За інформацією: Суспільне Львів.
Олександра живе у Стрию, виховує доньку. ЇЇ чоловік служить в лавах ЗСУ. На Львівщину жінка приїхала із Харкова, але виросла у Криму.
До Дня спротиву російській окупації Криму Олександра поділилася із Суспільним спогадами про життя на півострові, ставленням до псевдореферендуму та розповіла, про що мріє найбільше.
Жінка народилася та закінчила школу в Євпаторії. У 2010 році вона переїхала до Харкова на навчання. Події 2014 року застали її на четвертому курсі університету. За словами жінки, на той час вона, як і багато молодих людей, не до кінця усвідомлювала наслідки так званого референдуму.
"Я ще була на канікулах влітку вдома. Можна було ще поїздом приїхати в Крим, розрахуватися гривнями. Тобто спочатку не було якихось таких сильних змін. Люди якось сильно не відчули, але це було спочатку. Потім усе змінилося і дуже сильно", — розповідає вона.
Олександра пригадує, що російська пропаганда працювала роками, і дуже бракувало патріотичного виховання молоді.
"Загалом мало приділяли уваги школярам в українському Криму. Дуже мало було патріотичного виховання, ми росли з тим, що треба вирости і поїхати в Росію, вчитися, жити, працювати, бо там краще. Це завжди транслювалася, нав'язувалася. Тихо, методично, потрошки, нав'язувалися деякі стереотипи, нав'язувалися деякі думки за допомогою телевізора і інших засобів масової інформації. Школи були майже всі російськомовні", — говорить жінка.
Після псевдореферендуму Олександра вирішила не повертатися до окупованого Криму, а залишитися в Харкові, де почала будувати кар’єру, поєднуючи навчання з повною зайнятістю в офісі. Там вона жила із родиною до 2022 року, мала стабільну роботу та житло. Початок повномасштабного вторгнення змусив сім’ю перебратися до підвалу п’ятиповерхівки.
"Це був звичайний підвал в п'ятиповерхівці, але всі сусіди почали спускатися, зробили там світло і почали облаштовувати кожен собі якийсь куточок, де б могли перебувати, спати. Було страшно знаходитися на горі, знаходитися в своїй квартирі", — розповідає Олександра.
Рішення про виїзд було прийнято спонтанно під час нічної розмови з чоловіком. Вони виїхали із Харкова з половиною баку пального. Родина змогла дістатися Стрийського району Львівщини, де їх прихистив армійський товариш свекра. Згодом чоловік Олександри мобілізувався до лав ЗСУ.
Зараз Олександра разом із донькою мешкають у Стрию. Жінка працює на фрілансі спеціалісткою з вебдизайну та штучного інтелекту. Її улюблена місцина на Львівщині — це Тустань та скелі Довбуша. Каже, іноді вони нагадують Крим.
Олександра показує фото свого дитинства у Криму. Суспільне Львів/Тетяна Боярчук
Жінка згадує, як її бабуся в Криму готувала "штрутлі": страву із тонко розкатаного тіста, змащеного жиром і спеціями, яке скручували в "равлики" та тушкували разом із картоплею та м’ясом. Але улюбленими були власноруч зібрані мідії.
"Мідії дуже важко відриваються від каміння, тому мій дядько мав спеціальні рукавиці. Потім ми привозили їх до дідуся в село. У нього на вулиці стояла буржуйка з величезним металевим листом: мушлі викладали на жар, бо тільки від сильного тепла вони розкриваються, і потім їх можна далі готувати. Це моя улюблена страва з дитинства — мідії, смажені з цибулею та вершками", — розповідає жінка.
Останній раз Олександра була в Криму восени 2021 року на похоронах рідної тітки. У 2023 році помер її тато, а наступного року — бабуся. Жінка не змогла приїхати на похорони.
"Єдине, що мене тішить, це те, що я знаю, де вони поховані. Я сподіваюся, що зможу колись приїхати і потрапити на їхні могили, попрощатися з ними, поговорити. Бо мені здається, що я досі не усвідомлюю, що я вже ніколи не побачу тата. Ніколи не зможу його обійняти", – говорить Олександра.
Наразі в Криму залишається її мама, проте через стан здоров'я, складний шлях, та інші обставини вона не може виїхати на підконтрольну Україні територію.
