За інформацією: Суспільне Львів.
Після важкої контузії, яка призвела до зупинки серця, подальшого лікування та відновлення Богдан на позивний Бетер повернувся до свого підрозділу та виявив бажання вивчитися на водія БТРа.
Про це в інтерв’ю Суспільному розповів львів’янин, навідник оператора БМП 24 окремої механізованої бригади імені короля Данила Богдан Бетер.
Перша штурмова рота Да Вінчі
Богдан за освітою є інженером-технологом харчової промисловості. Під час Революції Гідності він возив провізію на Майдан. А у 2015 році доєднався до Правого сектору. Тоді йому було всього 21. Чоловік потрапив до підрозділу, яким керував Дмитро Коцюбайло (Да Вінчі).
"Йому було 19 років. Молодий, веселий, запальний хлопчина. Він був моїм командиром. Кожний бій – він йшов попереду. Йшов з усіма у розвідку, разом з усіма носив бойовий комплект. Не залежало ні від посади, ні від статусу. Ми всі були рівними", — згадує чоловік.
На шахті Бутівка Богдан отримав своє перше поранення.
"Я стояв під стволом шахти з кулеметом. По нас працював танк. Танк влучив у кут вікна. Мене ударною хвилею відкинуло від вікна та посікло осколками. Зачепило руку й ногу", — розповідає військовослужбовець.
У лікарні хірург написав, що Богдан самовільно приїхав зі Львова й підірвався на власній міні. Проте вже зараз, під час повномасштабної війни, старі поранення дали про себе знати й чоловік готується до операцій.
Тоді ж, біля Бутівки Богдану вдалося підбити ворожий БТР, через що побратими дали йому позивний Бетер.
Повномасштабне вторгнення
24 лютого 2022 року Богдан вже перебував закордоном, де займався бізнесом з перевезень. Каже, що очікував повномасштабного вторгнення ще з часів антитерористичної операції.
"Я знав, що так буде. Знав, що москаль не зупиниться, що йому буде мало і мало. Я бачив як вони себе поводили під час АТО. Коли були перемир’я провокували нас, їхні літаки скидали на нас авіаційні бомби, були артилерійські обстріли. Було зрозуміло, що вони накопичують сили", — каже він.
Богдан Бетер. Фото з особистого архіву Богдана Бетера
Але коли в перший день повномасштабного вторгнення йому зателефонував тато, чоловік спочатку не повірив.
"Я приїхав з рейсу та лежав вдома на ліжку. Подзвонив батько і каже: "Війна". Я відповів, що війна у нас триває з 2014 року. Але батько каже: "Повномасштабна, росіяни пішли на Київ", — згадує військовослужбовець.
Чоловік відразу зібрав речі й поїхав в Україну. Мав намір їхати на війну на власному бусі, але українські митники не пропустили його, тож авто досі стоїть у Польщі. Кордон він перейшов пішки.
25 лютого чоловік вже відмічав свій день народження у військкоматі, де йому відмовили у мобілізації.
"Мене зняли з військового обліку вже раніше. Я маю третю групу інвалідності через поранення. Мені сказали, що потрібні довідки якісь", — розповідає він.
Окупована Буча
В пошуках підрозділу, який погодиться його мобілізувати, Богдан займався волонтерством. На початку повномасштабної війни у телеграмі створювали групи, де він залишав свій номер телефону і писав, що готовий їхати. Так на нього вийшов учасник бойових дій АТО та запропонував повести волонтерську допомогу в окуповану Бучу, а звідти забрати дітей та старших людей.
На українському блокпосту чоловіків попередили, що їхати туди небезпечно та побажали удачі. На блокпосту, який зробили російські військовослужбовці, українцям довелося прикликати на допомогу всю свою витримку. Вони знали, що в Бучі на них очікують люди, які потребують ліків та їжі, а також діти й старенькі, які сподіваються вирватися з окупації.
"На блокпості стояли не росіяни. Якісь з нацменшин. Почали говорити до нас російською. Я відповів, що не володію цією мовою. Пропонував говорити англійською, французькою, польською або українською. Тикали в нас автоматами, погрожували. Перевірили паспорт, обшарили машину. Хотілося схопити той автомат і покласти їх. Але нас було тільки двоє. А їх на блокпосту троє і ще в бліндажі невідомо скільки. Тому зчепив зуби та тримав себе в руках", — розповідає він.
У Бучі швиденько вивантажилися, забрали людей та поїхали тією самою дорогою. Було дев'ятеро дітей, дві молоді жінки та три старші. На зворотному шляху процедура обшуку знову повторилася.
"Коли ми їх забирали, вони плакали. Коли москалі перевіряли на блокпосту, то всі мовчали, їм було страшно. Наші зустріли дуже добре. Ми вийшли з авто з мандражем, руки трусилися. Нам запропонували кави, медики оглянули людей, які були в авто і ми поїхали далі", — каже Богдан.
В таких волонтерських поїздках чоловік познайомився з бійцями з 24 ОМБр, яким привіз волонтерку й вирішив мобілізуватися саме до цього підрозділу.
Тато йде захищати Україну
На початку квітня 2022 року Богдан прийшов у 24 бригаду та сказав, що хоче саме до них. Але мобілізуватися треба було все одно через ТЦК.
"Я пройшов ВЛК швидко, не говорячи, що я списаний за станом здоров’я. Так вийшло, що у моєї доньки 13 квітня день народження, а 12 я вже у частині був. Мені дали буса, щоб я його підготував до виїзду. Я приїхав до доньки у однострої. Вона мене питала, що то таке. Я сказав їй, що тато йде захищати Україну. Вона ще маленька була", — розповідає боєць.
Богдан Бетер з донькою. Фото з особистого архіву Богдана Бетера
За тиждень підрозділ уже утримував Попасну.
"Коли я у 2015 році йшов на війну, я сказав батькам, що їду за кордон на заробітки. Зараз вже не приховував. Але сказав батькам, що буду водієм, возитиму людей. Мама знала, що стримати мене неможливо", — говорить чоловік.
Попасна на той час вже була зруйнована. На той момент щодня було по тисячу прильотів артилерії, мін і снарядів.
"Був бій з "вагнерами". Вони нас штурмували понад чотири години. Дуже багато їх було. Ми бій відбили. З їхнього боку було багато провокаційних обстрілів. На той час у нас уже були мавіки, робили обльоти. Їхній танк працював по нас стабільно двічі на день. Так само по нас працювала ствольна артилерія, "рапіра", снайперка великого калібру. Вона б’є точно, осколки йдуть вперед", — згадує військовослужбовець бої за Попасну.
Ще одна контузія
Там, під Попасною, Богдан отримав важку контузію, через яку у нього зупинилося серце.
За його словами, підрозділ перебував у напівоточенні, тому командування надало наказ відступити. Оборонці замінували свою позицію та почали відходити групами по кілька осіб.
"Хлопці прийняли кілька боїв й у них закінчилися боєприпаси. Доправити їм не було можливості, вони відкочувалися до нас. Нам сказали протриматися ще кілька годин. Був дуже великий натиск. Я дивувався: ти по них стріляєш, влучаєш, а вони далі йдуть. Може, вони були під якимись наркотиками. На нас тиснули з двох флангів. Моя позиція була крайня, вміщала 6 людей, а було вже 12. Серед нас були старші люди. Я запропонував тим, кому важко, йти до сусідньої позиції. Я по чотири людини відпускав. Забирали зброю та боєприпаси. Я залишився та зі мною залишилися ще четверо. Двоє з них на сьогодні загинули", — розповідає військовослужбовець.
Богдан Бетер. Фото з особистого архіву Богдана Бетера
Під час відходу метрів за три прилетіла 120 міна й розірвалася. Чоловіки зазнали сильних контузій. Але ще 15 кілометрів довелося йти пішки.
"Коли дійшли до нашого тилу, мені стало гірше. Нудило, паморочилося в голові, була сильна слабкість. Зайшов до наших медиків. Там багато наших хлопців було. Приїхала "швидка", забрала нас. Коли ми під’їхали до Бахмута, я розплющив очі. Хлопці мені кажуть: "З днем народження. У тебе зупинка серця була поки ми їхали", — каже він.
БМП "Киця"
Після лікування та реабілітації Богдан повернувся у свій підрозділ та виявив бажання перевестися з піхоти у бронегрупу. Для цього почав вчитися водити БМП.
"Перший раз я заглох. Другий раз я поїхав, зрозумів принцип. За півтори години навчився їздити. Зараз я навідник оператора, сиджу у башті за гарматою", — говорить військовослужбовець.
БМП, яке отримали бійці, виготовили у шістдесятих роках минулого століття, проте їх відновили та відреставрували, тому свою роботу виконували добре.
"БМП ми назвали "Киця". Ми стояли біля неї, прийшов кіт і почав бігати. Я: "киць-киць-киць". Хлопці питають: "Ти до машини так кажеш?". Так вона стала "Кицею", — згадує Богдан.
БМП. Фото з особистого архіву Богдана Бетера
З "Кицею" він був на Херсонському та Миколаївському напрямку, а також у Бахмуті. Каже, що на корпусі БМП не малювали хрестиків, щоби порахувати кількість знищених ворогів.
"Ми працювали з закритих позицій за координатами. Багато було виїздів на штурми, їхала піхота з нами, ми її прикривали. Наша робота: завезти піхоту та прикрити її, щоби вона могла просуватися вперед. Зробили роботу, відкочуємося на перезарядку та стоїмо в очікуванні евакуації або іншої роботи", — розповідає військовослужбовець.
Зараз Богдан перебуває у реабілітаційній відпустці. У Часовому Ярі розірвав собі біцепс, який довелося оперувати. Також він помітив, що почали терпнути ноги. Лікарі діагностували проблеми, які тягнуться ще з часів АТО.
"Треба трохи підлікуватися, щоби повернутися на війну вже здоровим", — каже навідник оператора БМП 24 окремої механізованої бригади імені короля Данила Богдан Бетер.
