За інформацією: Суспільне Львів.
За останні 12 років Юрій Жеребецький служив у Національній гвардії України, працював у ІТ та у 2022 році мобілізувався до 80 десантно-штурмової бригади. Свого часу брав участь у обороні Слов’янська. А у повномасштабній війні обороняв Бахмут, Соледар, визволяв Харківщину, воював у Серебрянському лісі.
Про це військовослужбовець 413 окремого полку «Рейд» Сил безпілотних систем Юрій Жеребецький розповів Суспільному.
Війна для Юрка почалася ще у 2014 році. Працював у магазині туристичного спорядження, ходив у гори, займався альпінізмом. Потім сталася Революція Гідності. Чоловік каже, що постійно перебувати на Майдані не мав змоги. Але у травні 2014 році ухвалив рішення приєднатися до одного з добровольчих батальйонів, які вирушали в зону антитерористичної операції.
«Після Майдану почалася анексія Криму. Я прийшов у військкомат. Там була черга, складали якісь списки. Люди шуміли, казали, що вже треба їхати в Крим, бо війна починається. Хтось вже з речами прийшов. Я відстояв ту чергу, мене записали. Це був березень», — згадує Юрко.
Прочекавши місяць, він знову навідався до військкомату. Його знов записали в інший список. В травні знов прийшов. Йому сказали, що за тими списками надсилають повістки, тож хай йде додому і чекає.
«У соцмережі побачив оголошення про набір у другий батальйон Національної гвардії, який після загибелі генерала Кульчицького отримав його ім’я. Подивився, що це — нормальний підрозділ. То й поїхав до них», — каже чоловік.
Військовослужбовець Юрій Жеребецький. З архіву Юрія Жеребецького
Батькам передзвонив вже з навчального центру й сказав, що мобілізувався, але він не буде брати участь у боях, а охоронятиме стратегічні об’єкти. Оскільки Юрко свого часу був активним фанатом футбольного клубу «Карпати» й часто їздив на футбольні матчі, тож батьки не здивувалися, що сина кілька днів вдома не було. Проте новина про мобілізацію їх вразила.
«Спакував свій наплічник. Я багато в гори ходив, тому знав, що брати. Однострій купив у Києві на базарі. Бронік та шолом видали вже там», — розповідає військовослужбовець.
П’ятий блокпост
Згодом нацгвардійців перевели в Ізюм, де розгорнувся штаб АТО.
«Нам сказали: завтра ви їдете на позиції. Потім кажуть: не їдете, бо стався витік інформації. Ще через день сказали: виїзд», — говорить він.
На позиції їх висаджували на вертольотах.
«Я ніколи не літав на вертольотах. Він досить низько летить, опускається, підіймається. На виході сидів кулеметник. Не скажу, що страшно було, але адреналін був. Нас висадили біля траси між Слов’янськом та Краматорськом. Сказали вивантажуватися. Ти ще не зрозумів нічого. Пілоти починають викидати речі, щоб швидко взлетіти. Ти такий: ніхто не казав як і що», — згадує боєць.
На позиціях разом з нацгвардійцями були десантники 25 повітрянодесантної бригади. Через день туди ж вертольотом прибули працівники «Беркуту».
«Спочатку, до години, у нас стався словесний конфлікт. Але у “беркутівців” був класний командир, дуже класна і розумна людина. Коли вже емоції спали, він каже: “Після ротації або після війни ви приїдете до нас, ми організуємо спортзал і поб’ємося. А зараз робимо одну роботу”», — розповідає Юрко.
Перший бій
Перший бій Юрка стався у червні 2014 року під Слов’янськом. Згадує, що сепаратисти під проводом Гіркіна мали намір просунутися з Краматорська, який тоді був в окупації, до Слов’янська. Для цього використали гусеничну машину для копання окопів.
«Це було зранку. Ти п’єш свою каву і тут коло тебе починають свистіти кулі. Старшина десантників кричить: “До бою, всі до бою!”. Всі похапали зброю, без броніків, без шоломів. У кулеметника закінчилися набої, він каже: “Прикрий мене”. Я трошки стріляю, думаю: “Треба залізти в окопчик”. Я тільки перебігаю у свій окоп, туди, де я щойно був прилітає ВОГВОГ — тип артилерійського боєприпасу, що поєднує в собі гранату і метальний заряд.. От тоді мені страшно стало. Руки трусилися. Але диханням вирівняв свій стан та контролював свою зону», — говорить він.
Військовослужбовець Юрій Жеребецький. З архіву Юрія Жеребецького
Освідчення на краю прірви
Зі своєю коханою Юрко познайомився ще у 2012 році, коли стрибали з парашутом.
«Мій товариш, який вже тоді служив у аеромобільних військах та любив стрибати з парашутом, запропонував і мені стрибнути. Ми їхали на летовище автобусом і там познайомився з дівчиною», — згадує чоловік свою першу зустріч з коханою.
Тоді обмінялися номерами телефонів, але спілкувалися нечасто.
«У 2014 я був на позиції. Був зв’язок і я подзвонив їй. Ми поговорили. Вона спитала, що мені надіслати. Я пожартував: “Лист напиши”. Вона й написала. Тоді Слов’янськ та Краматорськ вже звільнили й за кілька днів нас відправили на Ізюм. Прийшов мій побратим і каже: “Юра, тобі лист”. Дивлюся, а то від Юлі. Адреса – п’ятий блокпост. Лист прийшов на штаб АТО, потім передали мені», — розповідає він.
У 2017 році пара одружилася. Освідчуватися Юрко вирішив так, щоби у коханої не було можливості відмовити.
«Я вже звільнився з війська та працював у ІТ-компанії. У відпустку ми поїхали в Норвегію і там подорожували автостопом. Ходили по горах. На Язик ТроляЯзик Троля — камянистий виступ в Норвегії над озером Рінгедалсвант на висоті 700 метрів. Формою нагадує язик, за що й отримав таку назву. ми прийшли ввечері, людей не було. Поставив її на краю прірви, став на коліно й освідчився. Обручку привіз з собою зі Львова», — каже він.
Юрій Жеребецький із дружиною Юлією. З архіву Юрія Жеребецького
25 квітня 2020 року у пари народилася донечка.
Я ще десантником не був
До повномасштабного вторгнення Юрко почав готуватися ще з 2021 року. У грудні почав виготовляти собі дозвіл на зброю та купив дробовик. Гвинтівку планував придбати пізніше, але не встиг.
«Дружина не вірила, що буде повномасштабка. А я оновив своє спорядження, купив собі плитоноску. Не вірив, що сюди вони дійдуть, але готовим треба бути. Буквально за пару тижнів я їй сказав, що в разі чого вона забирає документи, малу та їде до мами на Левандівку», — говорить військовослужбовець.
В ніч з 23 на 24 лютого 2022 року йому гарно спалося. Прокинувся як завжди, о шостій, щоб піти на роботу. Й побачив новини.
«За пару тижнів до того я мав відеодзвінок зі замовниками з Британії. Сказав їм: якщо почнеться, то я того ж дня піду на війну. Вони відповіли, що у нас війна триває вже вісім років», — згадує він.
На роботі побачив як всі кіпішують. Юрко написав лист до співробітників та поїхав у військкомат. Вистояв чергу, пройшов ВЛК.
«Мені кажуть: у вас є досвід, в який підрозділ ви хочете? Я здивувався: то можна обирати? Мені перелічили які є підрозділи. Я обрав 80 окремо-штурмову. Бо я вже був у добробаті, був у ППО, старшим кулеметником, і снайпером, і стрільцем, і гранатометником. А в десанті я ще не був», — розповідає чоловік.
З військкомату поїхав додому, забрав свої речі, попрощався з рідними, повернувся у військкомат, сів в автобус, який його повіз у частину. Донечці на той момент було рік та десять місяців. Наступні 10 місяців тато бачився із нею тільки за допомогою відеозв’язку.
Військовослужбовець Юрій Жеребецький. З архіву Юрія Жеребецького
Десантник Юрко відразу пішов вчитися працювати з ПЗРК «Перун»ПЗРК «Перун» — переносний зенітно-ракетний комплекс польського виробництва, призначений для знищення літаків, гелікоптерів та безпілотників на малих висотах.. А за три дні виїхав у зону бойових дій.
«Спочатку мене закинули в тил. Я почав обурюватися. І згодом мене перекинули, ми стояли коло Бахмутського та стежили за повітряним простором над Соледаром», — говорить він.
Військовослужбовець Юрій Жеребецький. З архіву Юрія Жеребецького
У вересні 2022 року десантник брав участь у Харківській операції.
«Заїжджаємо в село, а люди просто біжать до тебе. Ставиш позицію трохи далі від хат, а тут якийсь чоловік прибігає: хлопці, я ставлю воду грітися, йдіть до мене митися. Я його проганяю, бо у нас тут позиція. Тут ще один прибігає і вони починають сваритися, хто до кого піде митися. Молоко приносять. Їдеш через села, люди тебе зустрічають, махають тобі», — згадує військовослужбовець.
Побратим Білий
На війні чоловік завів собі чотирилапого друга. Назвав його Білим, бо песик з Білогорівки та увесь білий.
«Ми стояли в Білогорівці, наша позиція була по річці, Сіверському Донці. Нічийні корови паслися, кози були. З місцевих людей залишилося дуже мало і до нас прибилися три собаки: лабрадор шоколадного кольору, білий мав шість місяців та якась дворняга типу такси. Малий був схожий на білу швейцарську вівчарку. Але він не доріс до того рівня вівчарки», — розповідає Юрко.
Через десять днів екіпаж Юрка поїхав відпочивати, їх замінили побратими. Тим часом цю вулицю обстріляли «Градами», тож змінники переїхали в інше місце.
«Ми приїхали їх міняти, вони кажуть: собаки здохли. А я пішов глянути. Дивлюся: хата складена, але собаки гавкають. Відчиняю браму – всі три собаки живі, побігли за мною», — каже він.
Коли підрозділ виходив з Білогорівки, постало питання чи забирати з собою тварин.
«Я вже сидів у своїй «зеушці»Зенітна самохідна установка, складається з двох гармат, лафети та прицілу.. А мій товариш просто кидає його мені. Так він з нами місяць їздив. А потім мої друзі погодилися його перевезти до Львова. Перший раз вони приїхали і Білий покусав Ореста. Для собаки, який жив з нами чотирма, всі інші – вороги і нас треба від них захищати. Через тиждень вони повернулися з кліткою і так його забрали», — говорить Юрко.
Юрій Жеребецький із Білим. Собака зараз живе у батьків військовослужбовця. З архіву Юрія Жеребецького
Зараз Білий живе у батьків Юрка. Домовлялися, що це тимчасово, але вже п’ятий рік собака охороняє батьків.
«Характер у нього як у донбаського гопніка, дуже нарваний, особливо до інших собак. А до людей дуже добрий. На чужого може погавкати. Але якщо людину познайомити з собакою, то він її приймає. Діти його дуже люблять, бавляться з ним», — сміється боєць.
Піхота — це топ
У серпні 2022 році Юрко вирішив, що йому не вистачає адреналіну й попросився у десантно-штурмову роту.
«У мене завжди була повага до піхоти. Тому що піхота — це топ. Ми всі, безпілотна складова, артилерія, логістика та все інше — це обслуговуючий персонал піхоти. Я захотів у піхоту. Але з піхоти є два виходи: або поранений, або загинув. Мені пощастило, мене поранило», — каже військовослужбовець.
У грудні 2022 року він заїхав у Кремінну.
«Ми заїхали в ліс БТРом. Нас було вісім хлопців. Стався прильот коло нашого БТРа. Двоє важко поранених. Ми їх вивезли на стабпункт, повернулися. Ми їх досить швидко вивезли і вони вижили. Ще одному стало зле, контузія. Нас залишилося п’ятеро. Мали працювати двома екіпажами, але працювали одним», — говорить Юрко.
А 2 січня 2023 року поранило і його.
«Ми зайшли на іншу позицію в Серебрянському лісі. Я ще покурив та думаю: треба копати. Ми вдвох з побратимом з Червонограда поставили УАГУАГ — мобільний автоматичний гранатомет., прикинули, де нам працювати та почали копати. І тут – прильот. Мене викинуло, я не відчував правої ноги. Я думав, що її нема», — згадує він.
Десантник поліз до окопу, який вже встиг вирити інший побратим.
«Питаю його: у мене є нога? Він каже: є. Я видихнув. Я став на ногу. Хлопці запропонували мене нести. Але я на адреналіні йшов сам. Але недалеко», — говорить Юрко.
Військовослужбовець Юрій Жеребецький одразу після поранення. З архіву Юрія Жеребецького
Згодом зателефонував дружині, сказав, що все добре й попросив не казати нічого батькам. 7 січня він вже був у шпиталі у Львові, де зустрівся з іншим пораненим побратимом.
Після загоєння та лікування десантник зайнявся реабілітацією: багато їздив на велосипеді.
«Мені дали купон у спортзал, щоби три місяці там займатися безкоштовно. Але я їздив на велосипеді, воно гарно розробляє м’язи. Але на зміну погоди болить і нога, і голова», — каже він.
З 2024 року Юрко є пілотом безпілотників 413 окремого полку «Рейд». Навчався вже в частині.
«Вчитися було неважко. Я до того працював тестувальником програмного забезпечення. Тому зміг розібратися з новою програмою. Чому перейшов? Побратими Мойва та Білий закликали, сказали: “Ми тут класні штуки робимо”. Я відповів, що я нічого не вмію. А вони запевнили, що всього можна навчитися. Десь за місяць я навчився», — каже боєць.
Юрій Жеребецький на посаді пілота БпЛА. З архіву Юрія Жеребецького
За його словами, спочатку він допомагав основному пілоту та дивився як він працює. А через кілька виїздів сам став пілотом.
«Це чудові відчуття, коли воно летить і робить свою роботу», — говорить Юрко Жеребецький.
