Ольги та Єлизавети.
Гарнізонний храм святих апостолів Петра і Павла (Львів)
Гарнізонний храм святих апостолів Петра і Павла, а тоді Костел Петра і Павла ордену Єзуїтів також закрили.
"Єзуїтів у Львові вже не було. Єзуїти виїхали. У 40-х роках ще мали можливість римо-католицькі священники дещо з сакральних предметів вивезти на терени Польщі. А храм також почали використовувати як складське приміщення для таких побутових потреб. Там було облаштоване теж сховище резервного фонду бібліотеки Академії Наук", — каже кандидат історичних наук Василь Кметь.
Гарнізонний храм. Суспільне Львів
За словами священника Гарнізонного храму Всеволода Семененка, без спеціального дозволу потрапити туди було неможливо.
"У часи радянські, наскільки знаємо, КДБ нікого сюди не впускало, тільки потрібно було якийсь дозвіл. Було книгосховище і бібліотека Василя Стефаника. Стелажі стояли по всьому храму: і в долі, і в так званих хорах. Все було в книгах", — говорить Всеволод Семененко.
Гарнізонний храм. Суспільне Львів
Попри це свою роль церква хай і підпільно, але виконувала.
"Книги були в церкві. І стіни церкви берегли книги, а книги берегли церкву. Наші бібліотекарі там працювали з книгами, але, ви знаєте, вони там і молилися", — зазначає гендиректор Львівської національної бібліотеки Стефаника Василь Ферштей.
Гарнізонний храм. Суспільне Львів
У 2011 році для книжок знайшли інше приміщення і почали їх перевозити.
"Ініціатива пішла від військових і це була дуже добра ідея щодо створення Гарнізонного храму. Треба було фізично перемістити понад 2 мільйони книг – це непросто. Я можу помилитися трошки, але чи не 143 КАМАЗи таких критих величезних нам вдалося перевезти", — каже Василь Ферштей.
Того ж року, 6 грудня, на День ЗСУ, відбулося урочисте укриття храму.
"Храм є першою пам’яткою бароко в Україні і має майже 400 років. І у Львові був напевно відкритий один з найпізніших, аж у 2011 році – це було урочисте відкриття. Знаємо, що за декілька років почалася війна, і храм якнайефективніше виконує свою місію", — додає священник Всеволод Семененко.
Зараз у храмі регулярно відбуваються прощання із загиблими військовослужбовцями.
Церква святого Миколая (Львів)
За словами клірика Церкви святого Миколая Володимира Рудого, це найстаріший храм у Львові.
"Храм святого Миколая Чудотворця – найстаріший, найдревніший храм міста Львова. Перші згадки є – це в грамотах князя Львова, 1292 рік. Храм був діючий постійно і в радянський час. Попри те, що багато храмів, навіть які були довкола тої старої частини Львова, були зачинені, то храм святого Миколая був діючий. Напевно, через те, що це пам’ятка архітектури для державних органів – це в першу чергу", — каже Володимир Рудий.
Церква святого Миколая. Суспільне Львів
У храмі, за словами Василя Кметя, дотепер зберігається книга відвідувачів, яку вів настоятель храму.
"От власне найперший запис — про відвідування делегації Японської автокефальної православної церкви нашого храму. Є відвідини записані — Патріарх Румунської православної церкви. Це є 1975 рік", — говорить Володимир Рудий.
Меморіальна книга. Суспільне Львів
Загалом, як зазначає Василь Кметь, у радянські часи у Львові було до 10 храмів. Всі решта були або закриті, або знищені.
"Значить храми, які на той час існували: Латинський катедральний костел і Костел святого Антонія – два храми римо-католицькі, які були чинні. Православні – це Собор святого Юра, це російська Церква святого Георгія, Успенська церква, Преображенська церква, Миколая, П'ятницька церква, Петра і Павла. То до десяти храмів – фактично все", — додає кандидат історичних наук.
Храм Воскресіння Господнього (село Цеперів)
Храм Воскресіння Господнього у селі Цеперів, за словами місцевих мешканців, був тривалий час закритий.
"Почали все викидати з церкви, ми бачили, що вони так робили. У нас такі були великі образи під склом і то все так били, і так було чути як вони били. Як тільки закрили церкву, то люди бастували. Треба було молоко здавати на державу, молоко не хтіли здавати. Так ті ходили по хатах. Грозили, що ми корови не дамо пасти", — каже місцева жителька Антоніна Кисіль.
Храм у селі Цеперів. Суспільне Львів
Проте в селі проводили підпільні богослужіння.
"З розповіді батьків знаю, що церква була закрита, ну точно не можу сказати у 63 чи 67 році, бо я в 64 тільки народився. Багато людей таких в селі, що вони то зорганізували ту справу. Забрали Матір Божу, занесли до нас додому. Забрали хрест. У нас були чаші, в нас були кадила. Мій тато був провізором і він підпільно відкривав церкву кожної неділі. Був в нас дяком Тис Іван і він правив молебень. І люди йшли до церкви – молилися. Все як має бути", — говорить житель села Роман Кисіль.
Храм у селі Цеперів. Суспільне Львів
Церкву у селі Цеперів відкрили у 1989 році.
"І настав такий момент: 89 рік, я вже був зрілий чоловік, і мені прийшлося бути в моменті, коли відкривали оцей замок. Коли ми відкрили двері, за плечима стояло ціле село — від маленького і до старенького. Коли зайшли в церкву, картина була жахлива, бо перед тим з церкви вивезли багато речей. Церква була пусткою, вікна були оббиті і вся церква була встелена пташиним послідом. Коли зайшли всередину, всі плакали довго", — каже місцевий житель Андрій Пеленьо.
Храм у селі Цеперів. Суспільне Львів
Попри десятиліття утисків релігія залишалась важливою частиною життя мешканців. Тож після відновлення незалежності храми знову стали осередками духовності.
