За інформацією: Суспільне Львів.
Жінки, які ухвалюють рішення долучитися до Сил оборони, роблять це свідомо. Під час розмови з психологом вони пояснюють, що хочуть бути корисними своїй країні та їх не лякають труднощі.
Про це діловод-психолог Другої окремої Галицької бригади Національної гвардії України Ольга Прокопенко розповіла в ефірі Українського радіо.Львів.
Розмова з психологом
Сама Ольга долучилася до Національної гвардії України у 2019 році. За її словами, до 2018 році вона разом з маленькою донькою мешкала в Авдіївці. Проте близькість до лінії бойових зіткнень спонукало її виїхати з рідного міста до Харкова.
"Вже стільки років йшла війна. Я зрозуміла, що виховувати дитину в Авдіївці немає сенсу. Ми стільки років очікуємо на мир, а його немає. Моя дитина знала що таке війна з чотирьох років", — говорить вона.
Те, як її донька травмована війною, вона зрозуміла у мирному тоді Харкові. Ольга вирішила зробити подарунок дитині та влаштувати салют. Адже мала ніколи в житті не бачила салюту.
"Ми хотіли її порадувати. А вона злякалася, впала на підлогу. І попросила, щоби ми такого більше не робили", — говорить жінка.
Перед тим як підписати контракт Ольга спілкувалася з психологом Нацгвардії.
"Це була жінка. Вона мене спитала, чому я хочу стати нацгвардійцем. Я відповіла: хочу захищати рідну землю. Психолог тоді підтримала мене як жінка", — згадує Ольга Прокопенко.
Військовослужбовиця Ольга Прокопенко. З архіву Ольги Прокопенко
Тепер це питання військовослужбовця задає рекрутам, які виявляють бажання долучитися до лав Сил оборони.
"Жінки також приходять на співбесіди. Не так часто, як чоловіки, але – приходять. Ми розмовляємо, пояснюємо і даємо час подумати, чи дійсно ти готова. Нещодавно до нас приходила жінка, яка має однорічну дитину. Вона все зважила, служить і дуже щаслива, аж світиться", — говорить військовослужбовця.
Спочатку – базова військова підготовка
Через два дні після співбесіди Ольга поїхала на три місяці до навчального центру. Цей час згадує як яскравий та складний період. Розповідає, найважче їй було через розлуку з донькою.
"Донька залишилася з моїм татом. Вона – в Харкові, у новому місці, в новій школі, з новими друзями. Їй важко. А я від неї далеко. Я не могла приїхати до неї навіть на вихідні. Я вчилася розрізняти види зброї, розбирати автомат. То був досвід цікавий та складний. Я це пережила і дитина також. Я розуміла, щоби захистити себе й свою дитину, я мушу добре вчитися", — каже вона.
Звісно, були періоди невеликого розпачу, були сльози. Але жінка видихала і поверталася до навчання.
"Навіть під час базової військової підготовки я прокидалася за годину-півтори та приводила себе до ладу. Я хотіла цим підтримувати себе", — говорить військовослужбовець.
