За інформацією: Суспільне Львів.
Старший офіцер збору та обробки інформації 10 армійського корпусу Микола Новіков. з архіву Миколи Новікова
Старший офіцер збору та обробки інформації 10 армійського корпусу Микола Новіков опитував військовополонених росіян. Каже, на одного російського військового витрачають три-чотири години. Після опитування військовополоненого свідчення про нього передають далі.
Про це Микола Новіков розповів в ефірі "Українського радіо. Львів".
"Якоїсь ненависті до них, щоб схотілося схопити за горло, у мене жодного разу не було, попри те, якщо взяти, що вони накоїли та скільки моїх друзів загинуло. Все одно я себе стримую та контролюю свої емоції. Ворог вже знешкоджений та не загрожує нічим", — зазначає він.
Свою розмову з полоненим російської армії офіцер розпочинав з питання чи хоче той пити, пропонував йому чаю чи води. А далі розповідав про себе.
"Я тридцять років прожив на Луганщині. Тому вони сприймали мене спокійніше і не трусилися від страху, що їх зараз закатують. На мою думку, агресивні методи спілкування не працюють. Якщо людина спокійна, то й говорити з нею простіше. А я не хочу ставати звіром", — каже Микола Новіков.
Перших полонених, з якими йому довелося зіткнутися, він брав в полон сам, коли ще служив у розвідці 80-ї окремої десантно-штурмової бригади.
"Тоді я з ними не особливо спілкувався, тому що у мене були інші завдання. Дещо, звісно, питали. Але це не входило у мої обов’язки. Та й не мав для цього часу", — говорить він.
Як допитують полонених
Старший офіцер збору та обробки інформації 10 армійського корпусу розповідає, що перше опитування полоненого відбувається там, де він потрапив в полон. Потім ця особа потрапляє до нього. І після цієї розмови його передають далі.
"Це не допит. Це називається "опитування". Нам передають особу разом з інформацією, яку вдалося дізнатися. Ми її перевіряємо. І вже з нашими результатами розмови передаємо полоненого далі. Є різні методики опитування. Буває, що здаються в полон кілька осіб. Тоді ми перевіряємо вірогідність інформації, порівнюючи її", — пояснює він.
І додає, що на розмову з однією особою витрачають по три-чотири години. Опитувачі користуються певними методичками, які містять поради, як вести розмову та питання, на які варто б почути відповіді. Розмова триває віч-на-віч.
"Таких, щоби били себе в груди й казали, що не викажуть військової таємниці, не було. Таке тільки в кіно буває. Тут: я питаю, він відповідає", — каже військовослужбовець.
Старший офіцер збору та обробки інформації 10 армійського корпусу Микола Новіков. з архіву Миколи Новікова
Що говорять військовополонені
За словами Миколи Новікова, його завдання: під час розмови з полоненим дізнатися якомога більше деталей про цю особу, починаючи з дня його мобілізації та до моменту, коли він потрапив в полон.
"Як правило, всі вони говорять однаково: є наказ, ми мусіли йти, ми сумнівалися, але мусіли. Людина, котра потрапила в полон, ніколи не скаже, що вона свідомо йшла на війну. Тому що ті, хто свідомі, ті в полон не здаються. Всі, хто потрапляють в полон, це люди, які мають сумніви щодо того, що вони чинять в Україні", — говорить він.
Траплялося йому розмовляти з тими, хто шукав нагоди здатися в полон, і з тими, кого до цього змусила ситуація; і з мобілізованими, і з контрактниками.
"Військовослужбовці, з якими я говорив, були молодими. Був офіцер, якому виповнилося 22 роки. Були чоловіки років 30 та 40. Був один, чия мама зі Львова, але він народився у Росії. Вони говорили мені, що пішли на війну аби покращити свій матеріальний стан. У них іпотека та борги", — каже Микола Новіков.
Офіцерові також довелося спілкуватися з полоненими, які прийшли до російського війська з в’язниці.
"Вони скаржилися, що у в’язниці їх били, усіляко з них знущалися і створювали всілякі умови, щоби вони підписали контракт і пішли на війну. Особливо скаржилися ті, кому вже залишилося небагато відсидіти", — говорить він.
Доводилося йому спілкуватися і з родичами полонених. Зазвичай вони повторювали те, що говорили самі військовополонені, тобто про примусову мобілізацію та побої. А коли заходила мова про обмін, то родини воліли промовчати.
"Я розумів, що ніхто з родин не буде звертатися до своєї влади з закликами та проханнями повернути їх додому. Вони там не потрібні. Звісно, якщо полонений якийсь спец, як от був у нас одного разу снайпер, то його швиденько заберуть. А ті, хто здався в полон у перший же день, їм не потрібні", — зазначає офіцер.
Серед полонених, з якими він спілкувався, йому запам’ятався молодий хлопець, в телефоні якого знайшли відео, на якому він стояв над тілами українських захисників та висловлював образи щодо них.
"Він тоді страшенно перелякався, думав, що ми його катуватимемо. Але я вважаю, що люди, які катують полонених, роблять такі відео та зберігають їх, це – хворі люди", — говорить Микола Новіков.
Читати ще
Читати ще “Польовий шеврон львівських “Карпат” на броніку”. Історія бійця Антона Петрівського
Читати ще Кіборг в ТЦК: військовослужбовець зі Львівщини Віталій Смілка розповів про службу після поранення
