За інформацією: Суспільне Львів.
Щопонеділка працівники львівського Театру Лесі відвідують військових у госпіталі. Вони займаються волонтерством у свій вихідний — готують необхідні речі, організовують зустрічі й спілкуються з пацієнтами.
Більше про це Суспільному розповів головний адміністратор театру Андрій Матюнка.
"Я завжди приходжу першим, купляю потрібні речі на цю поїздку. Було замовлення на крісло колісне, було замовлення на бездротові навушники, також якісь гостинці ми зазвичай беремо, щоб не приходити з пустими руками. Потім збирається вся основна команда — зазвичай три-чотири людини", — каже Андрій.
Адміністратор театру розповідає, що понеділок — єдиний день, коли волонтери мають змогу приїжджати в госпіталь. За його словами, військові в медзакладі також звикли, що працівники театру приїжджають у понеділок.
"Тут дуже довгий час лежав військовий, що у нього була проблема з ногою, вже понад рік. У якийсь момент ми вже не знали, що йому привозити, він вже сам не знав і каже: "Привезіть мені розмальовки". Кожен раз, коли ми приходили, він їх розмальовував, за тиждень він встигав розмалювати, повирізати й обклеїти стіни. Він собі отак от обклеїв цю палату і потім поїхав", — розповіла волонтерка Мирослава Кміть.
Працівники Театру Лесі у госпіталі. Суспільне Львів/Іванка Дусько
Мирослава також каже, що однією із причин того, чому вона почала волонтерити в госпіталі, було бажання порозумітися зі старшим братом, який повернувся з фронту. Молодший брат волонтерки загинув на російсько-українській війні. Мирослава розповіла, що спершу боялася спілкуватися з пацієнтами, адже вони розповідали про загибель.
"Мушу сказати, що звикається. Коли вперше сюди йшла, було трохи таке відчуття, боязкість трохи була, тому що ти йдеш і не знаєш, із ким ти будеш спілкуватись, як вони будуть реагувати", — каже волонтерка.
Ще одна волонтерка Ісабель Меркулова розповіла, що майже всі працівники театру, які долучилися до команди, мають близьких людей у війську:
"Майже всі люди, які залучені до нашого волонтерства, або мають дуже близьких людей у війську, або вже втратили своїх близьких людей, тобто безпосередньо це люди які дотичні до війни. Я думаю, що це бажання не бути байдужим, бажання робити хоч щось і бажання бути дотичним".
