"Роблю світ кольоровим": історія незрячої мешканки Львівщини, яка плете вироби з бісеру

43-річна Тетяна Франц родом із села Тудорковичі, що на Львівщині. У минулому вона вчителька географії. Через хворобу жінка повністю втратила зір. Зараз навчилася розпізнавати все на дотик, опанувала смартфон на слух, створює прикраси з бісеру та пише вірші.

Про своє життя та творчість Тетяна розповіла Суспільному.

Тетяні Франц — 43 роки. За її словами, через хворобу вона була змушена залишити вчителювання.

"У листопаді 2007 року на правому оці в мене утворилася плямка. При зверненні до офтальмолога лікарка сказала, що це тріснула судинка, вам треба берегти око, тому спочатку нормалізуйте свій тиск. І ця епопея з "нормалізуйте тиск" призвела до того, що у квітні 2011 року я втратила зір на друге око. Для мене це був великий стрес. Я ненавиділа весь світ", — пригадує Тетяна.

У 2008 році Тетяна захворіла. У неї виявили хронічну хворобу нирок, яка пролонгована програмним гемодіалізом. За її словами, ще до операції вона бачила світло і тіні, а після перестала бачити і це.

"Ще до того, як починав падати зір — я вивчала на дотик речі, предмети, одяг та все довкола. А що робити і куди звертатися незрячим з такими проблемами і лікарі досконало не знали. Це зараз все можна знайти у вільному доступі в інтернеті" — каже жінка.

У 2012 році Тетяна у лікарні познайомилась з дівчиною, яка розповіла їй про організацію Українського товариства сліпих.

"У 2012 році, коли я перебувала у лікарні зі мною в палаті лікувалася дівчина, на жаль, вже покійна, молоденька, Оксана. (…) Вона жила в сім'ї, де були двоє сліпих людей. Вона розповіла про те, що у Львові є організація УТОС, про гурток із бісероплетіння і запропонувала мені туди сходити. Так ми з татом вперше завітали до спеціалізованої бібліотеки імені Тараса Шевченка Львівської обласної організації Українського товариства сліпих (ГО ЛОО УТОС)" — згадує Тетяна.

Жінка розповідає, що мала базові вміння з плетіння бісером. Цього її ще у школі, де вона працювала, навчила колега. Тоді Тетяна була повністю зрячою.

"Я не знаю, як в мене це виходило. Спочатку, я наробила багато клаптиків з бісеру. Через високий тиск не могла ходити на гурток, тому тато сам все відносив до бібліотеки, і мені доробляли замочки. Але з часом, дівчата в УТОСі почали казати, що так не піде, треба щоб вона сама все це навчилася робити", — розповідає жінка.

Тетяна вже 14 років займається бісероплетінням. За її словами, тоді значно облегшило їй життя те, що вона навчилась користуватись смартфоном і на слух вчилась плести перші вироби.

"Це для мене було повним відкриття, тому що я мала доступ до світу. Могла собі сама знайти звукову книжку, якісь відео, де є навчальний курс. Це також мені допомогло, коли я порвала сухожилля у 2020 році — перебуваючи у лікарні, я переслухала чимало майстер-класів з бісеру, як роблять квіти із дротика. Знайшла відповідні канали — один, другий, п'ятий, і почала вже вдома робити на слух свої перші букети квітів, а те, що не розуміла, то в УТОСі напівзрячі доробляли кінцевий варіант", — каже Тетяна.

Тетяна Франц плете силянку

Тетяна каже, щоб запам’ятати схему трикольорової силянки, їй знадобилося попередньо виготовити 5 таких робіт. Вона ставила відео на сповільнену швидкість і слухала хід роботи. Вже сьогодні вона це робить без підказок.

"Рідко таке буває, коли якась бісеринка на робочому столі змішалась і ти ж цього не бачиш, працюєш далі, вже потім мені хтось підкаже, що там не той колір, але така силянка лише стає особливою і зі своєю якоюсь історією" — розповідає жінка.

Роботи Тетяни Франц Надала Тетяна Франц

За словами майстрині, вона брала участь в аукціоні, де були виставлені її роботи з бісеру, щоб допомогти хлопцям на передовій. Також багато робіт зараз за кордоном.

"Багато робіт я дарую людям та волонтерам, які потім продають, а за виручені кошти допомагають військовослужбовцям. Мої роботи є в Канаді, в Німеччині, Латвії. (…) Пригадую, що минулого року в членів УТОСу військовослужбовці замовили зробити для них браслети із написами "Слава Україні", "Героям Слава". Ще ми зробили для них окремо брелки із українською символікою, синьо-жовті квіти із бісеринок. Дуже багато всього зробили. Були задоволені" — розповідає жінка.

Тетяна каже, що намагається транслювати оточуючим лише позитивні емоції:

"Я б сказала, що я дуже вимоглива. В мене є одне правило — нікому не потрібні мої сльози. Проте деколи я істерю, але, повторюся ще раз, ніхто не повинен бачити твої сльози. Я всім у лікарні, хто зі мною лежав, також казала, ну чого ти ревеш? Чого ти така нещасна? Піди собі кудись, там поплач, якщо від того легше, висякайся і приходь усміхнена. Нікому ти така заплакана не потрібна. Самі знаєте, наскільки легко спілкуватися із усміхненими людьми".

Зараз жінка продовжує плести з бісеру, а також чекає на свою другу книжку. Каже, що книга буде кишенькова, на 120 сторінок, і кожен зможе носити із собою.