П'ятеро пішли в монастир: історія сестер Булькевич

У XX столітті пʼятеро сестер з роду Булькевич, які проживали в Дрогобичі, вирішили піти в монастир УГКЦ. Жодна із сестер не дожила до офіційного повернення Української греко-католицької церкви з підпілля, але дотримувалися вічних обітів, таємно причащалися і жили з праці своїх рук.

Про це Суспільному розповіла родичка Валентина Булькевич. Вона з дитинства називає монахинь "цьоцю", а її батько звертався за звичаєм — "прошу сестри".

Садиба війта

Війт Зварицького передмістя Петро Булькевич з родиною. Валентина Булькевич

Гербовий шляхтич Петро Булькевич був війтомКерівник місцевого самоврядування Зварицького передмістя у Дрогобичі близько 50 років. У нього було дев'ять дітей. Первісток Антоній від першого шлюбу з Оленою Городиською з Ясениці-Сільної. Після смерті дружини Петро Булькевич продав її придане і купив землю навпроти себе і поставив хату найстаршому синові. Антоній взяв за дружину Юлію з роду Наумяків з Млинок. У них народилося шестеро дівчат. Найстарша Розалія прожила лише 22 роки.

"Цьоця Касунька (сестра Юльянна) розказувала: нас було стільки дівчат і батькові кожній треба було дати віно (придане). Сестри боялися, що батьки залишаться ні з чим на старість — і вирішили усі піти в монастир", — каже Валентина Булькевич.

У хаті, де жили монахині, досі є кілька картин, які намалювала Олена (сестра Емілія). Хату під солом'яною стріхою свого предка-війта малювала стоячи на власному подвір'ї. А ще біля будинку дотепер росте грабина, посаджена сестрами.

Сімейне фото

Могила сімʼї Антонія Булькевича парафіяльному цвинтарі церкви Різдва Пресвятої Богородиці на вулиці Івана Франка у Дрогобичі Суспільне Львів/Христина Кахнич

Валентина Булькевич розповідає про фото 1934 року. За словами Валентини, це був єдиний раз, коли п’ятеро сестер зібралися разом із батьками після того, як вони присвятили себе духовному служінню. Зазвичай із монастиря їх відпускали лише по одній чи двоє, щоб допомогти батькам: доглянути їх, посадити город або зібрати врожай.

Вікторія вступила до монастиря Сестер служебниць Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марії (ССНДМ) у с. Сороцьке на Тернопільщині. Павліна вступила в монастир у Жовкві на Львівщині. Катерина, Олена й Осипа вступили до монастиря Чину святого Василія Великого (ЧСВВ) в Івано-Франківську.

Сестра Валентія

Вікторія Булькевич загинула під час бомбардування у липні 1941 року. Родині сказали, що вона була поруч із пораненим і прикрила його собою.

Вікторія Булькевич. Валентина Булькевич

"Її везли до Тернополя, але по дорозі вона померла", — розповідає Валентина Булькевич.

Коли помер батько у 1946 році, біля домовини поставили світлину його дочки Вікторії — сестри Валентії.

Сестра Емілія

Олена Булькевич — наймолодша дочка Антонія і Юлії Булькевичів. Валентина Булькевич розповідає, що за дорученням настоятеля монастиря сестра Емілія поїхала до Львова вчитися на медичних курсах, бо при монастирі жили самотні літні люди та діти-сироти, якими опікувалися монахині. Сестра Емілія любила малювати. Писала не тільки пейзажі, а й ікони.

"В нас в хаті висів овальний образ, де лице Ісуса приклеєне, а все решта намальоване рукою цьоці Олени: з однієї сторони виноградна лоза, а з другої — колосся, і напис: "Ісусе, благослови наші діти", — мовить Валентина Булькевич.

Тепер цей образ зберігається у музею історії підпільної Української греко-католицької церкви у с.Фитьків, Івано-Франківської області.

Картини Олени Булькевич Суспільне Львів/Христина Кахнич

Великодній кошик

Після заборони УГКЦ у 1946 році радянська влада ліквідувала греко-католицькі монастирі. Сестрам Булькевич довелося змінити габітиХарактерний одяг членів орденів і релігійних конгрегацій на звичайний чорний одяг і хустки. Деякий час монахині працювали санітарками в Дрогобичі, шили, тримали кози, пропонували людям садовину і ягоди, щоб за виручені гроші заплатити за газ, а від електрики відмовилися. Про це розповідає дочка двоюрідного брата монахинь Валентина Булькевич.

"Вони жили дуже убого, і хоч родина в нас була велика і всі хотіли допомогти — вони сказали: ми присягалися жити в убозтвіСтан матеріальної незабезпеченості, нестатків, браку засобів для існування, тобто бідності й ми того дотримуємося, і вони жили тільки з праці своїх рук", — каже Валентина Булькевич.

Утім, розповідає жінка, монахині завжди відкривали двері дітям.

"А мої батьки в той час дивилися через вікно. І коли побачили, що двері відкриті, то вже тоді йшли з торбами, в які вони зібрали великодні страви, і цьоці вже мусіли то прийняти", — каже Валентина.

Сестра Йоанна

"Василіанки" Катерина, Осипа та Олена монаші імена обирали, тягнучи жереб. Осипі тричі поспіль випало одне й те саме ім’я.

"Коли Осипа вибирала собі ім’я — випало Йоанна. Але настоятелька теж була Йоанна, і їй сказали, що так не можна. Вона тягнула ще — і тричі поспіль випадало Йоанна", — каже Валентина Булькевич.

Осипа Булькевич хворіла на серце, прожила 68 років.

"Цьоця Касунька розказувала, що вона (сестра Йоанна) до останнього лежала і вголос молилася. Каже: "Чую, в другій кімнаті, що вона в молитві так і відійшла", — розповідає Валентина Булькевич.

Світло для рідних

У Катерини Булькевич (сестри Юльянни) була катаракта на правому оці. Через два роки після смерті сестри вона повністю втратила зір. Валентина каже, що її батько наполіг, щоб сестра вмикала світло ввечері.

"Вона просила, щоб ввечері ми не приходили, бо вона молилася. Тоді тато сказав: "Вмикайте світло", а вона каже: "Мені воно не потрібне". Але світло було сигналом, що все впорядку з нею. Був такий випадок, що до неї прийшла знайома. А так як цьоця не бачила, вона не знала, яка пора, і питає: "То вже темно?" Каже: "Ой, я світла не запалила, зараз Цесьо прибіжить до мене". І тільки-но вона до вимикача, а тато вже у дверях", — мовить Валентина Булькевич.

Таємне причастя і поновлення вічних обітів

Валентина Булькевич каже, що у той час, коли у школі розповідали про атеїзм, вдома спершу бабця і дзядзьо (дід), потім Катерина (сестра Юльянна) навчала її католицької віри. За словами Валентини Булькевич, сестра Юльянна таємно підтримувала зв’язок із отцем Іваном Гринчишином, який відмовився від переходу до православної церкви і не припиняв душпастирської діяльності навіть після заслання в Читу й обшуків у його будинку працівниками КДБ.

"Вже коли цьоці Осипи не стало і цьоця Касунька не бачила, тато зв'язувався з отцем Іваном з вулиці Стрийської. Тато називав фразу (мені не відомо, що саме) і то означало, що цьоця хоче з ним розмову. Була домовленість, що тато лишав двері відкриті й він просто заходив — ніхто його не зустрічав, а пізніше він замикав цьоцю і ключі заносив до нас", — розповідає Валентина Булькевич.

Катерина Булькевич, за словами племінниці Валентини, у присутності родичів поновила чернечі обіти. За словами жінки, сестра Юльянна часто повторювала: "Хочу до сестричок, до Ісусика".

"Цьоця Касунька запросила нас і після того, як вона висповідалася і прийняла Причастя, повторила і підтвердила свої клятви — вічні обіти, які вона давала у монастирі. То ми були свідками тої події", — мовить Валентина Булькевич.

Сестра Юльянна

Після смерті сестер Катерина (с.Юльянна) залишилася сама. За нею доглядали батьки Валентини Булькевич і сама Валентина. Жінка пригадує, що монахиня вживала просту їжу — найчастіше манку, а ввечері доїдала те, що залишилося з обіду.

"Зранку молилася, а по 10 годині снідала: горня теплого молочка і рогалик просила за 6 копійок, бо вона казала, що він дуже гарно розпускається і їй то гарно смакувало. Коли я купила за 7 чи 8 копійок, а вона каже: він якийсь ликуватий. А я кажу: він дорожчий, може, смачніший, а вона казала, що ні", — каже Валентина Булькевич.

Ще за життя майстер із сусідньої вулиці зробив їй труну з ялинових дощок, як про це просила монахиня, а ще казала родичам, щоб її поховали без взуття, на що двоюрідний брат заперечував, каже Валентина Булькевич.

"Так як побачать вас босою, то скажуть, що я пошкодував вам мешти. — Ну, то добре, поставиш збоку", — Валентина Булькевич згадує розмову між її батьком і тіткою.

Катерина Булькевич прожила найдовше з усіх сестер життя — 82 роки. За словами родички, вона до останнього ходила, але просила не переставляти меблі, бо вже зовсім не бачила.

"Хотіла щось робити, навіть шити. Цьоцю, що вам вшити — ми пришиємо. Я сама. Вона мені сказала: "Йди до покою, з того й того боку стоїть накасликСтолик біля ліжка з шухлядою, а в накаслику там буде пуделочкоКоробка, або футляр такого кольору. Подай мені білу, чорну і гранатову нитку". І, дійсно, все так було. Вона мала пам'ять пречудову", — розповідає племінниця.

Валентина Булькевич. Суспільне Львів/Христина Кахнич

Сестра Полікарпа

Павліна Булькевич проживала у Жовкві. Місто мало назву Нестерів у період з 1951 по 1991 рік. Валентина Булькевич каже, що монахиня жила в квартирі поруч із будівлею обкому партії. Племінниця була на її похороні у 1977 році.

"Коли винесли цьоцю — скільки було народу! Машина під'їхала, а сестрички кажуть: "Ми нашу сестричку несем на руках". Була довга процесія, бо всі хотіли нести аж до цвинтаря," — розповідає Валентина Булькевич.

Жінка каже, що через 30 років, коли приїхала на могилу родички, то зустріла двох містянок, які пам'ятали той похорон.

Самотність і щастя

Дід Валентини Віктор Булькевич був четвертою дитиною війта Петра Булькевича, теж поставив хату поряд — і родина жила на одній вулиці, яка тепер має назву Зварицька. 73-річна Валентина Булькевич живе в будинку майже навпроти хати, де проживали сестри-монахині. Каже, що молиться за них щодня і замовляє Службу Божу за упокій їхніх душ.

"Мені все казали: "Ти щаслива людина, бо скільки у тебе цьоць-законниць — маєш заступниць у небі". Я залишилася сама, але не почуваюся самотньою. Всіх їх памʼятаю. Я все їх згадую і мені легше переносити самотність," — ділиться Валентина Булькевич.