За інформацією: Суспільне Львів.
Павло Гладиш. З архіву Павло Гладиша
Львів’янин Павло Гладиш, нині – голова спортивно-патріотичного товариства "Шквал" мобілізувався до Збройних сил України двічі – у 2014 році та у 2022.
Як розповів Павло Гладиш в ефірі Українського радіо. Львів, у 2014 він у складі 24 окремої механізованої бригади перебував у Зеленопіллі. А у 2022 році вже як військовослужбовець Сил спеціальних операцій брав участь в обороні Бахмута.
"Шквал" – це пам'ять про полеглого побратима
За його словами, спортивно-патріотичне товариство "Шквал" він та його побратими створили у 2015 році, коли повернулися з війни.
"Коли ми демобілізувалися, то вирішили, що треба щось робити, залучати дітей до спорту, до військово-патріотичного виховання", — каже він.
Товариство вирішили назвати на честь побратима, який загинув під Зеленопіллям.
"Ще до 2014 року ми з друзями ходили в гори, займалися спортом. І планували створити таке спортивно-патріотичне товариство. Обирали назву. Але коли у 2014 потрапили під Зеленопілля. А коли він загинув, то інших варіантів для назви вже не було", — розповідає ветеран.
Павло Гладиш говорить, що до повномасштабного вторгнення їхня організація проводила семінари та вишколи, де навчали, в першу чергу, тактичній медицині.
"Щоправда, всіх цікавила тільки зброя. Всім хотілося постріляти. Хоча, як показує практика, під час війни найбільші втрати від того, що люди не вміють надати першу домедичну допомогу", — вважає він.
Коли розпочалася повномасштабна, то на вишколи до "Шквалу", які відбувалися у Львові у Горіховому гаю, приходили й дорослі. Всі вчилися володіти зброєю. Багато хто вперше взяв до рук зброю.
"Людей було дуже багато, декілька тисяч. Люди не знали як розбирати та збирати зброю. Ми їх вчили. Ми готували їх до того, що якщо їм потрапить до рук зброя, щоб вони знали як себе захистити. Це ж не молоток в руках, з нею треба вміти працювати. Люди тоді питали, де можна купити зброю. Тоді в магазинах за хлібом менші черги були, ніж за зброєю", — згадує ветеран.
Навчання на власному досвіді
Павло Гладиш згадує, як у його шкільні роки проходили уроки, які зараз називаються "Захист Вітчизни". Юнаків та дівчат тоді вчили марширувати на плацу. І кілька разів навіть дозволили постріляти з пневматичної зброї.
Каже, що у 2014 році, коли його мобілізували до 24 окремої механізованої бригади, перед поїздкою у зону АТО, мобілізованих майже не навчали.
"Раз ми стріляли на полігоні. Тактична медицина – на рівні джгутів. Після першого обстрілу, а це був найтрагічніший обстріл у Зеленопіллі, ми протягом дня навчилися всього. Пам’ятаю, робили уколи один одному, бо були пораненими. Ось так і виживали. Ми зрозуміли, що з такою підготовкою довго не проживеш", — говорить він.
Саме тому, на його думку, треба навчати військової справи всіх. Але особливо – молодь. І вчити їх мають ті, хто знає як вижити в бою.
"Зараз з війни повертаються поранені військовослужбовці. Вони дуже хочуть і далі займатися військовою справою. І якщо вже не можуть воювати, то можуть передати свої знання молоді", — переконаний він.
Павло Гладиш. З архіву Павло Гладиша
Шкільних уроків недостатньо
Павло Гладиш говорить, що у спортивно-патріотичному товаристві "Шквал" проводять кількаденні вишколи для юнаків.
"Спочатку вчимо тактичну медицину. Далі вчимо працювати в малих групах. Ми вважаємо, що молоді цікаво знати як працюють диверсійно-розвідувальні групи. Не дай Боже, на нашу територію зайде ворог, вони вже знатимуть що робити, як проводити контрдиверсійну роботу", — розповідає він.
Запрошують на навчання з 14 років. На думку ветерана, саме з цього віку молодь вже готова до того, щоби сприймати ці знання.
"Ми пояснюємо їм що і для чого це робиться. Наприклад, говориш, якщо ти своєму товаришеві не надав правильно медичну допомогу, то він стече кров’ю. Ось цей товариш, з яким ти дружиш. Може це й жорстоко. Але так краще доходить", — каже ветеран.
Також молодь навчають працювати з дронами, з вибухівкою та з різною зброєю.
"У нас далекі виходи на кілька кілометрів. Ти з собою несеш умовну зброю – кулемети та РПГ. Ми не працюємо з дерев’яною зброєю. Беремо з собою умовні ящики з боєприпасами, які важать стільки ж, скільки й справжні. Вчимо орієнтування та топографії. Тому що в певних моментах не можна користуватись гугл-картами, тому що можуть бути прильоти", — пояснює голова спортивно-патріотичного товариства.
За його словами, на початках всі підлітки знайомляться з усім, що їм пропонують на тренуваннях. А тим часом інструктори стежать за зацікавленістю дітей і виділяють для себе, хто чим більше цікавиться і хто до чого має більше снаги.
"І ось умовно у нашій тактичній групі цей хлопець уже виконує роль дронщика. Чи якусь іншу", — каже Павло Гладиш.
На його переконання, за годину, тобто за один урок школярі нічого не навчаться.
"Я думаю, що дітей треба зараз вчити. Тому що, навіть, якщо скоро настане наша перемога, то цей північний сусід все одно не зупиниться. І через десять років він знову посуне на нас", — прогнозує ветеран.
Павло Гладиш. З архіву Павло Гладиша
Ікони з Бахмута
Павло Гладиш один з тих, хто минулого року вивіз ікони з Бахмута. Згадує, що коли вони тільки приїхали до міста, околиці були ще цілі. Але бої вже точилися у місті.
"Побратими зайшли в спостережний пункт. І під уламками, під цеглою побачили одну ікону. Почали розбирати уламки. І знайшли ще кілька. В ротацію ми привезли ці ікони в Краматорськ. Після цього були ще дві ротації в Бахмут. А потім привезли їх до Львова та віддали у Гарнізонний храм. Домовилися, що коли відбудується Бахмут, то ці ікони ми повернемо у їхню місцеву церкву", – розповів ветеран.
Читати ще
Читати ще Як ветерану повернутися з війни. Історія львів’янина Назара Олексюка
