За інформацією: Суспільне Львів.
У шпиталі Бахмута львів’янин Артем Князьков був двічі. Вперше — у 2015 році, коли отримав поранення під час оборони Дебальцевого. Вдруге – у 2022 році, під час оборони Бахмута.
Про це Суспільному розповів боєць батальйону "Донбас" у 2014 році та ветеран 7 прикордонного Карпатського загону у 2022 році Артем Князьков.
Штурмовик Стаф
На початку російсько-української війни, у 2014 році, Артем зрозумів, що не може сидіти вдома, й почав шукати добровольчі батальйони, куди можна долучитися. Обрав "Айдар". Щоби долучитися до цього підрозділу, треба було приїхати до Києва.
Згадує, що прийшов до свого керівника одного з будівельних супермаркетів і повідомив, що звільняється. На роботі поставилися до цього з розумінням і навіть допомогли зібрати необхідні для мобілізації речі й заплатили за них.
"Я приїхав потягом до Києва, де мене мали зустріти бійці з "Айдару". Але вони перестали виходити на зв'язок і я повернувся додому. Дорогою передзвонив у батальйон "Донбас". Там сказали – приїжджайте. У той самий Київ. Але я вже їхав додому, то приїхав, знову зібрався та поїхав", — говорить ветеран.
Артема скерували у штурмовики. Тоді ж він обрав собі псевдо Стаф, бо дуже любить собак.
"У 2014 році штурмовик звучало як Рембо. Нас багато пішло в штурмовики", — каже він.
Артем Князьков із позивним Стаф. Фото надав Артем Князьков
Після місяця навчань підрозділ "Донбас" виїхав до Лисичанська. Згодом були бої за Оріхове та Тошківку. Своє поранення він отримав біля Дебальцевого.
"Ми мали виїжджати в Донецький аеропорт. Ми вже збиралися туди. Але в останню хвилину, ми вже були в машинах, нам дали наказ висуватися на Дебальцеве. Всі засмутилися, бо хотіли в аеропорт", — говорить чоловік.
Зачистка Дебальцевого
Дебальцеве на той момент уже було розбите.
"Нам сказали, що у Дебальцевому помітили диверсійно-розвідувальні групи. Нас як штурмовий загін послали туди на зачистки. Я та мій побратим Піхота пішли за бойовими комплектами до машини. Я ще пам’ятаю як нас обстрілювали з міномета. Піхота виліз на машину, щось мені подає. А я уявляю, якщо зараз в цю машину щось влучить, то від нас навіть атома не залишиться. А він так довго там вовтузиться, набирає гранати, по кишенях розсовує", — каже Артем.
Дорогою до місця, де треба було проводити зачистки, авто батальйону "Донбас" зламалося.
"Машина зламалася на мості і нас почали з "градів" обстрілювати. Ми всі поховалися. А наш водій, Іван Логвинов, залишився там, завів її й вивіз нас. Це людина з великої літери, хоча й малий на зріст", — говорить Стаф.
Того дня бійці взяли трьох полонених.
"З’ясувалося, що вони наводили артилерію на наші місця розташування. Як нам потім розповіли, у них були паспорти України. Але вони тримали під обкладинкою російські рублі. Так вони ідентифіковували один одного", — розповідає боєць.
Поранення
У січні 2015 року батальйон "Світязь" заблокували у Вуглегірську. Йому на допомогу пішов зведений загін з бійців батальйону "Донбас" та 30-ї окремої механізованої бригади.
"Ми сформували колону. Я не знаю, розвідка чиєї бригади перевіряла шлях, але спрацювала дуже погано. Розвідники сказали, що там все чисто. Але нас чекали. Нам сказали: зараз легенько заїжджаємо у Вуглегірськ, займаємо п’ятиповерхівку скраю, тримаємо оборону, нам підвозять БК, деблоковуємо "Світязь" та виходимо", — згадує Артем.
Артем Князьков Стаф із шевроном батальйону “Донбас”. Фото надав Артем Князьков
Але доїхати до Вуглегірська їм не вдалося.
"Вже потім я побачив, що на деревах кульки висять. І на дорозі валялася гілка. Коли останній танк з нашої колони переїхав цю гілку, нас почали розстрілювати з двох боків. Тобто, кульки висіли, щоби ті, хто стріляв по нас з поля, не влучили у своїх, хто сидів з іншого боку", — каже Стаф.
Перший танк з цієї колони відразу розстріляв противник. В бій вступили російські РПГ та снайпери.
"За нами їхав наш джип з АГСом. Біля них лягла 82 міна, машина дугою стала і там загинув побратим. Ми зістрибнули до нього. І відразу прилетіла ще одна міна. Я за долю секунди не встиг сховатися і мене поранило в ногу. Я крикнув: "Нога", подивився вниз і побачив, що в мене дірки в штанах. Болю не відчув", — говорить ветеран.
Він продовжував брати участь у бою і ще півтора кілометра пройшов пішки. Поранених евакуювали у шпиталь в Артемівськ (нині – Бахмут).
"Наплив поранених був шалений. Але ставлення лікарів було дуже хорошим", — згадує він.
Повномасштабне вторгнення
За словами Артема, напередодні повномасштабного вторгнення, коли лягав спати, почув як за вікном, на вулиці, проїхало авто без глушника.
"Звук був ніби автоматна черга. Для мене це було як флешбек. На ранок прокидаємося, а таки війна", — говорить чоловік.
Того ж ранку до ТЦК він не пішов. Спочатку вирішив залагодити справи, закрити ФОП, переконатися, що дружина та двоє дітей в безпеці. До слова, закрити ФОП виявилося дуже складно. І вже коли Артем перебував у зоні бойових дій, податкова надсилала йому штрафи, які він змушений був оплачувати.
"Під час АТО я був сам. А тут – дружина і двоє дітей. Це – відповідальність. Ми живемо неподалік аеропорту. Перші ночі ночували в кіноцентрі. Потім відправив їх за кордон. Щоправда довго вони там не були, повернулися. Та й зараз, коли повітряна тривога, всі чекають від мене команду: чи бігти в укриття, чи можна ще спати", — каже ветеран.
1 травня 2022 року Артем Князьков пішов у ТЦК.
"Я прийшов з невеличкою сумкою. Мене відразу на медогляд і – у частину. Але дали тиждень, щоби закрити всі свої справи. Дружині я сказав, що мені прийшла повістка. Вона поплакала. А я взяв рюкзак на плечі й пішов", — згадує Стаф.
У ТЦК запропонували мобілізуватися у 7 прикордонний загін.
"Спитали, чи мені це підходить. Якщо не підходить, то треба було чекати тиждень на інші пропозиції. Я погодився. Тим більше, що я вже дружині сказав, що йду. Нащо я буду її нервувати зайвий раз. Мене поставили головним медиком роти. Я їм кажу: "Я зеленку від йоду не можу відрізнити, який з мене головний медик?" Тоді питають: "Ти під час АТО ким був? Штурмовиком? Ну то підеш в розвідку", — говорить він.
Артем Князьков Стаф. Фото надав Артем Князьков
Згодом дружина звісно дізналася, що повістки не було. Дзвонила, сварилася. Але чоловік вже був на війні, тож реагував на ці розмови спокійно.
"У мене було відчуття, що зі мною нічого не станеться. Ось таке відчуття, що ніби саме ти – герой цієї війни і за сюжетом тебе не можуть вбити, ти ще маєш щось зробити. Тому казав жінці: "Юль, все буде добре", — сміється ветеран.
Бабуся з підвалу Бахмута
Артем каже, що під час бойових дій прикордонники не відрізняються від військовослужбовців ЗСУ й виконують ті самі завдання.
"Ми виходили на позиції. Я був на позиціях. Виходив на прикриття. Робили ту ж роботу, що й ЗСУ. Тільки ЗСУ має ще тяжке озброєння, а у нас такого немає", — говорить він.
Вдруге в Бахмут він заїхав у 2022 році. Каже, що місто сильно змінилося.
"Наше відділення заїжджало першим в Бахмут. Їхало нас четверо. Я, Калуш (командир другого відділення наземної розвідки), Птаха (командир безпілотників) та Дєд. Ми їхали так, що мало на ворожі позиції не заїхали, бо gps не працює. В останній момент військові нас зупинили. Питають: "Ви куди зібралися? До кого?", — згадує Стаф.
Жили військовослужбовці у підвалах.
"Квартир порожніх — скільки хоч. Але у підвалах було надійніше", — зазначає він.
Артем на польовій кухні. Фото надав Артем Князьков
У підвалах переховувалися від обстрілів та ракетних ударів і місцеві мешканці. Одного разу до прикордонників приїхали волонтери й привезли продукти та їжу. Оскільки бійці мали достатньо їжі, то допомогу вирішили роздати місцевим.
"Приходить одна бабуля. Живе в підвалі, води й електрики нема. А вона – губи намальовані, в пальто, сумочка й комір з якоїсь лисиці. Питає: "А белый хлебушек есть? А то я черный не ем". Ще перед тим ми чоловікам, які сиділи в підвалі дали кульок тютюну. І ця бабуля: "А сигареткой не угостите? Такая женщина как я табак курить не будет", — згадує Артем.
Там, під час оборони Бахмута, прикордонник зазнав контузії.
"Я був на позиціях і йшов у туалет. Тут прилетів дрон і зробив скид. Мене відкинуло і я сильно вдарився головою. До туалету я не дійшов. Зате потрапив в ту ж саму лікарню, що й у 2015 році", — говорить він.
Повернення з війни
Хоча зараз Артем вже звільнився з Сил оборони, але ділиться, що війна його не відпускає.
"Діти бавилися в парку. Менший син підбіг та направив на мене іграшковий пістолет. Я відчув, що мені стало недобре. Сказав йому, щоби так не робив. У мене й після АТО був зрив, що довелося звертатися за допомогою до лікарів. І зараз це сприймаю недобре. Думаю, що це у кожного військового так є", — розповідає ветеран.
Зізнається, що некомфортно себе почуває, коли на дорозі позаду інше авто притискається до його автомобіля.
"Або в маршрутці, коли я їду, я не можу стояти коло вікна. Я маю за когось зайти й сховатися. У мене враження, що я — мішень", — каже він.
Чоловік звернувся до психолога у Львівський центр надання послуг учасникам бойових дій і дізнався, що фахівчиня – бойова медикиня батальйону "Донбас".
"Спав дуже погано, бувало кричав вночі. Я колись працював з цивільним психологом. Що я їй можу розказати? Про треші війни? Вона того не зрозуміє. А тут вона побачила шеврон "Донбас" і все пішло нормально", — ділиться ветеран.
Зараз Артем відкрив свою справу – надає послуги з хімчистки меблів. Щоправда, розпочав її тільки два тижні тому. Тож його послугами поки що користуються тільки друзі.
"Я зрозумів, що я не можу піти на роботу до якогось дяді. Про свій бізнес я вже давно думав. Щодо чистоти, то в мене бзіки. Я навіть в Бахмуті в підвалі підмітав, щоби було чисто й затишно. Коли я виходив на позиції, то я вичищався як до церкви. Мені вже казали, що я – притрушений якийсь", — говорить боєць батальйону "Донбас" у 2014 році та ветеран 7 прикордонного Карпатського загону у 2022 році Артем Князьков.
