За інформацією: Суспільне Львів.
Нацгвардієць Андрій Діжак впродовж останніх кількох місяців виконував роботу провідника на Покровському напрямку. Відвести бійців на позиції, доставити харч та воду, й евакуювати поранених та загиблих — частина його обов'язків. Також під час однієї з атак армії РФ нацгвардієць взяв у полон російського військового. Боєць армії РФ послухав українського нацгвардійця, здався у полон та розповів про розташування військ РФ на цьому напрямку.
Про ситуацію на Покровському напрямку, обов'язки провідника та бойовий досвід Андрій Діжак розповів в інтерв'ю Суспільному.
За честь – повернути Героя додому
Нацгвардієць нещодавно повернувся з зони виконання бойових завдань на Покровському напрямку. Останні кілька місяців виконував роботу провідника, тобто відводив бійців на позиції, евакуйовував поранених та загиблих, приносив їжу та воду. Каже, що вперше йшов з острахом: не знав місцевості та боявся проґавити певні орієнтири. На собі провідники несли до 25 кг провізії на позиції: один мішок з харчами, інший — з водою.
Одного дня він з командою повинен був евакуювати побратимів, які загинули, утримуючи одну з позицій.
"Я був знайомий з загиблими з початку моєї мобілізації у 2022 році. Для мене було за честь повернути тіла побратимів, які боролися і боролися до останнього. Кожен з нас хоче, щоби хоча б наші тіла повернулися додому", — говорить Андрій.
На позиції пішло четверо бійців. Винесли тіла побратимів. За ними вже стежив російський дрон, який зробив скид та поранив одного з членів евакуаційної бригади.
"Ми вже знали, що ворожий Мавік несе два заряди. Перший заряд він скинув повз, а другим — поцілив по побратиму. У нього була масивна кровотеча. Я відчув страх, що не зможу його забрати. Там, у відкритому полі, надав медичну допомогу та відтягнув його до рову, де можна було заховатися. Поки ми від місця, де його поранило, дійшли до рівчака, вже по нас почали працювати АГСАГС — це станковий автоматичний гранатомет, призначений для ураження живої сили та вогневих засобів супротивника, розташованих поза укриттям, у відкритих окопах та за природними складками місцевості (у виярках, ярах, на зворотних схилах висот). та міномет. Залітало вороже FPV. Всі звуки було добре чути, бо день був тихий", — каже військовослужбовець.
Чоловік вважає, що того разу їм дуже пощастило: російський дрон врізався в одне-єдине дерево, яке там росло, впав та вибухнув. Нацгвардійців не зачепило. То ж Андрій продовжував надавати медичну допомогу побратимові.
Згодом вдалося евакуювати і пораненого, і загиблих.
Як взяти росіянина в полон
За словами Андрія Діжака, під час цієї літньої кампанії українські оборонці відбивали штурми, зачищали окопи та бліндажі, зустрічали росіян та перехоплювали їх.
"Останні виходи були найважчими, тому що у мене було пошкоджене коліно. Я думав, що це просто забій. Ходив на позиції, приймав знеболювальні. Лише коли звернувся до медиків, з’ясувалося, що у мене розрив меніска", — розповідає чоловік.
Під час одного з таких виходів нацгвардійці взяли у полон військовослужбовців російської армії.
"Нам повідомили, що треба зачистити одну з позицій, тому що там може перебувати ворог. Це була вже 11 вечора. Ми зайшли й надурили того москаля. Його позивний був Якут, хоча він не якут. З ним ще був один з позивним Фіксік. Але наші бійці його зліквідували", — каже нацгвардієць.
Під час бою росіянин зазнав поранення. А далі Андрій почав говорити з ним російською мовою. Гвардієць хотів взяти росіянина в полон, адже це не лише джерело інформації, а й обмінний фонд.
"Я казав йому, що я також москаль, з його підрозділу, що я поранений. Але він мені не повірив. То ж я йому сказав, що у мене в руці граната без чеки. Якщо він спробує мене поранити чи вбити, то я впаду до нього й граната закотиться в його бік. Він здався. А хитрість була в тому, що чека була в гранаті", — усміхається військовослужбовець.
Перше, що зробили українські оборонці, почали надавати медичну допомогу російському солдату.
"Він розповів нам про свій підрозділ, звідки він, як в той підрозділ потрапляють люди, де у них логістичні зв’язки, де переховується їхній старший, де є їхні позиції, де вони пересиджуються", — говорить він.
Нацгвардієць Андрій Діжак. З архіву Андрія Діжака
Що зараз відбувається на Покровському напрямку
За його словами, ситуація на Покровському напрямку зараз дуже гаряча. Російські війська намагаються всіма способами атакувати.
"По ворогу можна годинник звіряти. Ранок шоста-сьома – починає працювати міномет. З сьомої до одинадцятої – розвідки дронами та боєм. З одинадцятої до першої – заліт гелікоптерами та НУРСамиНекерована авіаційна ракета. З першої до третьої – знову заліт ворожої авіації. З третьої пополудні – обстріли мінометами. І час від часу підключається або танк, або якась ствольна артилерія й АГС", — каже Андрій.
Території на підступах до позицій українських бійців зараз суцільно всіяні тілами російських військових, яких не забирають свої.
"Наша позиція розташована на висоті й брала на себе удари останніх штурмів. Один з наших поранених розповідав, що на момент, коли його евакуйовували, він нарахував 213 тіл вбитих ворогів. На сусідній позиції теж рахували, але збилися після першої сотні. Я це собі уявляю так: дві наші позиції як замок з двома баштами, а внизу все всіяне тілами ворога", — говорить чоловік.
Знав всі мамині заначки
Сам Андрій Діжак киянин, а до Галицької бригади мобілізувався у 2022 році. Напередодні повномасштабного вторгнення Росії в Україну він мешкав у Празі разом з дружиною. І там, за його словами, місцеве телебачення попереджало про можливий наступ росіян на Україну.
"Я дивився ті новини й розумів, що щось станеться. Компанія, де ми працювали, пропонувала нам залишитися, оформити нас як біженців. Але ми 23 лютого 2022 року приїхали до Львова. А вже наступного дня прокинулися від звуків повітряної тривоги", — згадує він.
З Києва зателефонувала мама, сказала, що сестра, яка мешкала під Гостомелем, не може виїхати. Згодом сестра потрапила під окупацію. Вся родина залишилася в Україні, а Андрій ухвалив рішення мобілізовуватися.
"Я два тижні ходив у Львові по різних військкоматах і мене нікуди не брали, бо у мене нема приписного тут. Потім відкрили окремий призовний пункт для переселенців. Я прийшов туди о 5 ранку, там черга з 300-400 людей. Виходить людина з військкомату, питає хто має військовий досвід, хто вже служив та хто вже готовий їхати. Я підняв руку й пройшов поза чергою", — згадує чоловік.
Тим часом вдома мама сховала військовий квиток Андрія. Тому він просив тата знайти його та відфотографувати потрібні сторінки.
"Я знав всі мамині заначки. Я сказав татові, де знайти мій військовий (квиток, — ред). Тато все зробив і тільки тоді спитав для чого це мені. Згодом і тато, і всі чоловіки у нашій родині, які можуть тримати зброю у руках, мобілізувалися", — каже нацгвардієць.
Андрій Діжак на Львівщині. З архіву Андрія Діжака
7 березня 2022 року чоловік поїхав у свою частину. Наступного місяця підрозділ вже перебував у Донецькій області.
Згадує, коли підрозділ їхав у зону бойових дій та проїжджав через українські міста, їм махали руками й дехто навіть ставав на коліна в знак подяки оборонцям.
Медик мимоволі
Під час боїв у Павлівці Андрій вимушено став медиком, тому що кваліфіковані медики загинули.
"Я біг на позиції, мене схопив командир взводу, розвернув мене до себе обличчям і спитав, чи я можу надавати медичну допомогу. Впихнув мене у сусідню кімнату, де був поранений в око боєць: "Все, давай мотай". Я уважно слухав наших медиків під час тренінгів. Тому дав собі раду з цим", — каже він.
Надалі всіх поранених скеровували до нього. Так, довелось надавати допомогу побратиму, який зазнав поранення в плече; побратиму з двома простріляними ногами; побратиму з ампутацією руки.
Передсмертне відео
Бої були настільки інтенсивними, що бійці почали записувати відео та прощатися з рідними. Нацгвардієць теж його записав, але не надіслав, бо не було зв’язку.
"В будь-який момент могло щось трапитися. Буквально в п’яти метрах від мене загинув хлопець. Під час евакуації два хлопці, які прикривали нас, щоб ми могли забрати загиблого, теж загинули від міни. Як в ці моменти не думати про те, що це твої останні хвилини життя?", — риторично питає військовослужбовець.
Через два дні, коли Андрій вже евакуювався та перебував у шпиталі, телефон під'єднався до мережі й завантажив те відео у хмарне сховище, де його й побачила дружина.
"Телефон залишився у побратима. Я лежав у шпиталі, до мене прилетів командир, сунув мені телефон, щоби я заспокоїв свою дружину, бо вона телефонувала всім, чиї номери телефонів я їй залишив. Вона не знала чи я живий. Тоді я з телефону товариша написав їй: "Тільки не сварись, я трішки поранений", — каже боєць.
Контузія
Наприкінці 2022 року Андрій зазнав важкої контузії, наслідки якої відчуває досі.
"В Павлівці ми робили зачистки, знаходили місцевих, допомагали їм евакуюватися. А наступного дня розпочався обстріл та спроби ворога нас штурмувати. Через три дні – штурми, відбиття, контрнаступ. Ми штурмували, нас штурмували. Багато обстрілів", — розповідає боєць.
За його словами, росіяни, які йшли в наступ, були добре підготовленими та озброєними.
"Вони йшли на штурми з кулеметами. Мали кевларові костюми, додаткові бронежилети з протиуламковими пакетами. Просто танк йде на тебе", — згадує він.
Під час евакуації під обстрілами російська міна впала перед бійцями.
"Я нахилився, щоби поправити свою зброю. Вся вибухова хвиля пішла на нас, мені частково посікло лівий бік. Уламок залетів у шолом та балістичний пакет шиї. Обпекло, обличчя – чорне. Кров пішла з лівого вуха. Я втратив свідомість на хвилину", — каже нацгвардієць.
Зараз на ліве вухо чує на 70 відсотків. Також потроху відновлюється зір.
Нацгвардієць Андрій Діжак на позиціях. З архіву Андрія Діжака
Андрій каже, що перебуваючи на ротації, він багато працює з новомобілізованими.
"Ми їх вчимо і намагаємося максимально все пояснювати. Часу не шкодуєм. Ми даємо зрозуміти, що підрозділ – як маленька сім'я, тут всі один за одного і всі — за всіх.У підрозділі тобі завжди допоможуть, навчать, розкажуть, поділяться. Коли у них починає щось виходити, вони стають впевненішими у собі. І навіть в деяких аспектах стають вищими на декілька голів від тих, хто давніше на війні", — зазначає військовослужбовець.
