За інформацією: Суспільне Львів.
У серпні 2022 року командир ЗРК Віталій Шумей із Сумщини отримав важку мінно-вибухову травму та перелом черепа. Унаслідок цього перестав ходити, рухатися, говорити, а також самостійно їсти. Відтоді пройшло майже три роки. Зараз чоловік відновлюється у реабілітаційному центрі на Львівщині та заново вчиться керувати тілом.
У якому він стані, дізнавалося Суспільне.
Увесь цей час поруч з Віталієм його батько — Сергій Шумей. Разом вони були і в українських лікарнях, і понад 7 місяців на реабілітації в Іспанії. Восени 2023 року Віталій з татом повернувся в Україну та продовжив відновлення на Львівщині.
"Ми тут рік і сім місяців у Модричах. І то ми приїхали ніякі – він не відчував ні ніг, ні рук, не розмовляв, тільки очима кліпав. А на сьогодні він у нас — Герой", — каже Сергій Шумей.
Віталій уже добре говорить та самостійно їсть. І вже не потребує занять з логопедом. Найбільша проблема — з ногами.
"Віталій зараз почувається ну дуже добре. Він розмовляє, він все розуміє добре. Плюсує, ну мінусує слабо, а плюсувати, то плюсує. Все в нього добре. Одне тільки погано — в нас із ногами проблема. Ми б уже встали, ми б ходили. В нього контрактура ніг. Куди я не звертаюся, ніхто не може мені допомогти", — розповідає батько захисника.
Віталій та Сергій Шумеї. Суспільне Львів/Ольга Дейнека
Про чималі успіхи Віталія говорить фізіотерапевт Микола Надич, який займається з ним з першого дня, відколи військовий приїхав у Модричі.
"Якщо порівнювати, коли він приїхав, то найбільший успіх нашої всієї команди — це те, що Віталік розмовляє. І розмовляє по факту. Ходьба, на жаль, неможлива якраз через от такі викривлення стоп. Це небезпечно для самого Віталія. Стопа може підвернутися ще сильніше. Також і стояти проблематично, ми викручуємося, підставляємо різні речі, але все одно йому важко стояти. Потрібні інші спеціалісти, швидше за все, що хірургічне втручання", — пояснює Микола Надич.
Віталій Шумей на занятті. Суспільне Львів/Ольга Дейнека
Сергій Шумей допомагає лікарям та реабілітологам, а частину процедур навчився робити сам попри те, що не має медичної освіти.
"Я вже 2 роки і 8 місяців і ні на день не відійшов від нього. Цілодобово я з ним. І день, і ніч з ним. Кожен день різні заняття, от сьогодні в нас три заняття, а буває по п’ять вдень. Ну день у нас розписаний і ми весь день у роз'їздах", — каже чоловік.
Батько багато говорить і жартує з сином, співає йому і вірить, що Віталій неодмінно ходитиме. А також сподівається, що син отримає звання Героя України. Петиція про присвоєння цього статусу вже зібрала необхідні 25 тисяч голосів. Надалі її має розглянути президент.
